Друк Ліквідації Проклятої мови I
— ?
Два радники, Кохара і Мітокадо, подивилися в ту сторону, куди йшов Аоба, і ціла купа маленьких запитань з'явилася у їх головах. Вони не знали, що сказати, обидва були обшарпані.
Він просто пішов?
Що це означає?
Виправдання?
Ти використовував виправдання, щоб втекти?
Маска служила для прикриття сорому?
У мить ока.
Кохару і Мітокадо разом подивилися на обличчя Ітона, їхні погляди виражали сильну підозру.
- Ітон, мені потрібне пояснення що це означає? — запитала Кохара, нахмурившись.
— Правда, він просто перестав лікувати і потім використав привід для втечі? - Послідував її приклад і запитав Метокадо.
- У ньому... Панове, радники... ви можете бути впевнені! — Ітон підняв руки, показуючи цим двом, щоб вони не занадто хвилювалися.
У цей час на його чолі виступили бісерики поту.
Він вірив у Аобу.
Але навіть він був змушений визнати.
Те, як Егуд поводився в певні моменти, здавалося настільки незвичайним, що він відчував, ніби не може навіть простежити за ходом його думок.
— Запевняю вас!
— Дев’яносто відсотків з його слів, — це 90 процентів!
- Він здатний зцілити пана Данзо!
— Якби він не міг вилікувати його, то просто сказав би про це!
Ітон пояснював одну пропозицію за іншою, поспішаючи, і поспішно закінчивши дивитися в сторону дверного проема, думаючи, що ще встигне нагнати вихідний Аобу.
— Дайте мені цю справу, я піду і знайду його. А завтра вранці ми обоє приїдемо разом і точно вилікуємо пана Данзо! — уверил Итон.
- Ти в нього дуже віриш! — Кохару здивувалась Ітона, а потім кивнула і сказала: « Продовжуй!
- Так!
Здобувши схвалення Кохара, Ітон швидко прискорив крок і побіг до дверей, щоб наздогнати Аобу, який виходив.
З наглядом Ітона.
Мітокадо повернув голову в бік Кохара, його очі сяяли непевністю і недовірою.
— Ти ж не віриш їм, правда? — запитав Мітокадо.
- Що ще ми можемо зробити зараз? Повернути Цунаді? — Безсило запитав у відповідь Кохара.
— Но... Мітокадо хотів сказати щось ще, але коли побачив вираз очей Кохара, він послушно замовк.
***
Після того як Ітон побіг до коридору, він не побачив Егуда.
Коли він дійшов до сходів.
Те побачив Егуду, який стояв і чекав його.
— Фух...
Ітон зітхнув з полегшенням і пильно подивився на Аобу, не втримуючись від легкої усмішки.
— Ти дійсно в порядку!
Ітон знав, що Аоба точно не піде через те що рани Данзо невиліковні.
Він знав характер юнака.
Якби у Аби не було засобів для зцілення ран Данзо, він, звичайно, сказав би про це відверто, і вже точно не став б говорити щось на зразок впевненості в дев'яносто відсотків.
Тепер, коли Аоба сказав це.
Тоді він був упевнений!
Дуже впевнений у цьому!
— Брате Ітон, давай поговоримо про це на ходу.
Аоба кивнув Ітону і, нарешті, з гідністю вийшов з дверей офісу.
За ним слідував Ітон.
Все відрізнялося від попереднього часу.
Не було ніякої потреби турбуватися про те, що шінобі, які охороняють двері, помітять його.
Аоба вийшов першим і почекав Ітона.
Коли Ітон приєднався до нього.
Аоба і Ітон пішли разом у напрямку його резиденції.
— Ти навіть не збираєшся діяти трохи прихованіше? — Ітон йшов поруч з Аобою, тримаючи низький тон. Тепер він не наважувався навіть назвати юнака на ім’я, і це змушувало його почуватися незручно. Як капітан відділу тортур, він ясно відчував, що навколо нього було багато очей, імовірно з Анбу Хокаґе.
— А це спрацює? — голос Аби з під маскою зачудовувався.
— Принаймні, ми сховаємося від цих очей, — безпорадно сказав Ітон. У його розумінні Аоба і так належав до дуже обережніших людей, як тепер, раптово, він настільки послабив свою пильність.
— У цьому немає потреби, - голос Аби все ще був байдужий, він абсолютно не турбувався про цих людей і продовжив: - Ці люди послали радники, якщо б я був на їхньому місці, то також боявся би такого незнайомця, як я, тому краще дати їм можливість усе побачити.
— Це... — Ітон застиг з розширеними очима.
- Навіть якщо ми сховаємося, вони прийдуть до мене, якщо захочуть і крім того, у нас взагалі немає ніяких проблем, так що якщо просто запряжемося, це змусить їх розум хвилюватися, вірно! — Легко сказав Аоба.
— Э... Добре... Добре... — Ітон, почувши слова Аоби, раптом відчув... Логічність, ніби це все і було насправді.
— Пошли.
Не кажучи вже ні слова, Аоба попрямував до будинку Ітона.
Будинок Ітона був дуже близько до місця, де розташовувався офіс Хокаґе, і весь шлях зайняв би не більше десяти хвилин.
Коли вони вдвох повернулися.
Ітон повільно зітхнув з полегшенням, він дуже ясно відчув, що очі, які дивилися на них, зникли і повернулися, щоб передати інформацію.
— Брате Ітон, чи є у вас тут місце, що-небудь спокійне, мені потрібно підготувати деякі ліки на завтра, коли я буду лікувати рани пана Данзо, - сказав Аоба входячи до резиденції Ітона.
— Да... Тобто... підвал? Але тобі доведеться почекати, поки я там приберуся! — Ітон кивнув, по тону Аби він зрозумів, що той планує залишитися тут сьогодні, тому йому доведеться пожертвувати підвалом, тільки там зараз звалите кілька його інструментів, і потрібно буде привести все в порядок.
— Дякую, брате Ітон, і йди та збирай речі. Я напишу список всіх необхідних ліків для лікування пана Данзо, я мушу подякувати йому за це, а Аоба був зовсім не ввічливий з Ітона, бо він пішов лікувати рани Данзо, виходячи з того, що Ітона відплачує за його доброту.
— Аоба, скажи братові Ітону правду, ти дійсно впевнений у зціленні ран пана Данзо? — запитав Ітон, підтиснувши губи. Він тільки що спостерігав, як Аоба наносив удари по тілу пана Данзо кунаєм, але той не реагував і цього було достатньо, щоб сказати багато чого.
— Не хвилюйся, я впевнений, якщо б сказав занадто різко, два радники подумають, що я хвалюся. Але я учень вчителя Цунади! - У словах Аоби відчувала впевненість.
- Я розумію!
Ітон серйозно кивнув, він ясно відчував впевненість у очах і голосі юнака.
Така впевненість не є та ауроа, яку можна отримати від випадкового хвастощі.
Це була могутня впевненість, яка походила від сили!
— Зараз я зберу речі в підвалі, і ти напишеш мені список! — Негайно попрямував в сторону підвалу.
— Добре!
Аоба сів у вітальні, дістав стопку паперу і, не задумуючись, почав писати.
Через деякий час.
Ітон знову з'явився перед Аобою, його лоб був вкритий потім, очевидно, йому було досить важко перенести інструменти, які він зазвичай любив, до іншого місця.
— Аоба, в підвалі все зібрано, підемо зі мною, — помахав Ітон. Тепер у нього було відчуття, що він перетворив свій будинок в стратегічну лабораторію, і він був на захваті від думки, Що зробив це все, щоб відплатити панові Данзо за збереження життя.
— Ну, добре.
Аоба кивнув, а потім подав список з щільним переліком ліків та предметів.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno