Бо у нас однакові очі!
Конан, здавалося б, невчена поставила питання, але насправді він її дуже хвилювався. Вона дуже хотіла знати, яка мета цього чоловіка - Тонері.
Він не може бути надто вимогливим!
Конан не вірила, що у цьому світі хтось буде робити щось, чого б йому не дали.
Ніхто не є святий.
Якщо в цьому немає сенсу.
То навіщо це робити?
Провівши цю фразу, Конан повільно підняла очі, її погляд поступово зосередився на Аобі. Вона контролювала світло в своїх очах, щоб це не виглядало занадто очевидно.
- Бо у нас однакові очі!
Аоба тут же вимовив цю фразу. Це було найкраще і найбільш оптимальне пояснення, яке він міг придумати.
Кровь.
Родоловная.
Раса.
Усе це було ідеальним привідомим для нього.
Коли б він не назвав цю причину, то проблем би не сталося. Адже більшість людей мають расові упередження, і мало хто може зробити великий крок — пожертвувати своїм родом заради вищої мети.
— Тільки це?
У очах Конан загальмувало питання. Незважаючи на їхню довгу розмову, вона все ще ставилася до слів Аоби з деякою частиною скептицизму, не довіряючи йому повністю.
Це стосувалося й попередніх слів Аби.
Навіть якщо вона не знайшла жодної проблеми.
Але їй все одно здавалося, що щось не так.
Вона повірила.
Але не до кінця.
У чому саме вона не вірила, вона і сама не знала.
Можливо...
Вона просто не довіряла цьому чоловікові повністю!
Конан пильно дивилася на Егуда, повністю запам’ятавши його зовнішність. Звичайно, це була не його справжня зовнішність, а образ Ооцукі Тонері. Але навіть за допомогою простих механізмів перетворення він виглядав бездоганно завдяки потужній та великій чарці Аби.
— Наґато — наш родич з клану Ооцукі!
Аоба кивнув і знову заговорив. Він вже знайшов свою опору - вони були з одного клана. За допомогою цього особливого зв’язку він пов'язував їх разом.
У будь-якому випадку.
Вони були з одного клана.
І обидва не зі світу шінобі.
Інопланетяни.
Це створило умови для ближчих стосунків.
Адже...
Як сказано, чужинець.
Навіть у сучасному суспільстві, коли земляки зустрічаються на чужому краї, вони дивляться крізь сльози. Що вже казати про двох родичів, що зустрілися на чужій планеті.
Аобе не потрібно було багато пояснювати.
Просто кажучи, "сородіч".
Було достатньо.
Більше нічого говорити було не потрібно.
- Тоді...
Конан глибоко зітхнула. Вона не отримала відповіді, який хотіла почути, і не була повністю задоволена відповіддю Аоби. Вона запитала:
- Якщо на цей раз Рінеган Наґато пробудиться, і він прийме твої слова, що ти збираєшся робити?
Після цього Конан почала напружуватися.
Це було дуже важливо.
Треба сказати.
Вона думала, що поставила дуже сміливе запитання.
Адже...
Вона була викрадена цією людиною з клана Ооцукі, на ім'я Хуцуки Тонері...
Виходячи з цього.
Вона не була повністю розслаблена. Але занепокоєння за Наґато все ж змусило її поставити питання, яке виходило за рамки компетенції.
Звичайно.
Аоба не заперечував.
Його метою було використати Конан як точку прориву, щоб відкрити ворота в Акацуки. Так що, якщо у Конан були питання, це було нормально.
Однак.
Він також бачив.
Його завчасна підготовка принесла плоди.
Коли Конан задавала йому це питання, можна було відчути її явну сором'язливість. Тільки через занепокоєння за Наґато вона набралася сміливості і поставила це питання.
І ось.
Аоба кинув.
На його губах з’явилась зловісна посмішка.
- Я не буду нічого від нього вимагати...
Аоба відразу похитав головою. Коли Конан поставила йому це питання, він вже знав про що вона переживає і, природно, знав, як заспокоїтись.
Раз вже він знав.
То можна було підіграти їй.
- Але я не робитиму все за нього!
— Кожен повинен жити своїм життям.
- Я знайшов Наґато тільки для того, щоб сказати йому, що він з клану Ооцукі і лише!
- Як його сородiч...
- Я не буду силою забирати його на планету Ооцукі.
Особливо після того, як я побачив ваші стосунки через твою пам'ять. Я більше не буду втручатися.
— Тому...
- Я думаю, що питання про майбутнє Наґато!
— Нехай він вирішує сам!
- Зараз моя задача — активувати можливості Рінегану і дати йому зрозуміти, що він з клана Ооцукі. Цього достатньо, моя місія буде виконана!
- Що до майбутнього...
— Чи Наґато хоче залишитись у світі шинобі з вами, чи повернутися на планету Ооцуцакі?
— Нагато може сам розпоряджатися своїм життям, і він повинен нести відповідальність за свої рішення!
Аоба говорив фразу за фразою. Те, що він говорив, по суті було сказано для Конан, тому що це були беззмістовні слова.
Наґато зовсім не був з клану Ооцукі, а із Клана Узумаки. Але про це ніхто не знав. Зараз все було так, як він скаже.
Йому не потрібно було, щоб весь світ повірив у цю історію.
Досить було, щоб повірили Конан, Наґато і Яхіко.
Що до вибору Наґато...
Наґато не мав вибору.
Він міг залишитися тільки тут.
Він не міг поїхати на планету Ооцукі.
Тому.
На це питання.
Хоч би як він відповів, це не вплинуло б на результат.
Аоба сказав тільки те, що могло заспокоїти Конан, щоб вона заспокоїлася і передала все це Наґато.
Почувши слова Аби, Конан...
Повільно зітхнула з полегшенням.
Така відповідь.
Дуже заспокоїв її.
Поки цей чоловік на ім'я Ооцукі Тонері не буде змушувати Наґато, вона не стане так сильно турбуватися.
І ще.
Крім того.
Оозцуки Тонері дав Наґато вибір.
Це спонукало Конан подивитися на цього юнака з роду Ооцукі, який був більш прихильний до нього.
***
Країна Води.
Десь.
Як і думав Аоба, чорний Зецу вже знайшов Наґато!
У цей момент.
Нагато під нічним дощем з тривогою шукав Конан. У його рішучих очах Рінегана мигнула розгубленість.
Він шукав Конан вже цілий день.
Вже стемніло.
Холодний нічний дощ лив на нього, але ще холодніше було на серці. Він не знав, що могло статися з Конан за той час, коли вона була викрадена.
Він навіть боявся про це думати!
— Конан!
Нагато голосно кричав. Його голос піднімався над шумом дощу і знову тонув у ньому.
— Конан!
Нагато кричав знову і знов. Кожного разу, кричачи, він сподівався, а коли крик затихав, його охопили розпач і безвихідь.
— Конан!
Нагато кричав знову і знов. Він не знав, де Конан. У цій дощовій країні Дощу він відчував себе так, ніби шукає голку в стозі сіна.
Він вже майже звик до того, що після крикне ім'я Конан не буде ніякої реакції, але він все одно сподівався на відгук.
Хоча, прочитавши цю книжку, він і вважав, що країна Огня дуже підозріла, але думав, ніби Конан зараз у країні Дощя.
- Хе-хе-хе ...
Але тоді пролунав дивний сміх, який прорвався крізь шум дощу і відкрився до вух Наґато.
— Кто?
- Хто сміється?
— Выходи!
Почувши це, Наґато широко розкрив очі і кола в його Рінегані стали ще більше.
Він озирнувся.
Окрім дощу, нічого не було.
Нікого не було видно.
- Я знаю, що ти шукаєш!
Але в цей момент з заброзненої дошки землі з'явилася темна, схожа на бруд фігура, яка поступово постала перед Наґато.
Ця темна тінь поступово зросла перед Наґато, прийнявши людський образ, але не схожа на людину.
Ця темна тінь була Чорним Зецу!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno