Ця башта така дивна!
Коли три хмари енергії чакри увійшли через огорожу високої вежі, де стояв Аоб.
З часом його обличчя змінилося.
- Як взагалі хтось зміг знайти мене тут?
Аби відчував, що у людей занадто розвинена здатність ризикувати в найгірший бік. Де б він не був, завжди натикався на них.
Що саме ці три хмари енергії чакри збиралися робити, Аоби поки не знав, але найбільше його турбувало те, що вони влаштують тут безлад.
Якщо це просто захоплення або щось в цьому роді, і вони підуть після, не залишивши слідів, тоді все гаразд.
Страшно те, що вони когось вб'ють а потім притягують сюди військову поліцію або щось в цьому роді.
Тоді.
Це ускладнило б ситуацію.
Раніше, Аоба був би евакуйований з вежі без коливань, врешті-решт, це був всього лише секретний опорний пункт.
Але після того, як капітан Анбу провів перевірку кімнат у гуртожитку підрозділу тортур.
Аби зрозумів, що гуртожиток не є найбезпечнішим місцем і йому потрібен власний секретний куточок.
Поки що.
Башта була найкращим місцем для цього.
Поки він не знайшов кращого місця, він ніколи не віддасть Високу вежу просто так.
Відразу.
Аоба підняв своє сприйняття до піку.
За допомогою сили сприйняття Тела Мудреця він пройнявся довколишнім лісом у всіх напрямках.
Після повторної перевірки.
Три хмари чакри йшли до нього.
Випадково пробралися на цю сторону в процесі втечі.
Потім, сподіваюся, вони втечуть в інше місце.
***
У зоні дії високої вежі.
Дівчина, вбрана у форму ніндзя Конохі, швидко бігла вперед, і через кожні кілька кроків оберталася, щоб побачити, чи не гониться за нею хтось.
Під костюмом ніндзя на дівчині було надето червоне плаття, її рудувато-коричневе волосся спускалися трохи нижче вуха, а на обличчі була паніка.
Шахух! Шух! Шух!*
Дівчина швидко пробиралася між гілками дерев, але це була її передова швидкість і вона вже втомилася.
— Проклятье!
У неї з’явилося почуття відчаю, бо вона ясно відчувала, що двоє чоловіків, які переслідували її, підбираються все ближче і глибше.
*Треск!*
Тільки в цей момент.
Під ногами дівчини раптом з'явилася порожнеча.
Гілка дерева, на яку вона щойно прийшла, не витримала і зламалася.
Рівновага тіла людини була порушена, і вона миттєво впала на землю, роздряпавши більшість обличчя.
З обличчя молодої дівчини почала стікати кров, і через раптову зупинки двоє чоловіків відразу ж догнали її.
- Схоже, я можу померти тут.
Дівчина повернула голову. Вона лежала на землі, її ноги трохи боліли від падіння, і вона ніяк не могла піднятися.
У зоні її видимості.
Дві фігури швидко догнали її і зупинилися.
- Фудзіеда Йосіно, нарешті ти більше не можеш бігати.
Ці дві фігури були одягнені в чорні вбрання і маски, зовсім не відмінні від їх зовнішнього вигляду. Їхні похмурі голоси без будь-яких емоційних коливань не дозволяли визначити, хто з них двох говорить.
— Ха-ха-Ха, так от як ви прискорюєте інакодумність?
Дівчина, на ім’я Фуджіеда Йосіно, зміялася і похитала головою. Це очі світилися прийняттям; в цей момент вона вже знала, що нічого не може зробити.
— Убить!
Ніндзя в чорних одягах і масках подивилися один на одного, ніхто з них не продовжував говорити дурниці, обидва швидко кинулися до дівчини.
*Свис! Свиш!*
Два холодних промені світла пронеслися повз.
Молода дівчина Фуджіеда Йосіно була вмить убита кунами, які перерізали їй горло.
Дівчина впала на землю.
Її рани потекла кров.
Офарбовує траву червоним кольором.
- Місію виконано.
Тон двох чоловіків в чорних масках був позбавлений будь-яких емоційних коливань, як у роботів.
Один з них натирався правою рукою і дістав маленький бульбашок.
Відкрив його.
Він вилив кілька крапель з флакону на тіло дівчини.
*Шс-з.*
З тіла молодої дівчини миттєво вирвався білий газ, її тіло і кров почали таяти, в мить оку, розтоплюючи шкіру і кістки.
Через кілька секунд.
Молода дівчина, включаючи її одяг, перетворилася на калюжу чорної води.
Ця чорна вода змішалась із кров’ю на землі і, нарешті, проковтнулася в землю.
Якби Аоба був тут.
Побачивши цю сцену.
Він би точно дізнався, що за рідина знаходиться в цій маленькій пляшечці.
Це була та сама кислота, що розплавляла трупи. Дуже зручно, на його думку.
— Вперед!
Людина в чорній масці, яка закінчить литу кислоту, кивнув у бік іншої людини на чорному Маску.
Відразу.
Вони пішли в тому напрямку, звідки прийшли.
***
На високій вежі.
Аоба мовчки відчував все це.
Маса чакри, що втікала, після сильних коливань миттєво зникла. Умерла.
Два позосталих хмари чакри поверталися.
- Хто б це не був, він мертвий.
Аби безпорадно похитали головою, бо зрештою смерть була прихованою небезпекою.
Добре, що ці двоє йшли.
Вони були разом.
І не схоже, щоб вони просто так розповіли про вбивство тут.
Загалом.
Все йшло досить добре.
Аоба відчував безлад, і міг отримати загальне уявлення про все, але не був упевнений в деталях.
Однак.
Коли він подумав, що все закінчиться саме так.
Його брови раптово зійшлися.
Він помітив...
Що ці два згустка чакри йшли в його сторону!
***
За межами високої вежі.
Двоє чоловіків у чорних масках попрямували назад тим же шляхом, що і прийшли.
Раптом.
Людина в чорній масці, що прийшла позаду, зупинився.
- Чому я відчуваю, що з цією високою баштою щось не так, — сказав він.
« Завдання виконано, — сказав байдужий чоловік у чорній масці, що стояла попереду.
- Чому Фудзіеда Йосіно бігла цією дорогою? Можливо у високій вежі є їх люди? — Чоловік у чорній масці продовжував.
— Завдання виконано, — знову байдуже повторив той чоловік, що стояв попереду.
— Якщо є супутники Йосіно, наша місія не буде завершена, — знову сказав чоловік у чорній масці, що стояла позаду.
- Наша місія полягала тільки в тому, щоб вбити її, — сказав чоловік качаючи головою у чорній масці перед ним.
— Ні, ми дізнаємося! — Людина в чорній масці розвернувся і відразу ж пішов у напрямку високої вежі, незважаючи на заперечення свого товариша по команді.
— Наша місія вже закінчена, якщо ми продовжимо, ми, ймовірно, створимо непотрібні проблеми. Пам'ятай, у нас тільки місія! — Він сказав його товаришу холодною голосом, що не збирався туди йти.
— Повір мені хоч раз, мої інстинкти ніколи не помилялися, — сказав низький голосом чоловік у чорній масці, і в його тоні відчувалась тверда рішучість. Він не збирається зупинятися, поки не дійде до високої вежі.
- Я дійсно нічого не можу з тобою вдіяти. — Поквапившись мить, другий все ж пішов за ним у напрямку вежі.
За розумом.
Їх місія закінчена.
Тепер вони могли повернутися.
Йти в напрямку високої вежі не було ніякої необхідності.
Но...
Вони вже прибули в це місце.
Він просто не хотів забивати собі голову.
- Ти не так давно потрапив у корінь. Цього разу я заплющую очі, наступного разу - ні. Якщо ти в групі з іншими виконуєш завдання, пам’ятай, що перше місце для тебе — не роби нічого і відразу повертайся.
Пояснив він: це правила Корня, і те, що вони роблять зараз, вже порушує правил проведення місій.
- Я потрапив до вас не так давно, що я ще не повністю навчився. Цього разу місія полягає в тому, щоб убити Фудзіед Йосіно, але якщо ми зможемо виявити її компаньйон, як це може не сприяти виконанню місії? — Цей чоловік у чорній масці був зовсім не вражений.
Після того, як він промовив ці слова.
Жоден з них не проколов більше ні слова.
Те, що повинно бути пояснено, було роз’яснено.
Більше говорити нічого.
***
Десять хвилин потому.
Двоє чоловіків у чорних масках підійшли до входу в високу вежу.
Їхня думка припрямилась до дверей, на яких був відкритий замок.
- Хтось увійшов сюди!
Обидва чоловіки в чорних масках зрозуміли, що тут щось не так.
Зазвичай.
Ця висока вежа використовувалася як іспит для проведення екзаменів на чуунина.
В інший час вона запечатана.
Тепер замок відкритий, а значить хтось увійшов туди.
Всередині була людина!
Мабуть, це був спільник Йосіно!
Вони переглянулись і зрозуміли, що це не так.
Тоді.
Обидва кивнули головою.
Разом вони увійшли всередину.
Що привернуло увагу, так це дуже чистий прохід.
Будь то стать, або стіни, чи стеля, було очевидно, що все було вичищено і містилося в абсолютно іншому стані, ніж зовні.
Це місце відвідували люди!
Обидва зрозуміли одне й те ж.
Рухи двох чоловіків стали більш обережними.
Вони пройшли весь шлях до першого поверху високої вежі і побачили велику зону прибуття.
Поле було ще чистіше.
На землі не було ні пилюки.
Вона була настільки чистою, що просто подивившись на неї, можна було легко визначити, чи це місце відвідували протягом останньої години.
— Постав це місце мені, а сам йди і доповни пану Данзо », — сказав глибокий голос більш досвідчений ніндзя. Тепер він міг довіряти інстинктам цього молодого компаньйона. Дуже вражаюче, дуже грандіозне відкриття.
Хто б міг подумати, що у цій високій вежі переховувалися люди.
- Так.
Людина в чорній масці з гострим трохи кивнув, розуміючи, що зараз час розділити обов'язки і що для неї піде та повідомити про все Данзо.
Відразу.
Він розгорнувся і побіг до входу в вежу.
Однак.
Саме в той момент, коли він втік до входу.
Смуток...*
З нізвідки з'явилися аркуші білої паперу і миттєво заблокували дверної проєм високої вежі.
Ці аркуші створили паперову стіну.
- Тут хтось є! — Він сильно закричав у чорній масці, відчувши небезпеку.
Тут явно хтось був.
Но.
Вони нічого не відчували!
Цей чоловік у чорній масці інстинктивно розгорнувся і побіг назад, але в той момент, коли він повернувся, аркуш білого паперу полетів в нього.
*Бум!
Його тіло в чорній масці з бавовною зникло.
Це був клон.
Но...
Територія, вкрита папером, була просто занадто великою.
Весь коридор був перекрите, не залишаючи місця для ухилення.
Відразу після того, як клон розірвався.
Людина в чорній масці спустилася з стелі, і, тримаючи в кожній руці по кунаю, він вдарив за літаючим папером.
Благополучь, хлопа...*
Лист за аркушом паперу проходив через його кунаї і прилип до нього.
Весь процес стався буквально за долю секунди.
Його реакція була не дуже швидкою.
Швидше, все сталося занадто несподівано.
Крім того, папір був просто занадто щільним.
Після того, вона обклеїла тіло цього чоловіка в чорній масці, на білому папері з'явилися темні лінії.
Ці чорні лінії складали на папері рядок за рядком, з надзвичайно сильною силою друкування і обмежували рухи чоловіка. І не тільки позбавляючи його можливості рухатися, але й управляти чакрой, залишивши лише мислительну систему.
ББам!
Людина в чорній масці впав на землю.
- Що відбувається?
Інший ніндзя в чорній масці, що знаходився всередині додзьо, поспішив туди.
Він почув звук.
І вже біг до нього так швидко, як тільки міг.
Але все сталося миттєво.
Шансів не було взагалі.
Коли він підійшов, то побачив свого супутника, загорнутого в папір.
Деякий час.
Цей чоловік у чорній масці стояв на місці.
Він не наважувався рухатися.
З опалу він озирнувся по сторонах.
Не знаючи, хто його противник — людина чи привид.
Компаньйон поруч з ним був за мить запечатаний.
Це дуже гнітило його психіку.
Поступово.
Минав час.
Людина в чорній масці стояла на місці і обережно чекав.
Але навколо нього не було ніяких рухів.
Ніби все повернулося на круги своя.
- Хто тут? « Цей чоловік холодно проговорив у чорній масці, і в його серці з’явилося почуття страху.
Видимий противник не страшний.
Але невидимий був шокований.
З самого початку.
Він просто побачив свого напарника в коконі з паперу.
— Выходи! — Знову закричав чоловік, але відповіді не було.
Минуло ще трохи часу.
Цей чоловік у чорній масці стояв тут вже десять хвилин.
Рухів і раніше не було.
Його товариш, який лежить на землі за командою, запечатаний папером, вже майже заснув від очікування.
— Чи це може бути автоматичний спроектований механізм?
Чоловік у чорній масці раптом замислився, чи він був занадто обережним.
Може, ця пастка закладена людиною, яка закрив вежу, відходячи?
І ось.
Чоловік у чорній масці обережно пішов в напрямку входу.
Досягнувши дверей.
Без жодних перешкод він просто вийшов.
Стояти біля високої вежі.
І коли він бачив, що стає все темнішим, його голова випливала з голови один за одним.
— Чи може бути, що ми дійсно надто багато думаємо про це?
Цей чоловік повернувся в чорну маску і знову ввійшов у високу вежу. Минуло майже півгодини з того моменту, як вони увійшли в неї вперше.
І він не побачив жодної людини.
Єдиним рухом був звук, який видають його товариші по команді.
— Зараз я тебе виведу.
Чоловік негайно присів поряд зі своїм товаришем і простягнув руку до його тіла, щоб допомогти йому розірвати надрукований папір.
Однак.
Як тільки його пальці торкнулися паперу.
Він відчув, що доторкнувся до таємничої сили.
На папері, до якої він торкався.
Одна за одною з’являлися чорні лінії.
Ці чорні лінії були схожі на живих істот, які миттєво згорнулися і зікручувалися по його пальці до тіла із страшною швидкістю.
— Недобре!
Чоловік у чорній масці відразу зрозумів, що йому загрожує небезпека, і спробував віддерти руку, але виявив, ніби більше не може контролювати її.
Хоч би куди поширилися ці чорні візерунки, він не міг контролювати.
У даний момент.
Вони покрили його праву руку.
— Це пастка!
Ліва рука цього чоловіка в чорній масці швидко знайшла сумку і витягла з неї кунаю.
У той момент, коли з’явилось гостре лезо, він без вагання замахнувся і удар по правій руці.
*Свист!*
У супроводі потоку крові.
Права рука цього чоловіка була відрубана їм від плечей.
Кров продовжувала витікати з рани.
Все було зроблено максимально рішуче.
На його правій руці розповсюдилися формули, і він розумів, що якщо дозволити їм поширитися на все тіло, то стане м'ясом на роздрібній дошці, беззахисним та відданий на милість інших.
Ось чому.
Перше, що потрібно було зробити - відрізати руку.
Він випустив себе з рабства запечатання.
Цей чоловік у чорній масці не міг навіть подбати про рану та руку, яка впала на землю і вже була покрита чорними лініями.
Забирайся звідси!
Це була єдина думка в його голові. Він відчував, що це дуже дивне місце.
Занадто незрозуміле!
Відразу.
Він несамовито побіг до дверей.
Тільки...
Цього разу.
Він не зміг втекти.
Його чекала паперова стінка, створена листками паперу, повністю закривши вхід.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno