Мы... Виграли!
Коли Кушіна отримала сигнал від Мінато і побачила реакцію ніндзя Хмара, вона відчула, як камінь упав з її душі. Вона теж довго хвилювалася, і тепер нарешті змогла трохи розслабитися.
Звичайно.
Вона добре розуміла.
Ще не час втрачати пильність.
Адже...
Після зняття бар'єра.
Що може статися далі?
Кушина не могла передбачити напевно, але смутно відчувала, що після трьох вимог Мінато і його останнього доповнення ці ніндзя Хмара почали проникати до нього повагу з глибини душі. Ймовірність того, що вони знову почнуть бій, була вкрай мала.
Вжух!*
На думку Кушіни, яка нагадує пташину клітинку бар’єр з фіолетового світла, зник і світ знову возився із голубим небом, білими хмарами, квітами, комахами та травою.
У ту ж мить...
Ніндзя Скритого Хмари відчули, що весь світ став прекрасним.
Навіть повітря, яким вони дихали, здавалося солодким і приємним.
Це легке відчуття було насичене запахом свободи. Хоча повітря тут не було таким солодким, як у їхній рідній країні Молнію, воно все ж краще, ніж всередині бар'єри.
- Ви все ще не йдете?
Знову почувся голос Мінато, але цього разу його тон став холоднішим. Ніндзя Хмлак, які все ще перебували у збудженні, раптово відчули холод їхніх сердець, ніби їх з голови до ніг окали крижаною водою.
Тепер, почувши голос Мінато, ніндзя Хмара вже відчували фізіологічну реакцію. Вони згадали про бар'єр, і якби не подія тільки що, їх би охопив жахливий жах.
Шш!
У цей момент...
Погляди майже всіх кинулися на Ея.
Вони чекали його слова.
Адже Ей був найпочеснішим і найвпливовішим ніндзя Хмари.
— Відступаємо! — Прозвучав Ей дуже низьким голосом. Він знав, що ситуація зайшла так далеко, щоб він вже не міг її контролювати. Зовнішні сили і люди підштовхнули його до цього моменту.
Як тільки наказ Ея дійшов до вух ніндзя Облака ...
Вони з неймовірною швидкістю почали відступати в тому ж напрямку, звідки прийшли. Ніхто не хотів тут більше залишатися. Вони не хотіли, щоб Мінато помилково подумав, що вони збираються щось затіяти.
Минув час.
Приблизно через десять хвилин.
Ниндзя Скритого Хлака повністю зникли з цього лісу.
— Кушина, подивися, вони дійсно пішли? — відразу ж запитав Мінато. Тільки зараз в його голосі прозвучала слабкість. Втома, яку він так старанно стримував, в цей момент хлинула на нього. Його сон майже зумовив перенапруження від виснаження.
— Пішли, все швидше і швидше, вже далеко, - ніжно відповіла Куша. Вона дивилася на Мінато з гордістю. Вона тричі була свідоком того, як Мінато самотужки протистояв ніндзя з інших сіл, і кожен раз це було по-різному. І кожного разу вона відчувала неймовірну гордість за цього чоловіка.
— Ось і добре...
Погляд Мінато почав затуманюватися. Сильна сонливість окутала його. Єдине, що тримав його на ногах - це поточна криза в Конохі. Тепер, коли вона погодилася, напруження, яке він стримував, миттєво послабилося.
— Мы... Виграли!
Мінато зібрав останні сили, сконцентрувавши чакру в горлі, щоб його голос не звучав слабо.
У цей момент...
Йому більше не потрібно було охороняти останню порцію чакри для Техніки Гріма, який летів Богом.
А значить...
Нехай ніндзя Конохі радіють від душі!
У ту ж мить...
Після цих слів Мінато...
Ніндзя Конохі, після короткого замішання, розбіглися вибухними криками радості. Майже кожен з нас відчував бурхливе хвилювання.
Все, що тільки-но сталося...
Вони бачили як бар'єр відбився.
У той момент...
Кожен з них переживав за Мінато.
Адже всередині бар'єри були тільки Мінато і Кушіна, а всі інші - ніндзя Скритого Хмари. Ситуація була дуже небезпечною.
Однак...
Незважаючи на велику меншість, Мінато став для них тигром у стаді овець і повністю подавався ніндзя Хмара.
Яка ж сила!
Присутня ніндзя Конохі справила на Мінато велике враження.
- Р-р-ор-н!
Після слів Мінато майже кожен ніндзя Конохі приєднався до лікарства. Після трьох дуже небезпечних боїв вони нарешті могли зітхнути з полегшенням, ясно усвідомлюючи, що третя світова війна шенобі ось-ось закінчиться.
Тепер...
Вони могли повернутися з тріумфом!
Тиск, який тиснув на серце кожного з нас, зовсім зник. Кожен з них бачив свого бога в Мінато.
Під радісним криком натовпу...
На обличчі Мінато з’явилася широка усмішка, яка випромінює сонячне тепло. Він впав в обійми Кушини і миттєво заснув.
Кушина ніжно підтримувала Мінато. У її погляді, зосередженому на нього, світилася глибока любов і глибоке захоплення.
Ось це Хокаґе!
У Куші вже не було жодного бажання стати Хокаґе. Вона чітко зрозуміла, що Хокаґе — це не просто сильний дух. Мінато був найзручнішим чоловіком з усіх, кого вона зустрічала.
— Все!
Пошесть відразу підвищила голос. Вона все ще перебувала в Режимі Мудреця і не спішила з нього виходити. Мінато знепритомнів, і їй потрібно було тримати ситуацію під контролем, щоб його жертва не була даремною.
— Зараз не час святкувати, швидко повертаємося до Коноху! Якщо ніндзя Хмара повернуться, буде погано!
Кушина все ж трохи турбувалася. Незважаючи на свою впевненість, коли справа стосувалася Мінато, її серце наповнювалось сумнівами. Адже вона дуже про нього дбала, а турбота породжує сум'яття.
— Верно!
Сакумо Хатаке відразу кивнув і виступив вперед. Він чудово розумів Кушину, і після того як Мінато знепритомнів, він мав взяти на себе командування та вивести ніндзя Конохи.
— Кушина права!
- Тут надто небезпечно!
- Ми не можемо довго тут залишатися!
- Негайно повертаємося до Коноху!
Сакумо Хатаке наказав. Після його слів ентузіазм ніндзя Конохі втихомирився, і вони приготувалися до нього назад у село.
По дорозі...
Ніндзя Конохи тільки й говорили, що про Мінато.
Вони, наче чорні тіні, швидко неслися крізь ліс і постійно рухалися в бік Конохі.
Сакумо Хатаке рухався в ар’єргарді, а точніше позаду Кушини. Вона наполягала, щоб сама нести Мінато, і не хотіла передати слабшого Міната в чиїсь інші руки.
Тому...
Сакумо Хатаке лишалося тільки охороняти спину Кушини Узумаки.
*Свист!*
Раптово...
У цей момент...
Один з ніндзя, що втікав в кінці загону, миттєво рвався вперед і з'явився поруч із Сакумо Гатаке. Це змусило Сакумо нас зупинятися.
Сакумо Хатаке відразу подивився на цього чоловіка, в його очах мигнула насторожі. Він не знав, скільки людей було на стороні Мінато, а скільки - з боку третього. Але він розумів, що хоча Мінато ще нічого не оголосив, як тільки загроза зовнішнього ворога минала, незабаром повинна була розпочатися внутрішня боротьба.
Зараз він ні за що не дозволить, щоб Мінато потрапив у якусь небезпеку. Це було все, що він міг зробити в даний момент, інакше він би собі цього не пробачив.
Будь-хто, хто спробує наблизитись до слабкого Мінато, буде під його пристебним спостереженням.
- Пане Сакумо.
Ця людина знизив голос і привітався з Сакумо Хатаке, при цьому контролюючи свої рухи, щоб триматися на рівні з ним.
- Дякую!
Раптом цей чоловік сказав фразу, яка привела Сакумо Хатаке в повне здивування.
Людина, яка щойно підійшла ...
Був Учіха Фугаку з клану Вчиху Конохі.
Після того як Учиха Мадра з дистанційно підкорив його гендзюцу, Вчіхуха Фугаку мало не потрапив до нього. Під час війни він сильно відхилився від зони бойових дій, і навіть якщо це не призвело до більш серйозних наслідків, він мало не став дезертиром.
Саме "Сакумо Хатаке" розбудив його, повернувши йому контроль над тілом. Він давно хотів подякувати Сакумо Гатаке, але все не знаходив підхожого випадку. Після закінчення війни він вирішив, що настав час зробити це.
- Що вам потрібно?
Сакумо Хатаке насупився. Він зовсім не розумів, за що Учіха Фугаку його дякує. Він просто намагався зав'язати розмову на порожньому місці.
Оскільки немає теми для розмови...
І він навмисно її шукає...
Значить, у нього є якісь інші справи!
У ту ж мить...
Сакумо Хатаке нагальмувався по відношенню до Учіха Фуґаку. Він був не звичайним ніндзя Конохі, а людиною, що носить хаорі Хокаге, і дещо знав про те, як відбувається в селі.
Люди з клану Учиха...
Завжди прагнули поста Хокаґе!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno