Орочимара.
Аоба спочатку не думав в напрямку Деревні Скритого Песка.
По суті, оригінальним поштовхом до третьої світової війни шінобі стало зникнення третього Казекаґе.
Звичайно.
У той час люди ще не знали, що Казегаке був перетворений на ручну маріонетку вже дорослої Сасори.
Просто вважала, що він зник.
У світі, який і так був збентежений, як вулкан на грані виверження, зникнення третього Казекаґе було подібне до додавання каталізатора.
Розчарований дисбаланс сил миттєво змусив Іву без вагання атакувати Суну.
Це все.
Аоба чітко знав.
Саме тому, що він знав ці речі, йому не було справи до Сунагакуре.
На даний момент.
На них не було потреби спеціально націлюватися.
Їхнє село розпадається сама по собі!
Но...
Аоба не очікував.
Що з боку Дерені Скритого Песка Третій Кезекаґе все ще працював разом із Марні, шпигуном, що проник до Анбу Конохи, над тим, як таємно напасти, поки Коноха виступала з Девнею Сукруго Хлаку.
- Якщо ви плануєте напасти таємно, я повинен вам допомогти!
Аоба не сподівався, що Суна виявиться такою сміливою.
Це має бути корисним!
Відразу.
Він витягнув з кишені аркуш паперу.
Останнє, чого йому зараз не вистачало - це папери.
Потім він дістав ручку і почав писати.
Ось так.
Протягом півгодини Аоба писав одне й теж кілька разів.
Почерк на папері почав перетинатися з спогадами Марні, шпигуна із Суни.
- Цього майже достатньо.
Аоба втупився на почерк, який був не більше ніж купою об'єднаних слів, нічого істотного.
Но...
З цих слів можна було скласти щось абсолютно нове.
Відрепетирувавши кожне слово, Егуд знову дістав аркуш паперу з кишені.
Цього разу.
Його погляд став серйозною справою.
Він взяв перо і почав писати, а рядки складали таємний лист.
Закінчивши писати.
Аоба згорнув його і поклав його в кишеню, потім його фігура замертала і зникла.
Цю справу повинен займатися особисто він, тіньовий клон не міг його замінити.
Це питання дуже важливе.
Залишивши клона, він почувався би дуже пригніченим.
Майже миттєво.
Аоба з'явився на дереві в лісі.
На стовбурі дерева було намальовано цілу формулу технології, що літає за допомогою Бога - Грому.
Блощиці льодяники
Шматочки паперу на тілі Аби перекинулися і продовжували змінюватися, поки його вигляд не змінився.
Після того, як було завершено всі зміни.
Він став схожим на Марні, шпигуна Суна і швидко помчав у напрямку західної частини Конохи.
Марні зловили тільки вчора.
Там ще, мабуть, ніхто не зреагував.
Аоба на величезній швидкості побіг на захід у місце, де Марні передавав повідомлення.
Через деякий час.
Він підійшов до дерева в лісі на заході, підняв ногу і м'яко підстрибнув прямо на його вершину.
І відразу помітив дірку в дереві.
Від отвору у дереві також було пташине гніздо, але на ньому не було жодного птаха.
— Ось воно.
Аоба бачив цей отвір у дереві в пам'яті Марні.
Цей отвір у дереві не був природним шляхом, а видовбаним Марні десять років тому спеціально для зв’язку з Деревнею Скритого Песка.
Відразу.
Аоба спочатку знайшов шлях до отвору, але всередині нічого не було.
Потім він додав до неї листа.
Відразу ж після цього.
Він зістрибнув вниз.
І, відійшовши на деякий відстань.
Аоба підніс руку до губ, сильно надихнув і з усієї сили видохнув.
— Шш-шу--~
Роздався специфічний ритмічний свист, який був схожий на передане кодове слово.
Як тільки він пролунав.
Майже через хвилину.
Білий голуб поштового літака, пролетів повз крила і зупинився перед отвором у дереві, засунув дзьоб всередину й витягнув секретного листа.
Голубині лапки підхопили лист, і голуб розправив крила, готового летіти.
Все це.
Побачив Аоба.
— Невже всі поштові голуби у світі шивобі такі розумні!
Аоба бачив багато подібних образів у пам'яті Марні, але побачивши все на власні очі, він відчував, що таке рідко побачиш.
Шш!
Фігура Аби мигнула.
Відразу ж заміняйте техніку Гріма, який летів на Бога і знову ввійшов у високу вежу.
Тепер секретне послання буде доставлено. Сунагакуре ще не знала, що Марні знайдено, тому Аоба міг скористатися цією можливістю.
Шахух! Шух!*
Невдовзі після повернення Аоби повернулися ще дві фігури.
Ці двоє були Бумажними клонами, які раніше перетворилися на шпигунів Песка.
Два клони несли в руках безліч речей.
Вони також принесли стіл.
Щойно куплений.
Приносячи ці речі, клони почали зводити будинок.
Через деякий час.
Вони привели будинок в порядок.
Після.
Клони з бавовною зникли і повернулися в головне тіло.
У мить ока.
Усе, що зробили ці двоє людей, відображалося в свідомості Аобоси.
Приймаючи вигляд ніндзя з Деревні Скритого Песка, вони вдвох вирушили в магазин повсякденних товарів у Конохі і зробили ряд вигідних покупок.
Все, що дійсно було необхідно для облаштування всередині високої вежі.
У момент оплати.
Ці двоє навіть зробили словесну перепалку, яка справила враження на власника магазину.
— Непогано.
Аоба кивнув, всі ці речі до деякої міри працювали на захист.
Тепер потрібно просуватися вперед.
***
Десь у Конохі.
Невелике місце, схоже на пагорб.
Тільки підійшовши ближче, можна було побачити таємні двері в місці, схованому високою травою.
Це був таємний оплот Орочимару і місце, де він проводив експерименти над людьми.
Аоба не знав наскільки далеко зайшли його експерименти, але судячи з цього моменту, він ще не повинен був експериментувати над Ямато.
І в такий момент.
Тут прибули два клона Аби.
Вони стали схожими на двох ніндзя Корня.
Один з них обережно постукав у двері.
І через мить.
Постучав знову.
Здавалося, що він використовує якийсь код.
Тільки коли він постукав у третій раз, таємні двері відчинилися.
- Можу я вам допомогти?
Голос людини, а не Орочимару, був чутний з розлуки в темних дверях.
— Нам потрібно побачити Орочимару-сама, - сказав глибокий голос ніндзя Корня.
— Входите.
Очі помічника озирнулися двох клонів, і, підтвердивши, що ці двоє вже бували тут раніше і обидва були людьми пана Данзо, він повністю відкрив таємні двері.
Два клона Аоби увійшли всередину.
Усередині було темно, тільки трохи світла пробивалося через відкриті двері.
*Скрип...*
Як тільки ці двоє увійшли, двері за ними знову зачинилися.
- Темно!
Клон, який став на бік молодого члена Корня, здригнувся і вдарив правою рукою по кам’яній стіні біля входу.
*Бз-за!*
Його рука злегка здригнулася, і коли він підняв руку, на стіні, огорнутої темрявою, з'явився непомітний чорний коло.
— Стежте за дорогою.
Помічник не сказав жодного доброго слова, і просто пішов попереду. Його очі давно адаптувалися до такої темряви після багатьох років перебування тут.
- Зрозумів!
Клони позаду кивнули. Така темрява не була проблемою і для них, зрештою, Аоба працював у підрозділі тортур.
Вони троє по черзі спускалися сходами і опинилися в довгому коридорі.
Коридор в цілому був темним, і майже через кожні три-чотири метри на стінах висіли по два зміїстих канделябра.
Свіжі горіли, але не зрозуміло, чи було справа в них, проте світло від вогню був не дуже яскравим.
Тусклі свічки відбивали шлях.
Асистент йшов попереду.
Два клона Аби позаду.
— Тік-кап!
— Тік-кап!
—...
Коли вони йшли вперед, то не чули звуку капаючої води, який був особливо розлив у цьому тихому коридорі.
Коридор був довгим.
Вони йшли три хвилини, аж поки не дійшли до кінця.
— Почекайте хвилинку, — сказав помічник і попрямував до дому перед ними.
Саме в цей момент у будинок увійшов помічник.
Клон, який був позаду, знову простягнув руку і залишив на стіні чорний коло.
— Заходите!
Помічник вийшов з кімнати, а потім встав у дверях, спокійно дивлячись на двох людей.
Клони Аби нічого не сказали, але відразу ж відступили і увійшли в будинок.
І ввійшовши.
Вони відразу побачили великий циліндричний прилад.
Ці прилади стояли в ряді, наповнених жовто-зеленою рідиною, де були замочені несвідомі людські суб'єкти.
Там було два ряди цих об'єктів, а там, де ці дві групи сходилися, стояв білий лабораторний стіл з різними виміряними приладами і багато пробірок для експериментів та кілька мензурок із бурляючою всередині рідиною.
Два клона Аби оглянули внутрішнє приміщення і, подивившись навколо, не побачили Орочимара.
Раптом.
Обидва відчули, як за ними з’явилася хмара чакри.
- Так це ви двоє!
Роздався голос, який, здавалося, бачив всі перекручення людського світу, а потім через два поділів божественного паперу Аоби вийшов довгий, чорний, прямий чоловік, одягнений в такий же костюм ніндзя, як і вищий канцлер села Кіба.
Ця людина...
Був ніхто інший, як Орочимару, один з трьох ніндзя села Кіба!
- Ми отримали наказ... — Воба, замаскований під ніндзя Корня, який зазвичай допомагав Орочимару розчиняти трупи.
Але він не встиг закінчити.
Його відразу ж перервав Орочимару.
— Чей приказ?
Орочимару змінив свій безтурботний тон на серйозне, а його тіло, яке було перед двома чоловіками, розвернулося ривком.
У зміїних очах Орочимару з'явився ясний блиск, і він втупився на клона смертельним поглядом.
— Наказ пана Данзо, — сказав низький голосом паперовий клон Аоби.
Після того, як я промовив ці слова.
Жоден з двох клонів не заговорив знову.
Звичайно.
Орочимару, який стояв перед ними, теж мовчав.
Зараз.
У цих довгих, вузенькі зміїних очах Орочимару блювала зла сила.
Деякий час.
Ніхто з трьох не говорив.
Атмосфера наче замерзла.
Мине.
На обличчі Орочимара з’явилася усмішка, а його довга мова висунулася і лизнув куточок рота.
- Цікаво!
— Фантастика!
— Це насправді дзюцу, якого я ніколи раніше не бачив!
— Я й не думав, що в селі є така людина! — Він почав бурмотіти Орочимару, навіть голос не знизив.
Коли ці слова вирвалися з уст Орочимару.
Дивна ідея виникла в головах обох клонів.
Не добре!
Здавалося, що...
Орочимару впізнав їх!
Як це можливо?
Клон Шикіґамі — це поєднання двох чудових технік, Теневого Клони і Танца Шікигамі, що отримували клону з ідеальною імітацією, через яку навіть не міг побачити шарінга.
Якби хоч щось могло піти не так.
То тільки через якусь силу.
Інакше це неможливо.
Клон Шікіґамі мав не тільки зовнішній вигляд, але й пам’ять людини імітувати відповідну поведінку.
Но...
Той факт, що Орочимару впізнав його з одного погляду.
Він вважав, що слони насторожі.
Якщо так продовжуватиметься.
Можливо, більше людей дізнаються про нього.
Тоді все ускладниться!
- Орочимару-сама, що ви говорите? Чому я не розумію? Ми тут, щоб попросити партію кислоти за наказом Данзо-сама - повільно сказав клон Аби. Чим більше він підходив до цього моменту, тим більшим повинен був бути спокій.
Врешті-решт, зараз він не міг сказати, чи дійсно Орочимару помітив в них щось незвичайне або просто обманював їх.
— Ха-ха-Ха-хо!
Орочимару відкинув назад голову і голосно розсміявся багатозначним сміхом.
— Добре--
- Раз вже тобі так потрібна кислота...
— Я дам вам и рецепт.
Після цих слів Орочимар з силою розкрив свій величезний рот і виплюнув змія.
Через це раптового з'явлення.
Два клона подивилися на нього обшарпаними поглядами.
Хоча в анімі Аоба бачив, як Орочимару виривав змій.
Але, побачивши таку сцену на власні очі.
Відчуття психологічного дискомфорту було ще сильнішим.
Як тільки змія вирвалася з рота Орочимару, пащу змії також широко розкрилася.
І з'явився сувій, на котрому ще залишалася слина, і який обвивав гадюку язик.
- На ньому написано рецепт кислоти, і я вірю, що з твоїми навичками ти зможеш його використовувати!
Орочимару підняв руку, витягнув сувій з пащі змії і кинув його прямо в паперового клона, який стояв перед ним.
Клон інстинктивно взяв сувій.
Тільки...
У душі він відчував, що щось не так.
Це був тест Орочимару?
Або Орочимару дійсно щось бачив?
Вміст цього сувою дійсний чи підроблений?
З якою метою?
Маленькі запитання, які все ще залишаються без відповіді в голові слона Аоба.
— Те, що написано в цьому сувої, є рецептом кислоти, яка розчиняє трупи, те, за чим Данзо приходив до мене, але я навіть не дав йому.
На обличчі Орочимара з’явилася дуже маленька усмішка, а зміїні очі зупинилися на обличчях клона.
- Якщо вам потрібно трохи готового продукту, я принесу ще кілька пляшок.
Після того, як Орочимару вимовив ці слова, він ще раз пильно подивився на обличчя клонів Аоби, потім повернувся до них спиною і пішов в напрямку лабораторного столу.
Він підійшов до нього, відкрив ящик.
І зсередини дістав маленький мішечок.
Усередині мішечка була маленька пляшка, наповнена кислотою.
Після.
Орочимару розвернувся і пішов з цим мішечком, поки не опинився перед двома клони.
- Цей мішечок - все, що у мене є на даний момент, тому я віддам його вам. Коли вона мені знадобиться, я зроблю ще.
Орочимару підняв руку і передав мішечок.
— ?
Бумажний клон інстинктивно підняв руку, щоб взяти його, тому в його голові висплила ціла купа маленьких запитанняв.
Що це означало?
Орочимару дійсно все бачив?
Или нет?
В голові клони виникло багато запитань, і вони були дещо спантеличені поведінкою Орочимара.
Якщо він не бачив...
Тоді навіщо говорити щось таке незрозуміле?
Знаєте, Орочимару не дуже схожий на збоченого загадковика.
Но...
Якщо навпаки...
Тоді навіщо давати йому кислоту, яка розчиняє трупи і рецепт її виготовлення?
Що ж цей чоловік задумав?
Отримавши мішечок, слон завмер і подивився на Орочимару. Все його створіння нагало. Він почувався знеохоченим і не наважувався зробити безрозсудний крок.
— А?
Орочимару посміхнувся, дивлячись на паперових клонів і запитав: « Чи ви отримали те, що хотіли? Чому б вам не піти геть? » Чи є ще щось, чого ви хочете?
- Більше нічого.
Клон Аби похитав головою і сказав: - Цього разу нам наказали взяти кислоту, а тепер ми підемо та віддамо її Данзо-сама.
Після того, що я сказав.
Потім два слони приготувалися розвернутись і піти.
— О?
Якраз у цей момент знову пролунав голос Орочимара, який з великим інтересом запитав: "Це дійсно для Данзо-сами?"
- Це дійсно для Данзо-сама, — жорстко сказав клон. Якщо справа дійшла до такого, то він повинен наполягати на цьому.
Чудово!
Орочимару кивнув, і в його зміїних очах блиснув відблиск вдячності.
— Якщо не заперечуєш, використовуй своє початкове тіло і прийди до мене, я хотів би взяти тебе в учні.
Раптом.
Орочимару сказав щось таке, чому паперові клони Аоби замерли.
Звичайно!
Звичайно, він все бачив!
Клони не могли повірити своїм вухам.
Здавалося, що...
Орочимару бачив не тільки те, що він був клоном, він також бачив його головне тіло.
На думку Егуда.
Слова про взятня в учні нічого не означали.
По суті, всі вони були його пішаками.
Або, швидше, альтернативними судинами.
Його клята печатка є чудовим прикладом цього.
Бути прийнятим у учнів Орочимару, одного з трьох саннінів, є непереборною спокусою для будь-якого ніндзя в Конохі.
Але Аоба зовсім інша!
Він не тільки був влучником з системою, але й вже навчався у Цунади, однієї із трьох саннінів.
Зіткнувшись з такою пропозицією.
Він не показав ніякої реакції.
Був тільки невиразний страх.
Це означало, що він став мішенню для Орочимара.
- Орочимару-сама, ви жартуєте, я ніндзя Корня і в мене немає інших думок, крім моєї місії. — Сказав клон Аби, гойдаючи головою.
- Я дав тобі кислоту, а ти все не хочеш зізнатися?
Усмішка на обличчі Орочимару поступово зменшилась, і він похитав головою. У його вузьких зміїних очах з'явився холод.
— Якщо я не помиляюся, ви повинні бути тіньовими слонами в поєднанні з особливою технікою трансформації! — Його низький голос пролунав, і після того як він промовив ці слова, слон повністю повірив у те, що Орочимару не жартують або не ворожять, а дійсно бачать.
Це занадто страшно!
Вони навіть не обмінялися ударами.
Ніякого фізичного контакту.
Тільки один погляд.
Він одразу ж розпізнав Клона Шикіґамі!
Це майстерність Орочимара, одного з трьох легендарних саннінів?
Клони про себе нарікали. Аоба міг у будь-який момент викликати клона і не відкривати свою особистість, через що він відчував силу. Але такий поворот подій змусив його хотіти з'ясувати, що саме викрило його.
— Який особливий дзюцу!
Орочимару знову зітхнув, витріщившись на клонів.
« Будь то запах, зовнішній вигляд, поведінка і характер — усе це ніби викарбувано з однієї форми! »
Очі Орочимара оглядали клони, наче він дивився на витвір мистецтва і холод в його очах змінився вдячністю!
— Ти, мабуть, доклав багато зусиль, щоб досягти такого рівня. Все це вимагає багато часу, принаймні в планах акторського майстерності.
Орочимару виглядав так, ніби проводив академічне дослідження.
Це викликало в ізраїльтян дуже погане передчуття.
Схоже, що...
Якби його початкове тіло було тут.
Мабуть, він був би просто захоплений для дослідження.
Чим більше Орочимару робив.
Чим більшу обережність і опір з’являлися в душі слонів.
Перед лицем слів Орочимару.
Аоба.
Взагалі ніяк не зреагував.
Однак...
Орочимару було все одно, відповів Аоба чи ні, думки все ще сяяли в цих його зміїних очах, і він продовжував аналізувати.
— Но...
Слова його трохи змінилися, а брови зійшлися, як ніби він думав про щось незрозумілим. Його думки слідували за його аналізом і миттєво змінювалися.
- Я відчуваю це...
— Твоя душа дуже молода!
— Якщо я правий, то тобі повинно бути менше шістнадцяти!
- Геній!
- Я не можу підібрати слів, щоб назвати тебе інакше, ніж геній!
- Створити власну дзюцу такого рівня в такому віці...
- Буде шкода, якщо ти не станеш моїм учнем! Я фахівець з дзюцу!
Орочимару виніс своє судження. Майже все, що він сказав, було правильним, за винятком того, чого він не визначив, Що Аоба був влучником.
В кінці.
Орочимару знову простягнув Аобе оливову гілку [1].
Такий талант.
Він хотів навчати його!
Він глибоко вірив, що Егуд зможе стати його учнем.
-Орочимару-сама, ви жартуєте, я всього лише ніндзя Корня. — Клон знову похитав головою, нічого не визнаючи.
Орочимару знову розсміявся, почувши слова Аби і махав рукою.
— Я дам вам час, не поспішай і подумай про це...
— Иди!
— Сподіваюся, ти отримаєш від тебе відповідь на наступну зустріч!
Орочимару нічого не зробив Абе.
Натомість він ласкаво відпустив його.
Саме це і робив Орочимару таким геніальним.
Саме завдяки своїй унікальній особистості Орочимару протягом багатьох років обдурював багато людей, які були готові бачити в ньому свій сенс життя, готові працювати і робити все для Орочами, як, наприклад, Kimamero.
Порушення Орочимару було очевидним.
Він не тільки запропонував Абе всю кислоту, але й дав йому рецепт.
Він також сказав Егуду, що бачив через його дзюцу, але не націлювався на нього, а простягнув оливку.
Це створювало враження, що двері до будинку Орочимару завжди відкриті для нього.
«...»
Аобові клони замерли на кілька секунд, а потім повернулися і приготувалися йти.
Тепер він був сповнений рішучості.
Якщо Орочимару дійсно хотів відпустити їх, вони беруть з собою рецепт кислоти.
Але якщо Орочимару просто використав улов, щоб підкрастися в той момент, коли вони розвернуться, то буде достатньо лише скасувати техніку клонування.
Однак.
Саме в той момент, коли два клона досягли дверей кімнати.
Голос Орочимару пролунав позаду них.
— Души.
Він слабо виплюнув одне слово, не дуже голосно, але навколо було надзвичайно тихо і слово досягло вух клонів Аоби.
Відразу.
Їхні кроки на мить зупинилися.
- Хіба ти не хочеш знати, як я зміг побачити тебе? - Дуже влучно сказав Орочимару. Його зміїні очі дивилися на спини двох людей, які йшли до дверей. Після цього він продовжив, не чекаючи відповіді.
— У вас обох однакова душа, тому я зрозумів, що ви клони однієї і тієї ж людини, і при цьому у вас є фізична форма, значить, це тип тінного клона! — Знову почувся голос Орочимару. І після того, як ці слова досягли ушей двох слонів, зосередились.
Ось як!
Насправді це пов’язано з душею!
Її.
Не було жодного способу поліпшитись!
— Дуже вражає те, що ти зміг наслідувати цих двох слонів!
Орочімару зітхнув у захопленні, дивлячись клона Шикіґамі Аби.
— Якщо у мене не було досягнень в вивченні душ, я б нічого не розпізнав!
- Я зрозумів, коли ви двоє увійшли. З вашими душами було щось не так, плюс я знаю цих двох і знаю, як відчуваються їхні душі.
- Тому тобі не треба турбуватися...
- Ніхто, крім мене, не зможе побачити через твоїх слонів.
— Не соромся використовувати їх на власний розсуд! — Сказав з ухмилкою Орочимару, ніби він міг бачити душу Аоби далеко в високій вежі через клонів.
Так вийшло, що в цей період часу він займався дослідженням безсмертя і реінкарнації.
Це також допомогло йому зрозуміти правду про те, що треба дивитися на душу, а не на саму людину чи її тіло.
Зовнішній вигляд тіла можна імітувати.
Але душу змінити неможливо.
[1] простягнути оливку, — означає протягнути гілку світу, укласти перемир'я.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno