А в пеклі все також.
Підрозділ тортур, гуртожиток.
Аоба повільно розплющив очі, лежачи на своєму залізному ліжку, і кутки його рота злегка зігнулися в самодовільній усмішку.
- Все пройшло відмінно.
Аоба був дуже задоволений, весь процес пройшов набагато гладкіше, ніж очікувалося.
Він розробив багато запасних планів, щоб мати можливість поставити виставку, але жоден з них не був використаний.
Вся робота
Була зроблена його паперовими клонами.
Навіть якби стався нещасний випадок, і його знайшли б Сім мечників Тумана та атакували, він би просто перетворився на купу паперу.
Сам Аоба ніяк не постраждав би.
Можна сказати, що він зробив цей подвиг через лаштунку.
— Тепер, коли питання про Дерівню Тумана вирішено, можна повернутися до нормального життя.
Аоба був у дуже хорошому настрої.
Наскільки він пам'ятав, під час третьої Великої війни Шинобі єдиним противником Конохі була село Івакуре.
Після того як він переконав сімох мечників Тумана повернутися, мало відбутися щось більше.
Якби він свідомо використав особистість Рентаро, щоб показати свій талант, то вони б так легко не жертвували.
Тепер сім мечників Тумана дбатимуть про все, що буде в світі. Спочатку вони відправлять Свиток Водна Технік і передадуть його старійшині Генджі з Кіригакуре.
Але після цього.
Якщо вони не отримають ніяких новин про Рентаро.
Аоба міг бути в цьому абсолютно впевнений.
Сім мечників Тумана все одно повернуться на полі бою третьої світової війни шінобі, щоб знайти інформацію про нього і в кінцевому підсумку шлях їх приведе до Кумагакуре.
Була одна річ, яку Аоба заклав.
Спасіння Уехари Рурі!
Хоч би якою була остання доля Рурі, чи Коноха або його вбили Данзо — все це можливі варіанти, і за допомогою сил Семи мечників Тумана можна пробитися до відповідних розвідувальних ресурсів.
Но...
Сім мечників в будь-якому випадку не могли мати жодної інформації про Рентаро.
Іншими словами.
Інформація про Рурі не матиме жодної інформації про Рентаро.
Потім...
Остання інформація про Рентаро стосуватиметься Цзясі з Кумо.
Знайти Цзяші — це те саме, що знайти Рентаро.
Але після цього вже не буде ніякої інформації.
Но.
Семи мечників Тумана.
Винен тільки Деревня Скритого Хмара, і вони продовжуватимуть підозрювати її.
Причина проста...
Вони не отримають ніякої інформації про те, що Рентаро і Цясі загинули в Конохі.
Останнє місце, де з'явилися ці дві людини...
За її межами.
Ідеально, що вони не мали нічого спільного з Конохою.
- Цзясі більше ніколи не з'явиться.
— Рентаро теж.
- Відтепер ці двоє випарувалися на місці.
- Світ шінобі більше не почує про них.
— Залишиться тільки загадка, таємниця.
- І ця таємниця завжди буде лежати між Деревнею Скритого Тумана і Девнем Сухого Хмара...
— І ніколи не вирішиться!
Аоба лежав на ліжку і з усмішкою дивився у стелю. Він зробив все, що потрібно було зробити, решта була в руках Семи мечників Тумана.
Від того, як ці семеро віднесуться до цього питання і які кроки зрештою зроблять Кірі та Кумо.
А також...
Кінцевий напрямок бою у третій війні шінобі.
Принаймні.
Аоба був упевнений в одному.
Сім мечників Тумана більше не нападуть таємно на Коноху під час війни.
Він внушив мечників дуже глибоку концепцію, яка залишалася незмінною протягом всього його акторського шоу.
Все заради загального блага!
Ці слова можуть здаватися простими, але потім вони зв’яжуть руки, умирають полум’ям та бойовим духом і зроблять людину спокійною й розумною, що водночас створить значні обмеження.
Так само, як у щойно представленому вигляді.
Якби сім мечників Тумана не поставилися б серйозно до так званої спільної картини.
І напали б на клона Аоби. То могли б дістати Свиток Водні Технік, але саме ці слова про спільне добро змусили мечників задуматися перед тим як діяти і цим злякалися.
Якщо дотримуватися прикладу Егуда, то більше не буде битв.
Тому що неважливо, на кого ти нападеш
Вся справа в нанесення шкоди і образи.
Приховане село туману не могло образити ані Коноха, ні Кумо...
Однак.
Поки що Аоба не був упевнений, що вони ображаться на Киригакуре через зникнення Рентаро.
Принаймні, це вже не мало ніякого відношення до Коноху.
- Час іти на роботу.
Аоба відчув полегшення від того, що подолав велику проблему. Він був людиною, яка особливо не кохала неприємності, тому, щоб вони не займали його голову, він повинен був позбутися їх.
Аоба встав зі свого ліжка, помився, потім перевдягався в форму відділу тортур і надів маску.
*Бам! Бам! Бах!*
Якраз коли він збирався вийти, пролунав різкий і сильний стук у двері.
— Перевірка кімнат! Перевірка кімнат! Швидко відкривайте двері!
Нещасний голос увірвався через двері гуртожитку і чітко пролунав у вухах Аоби.
« Ви прийшли дуже швидко!»
Вузькі зуби Аоба злегка зігнулися, він спеціально змусив Ціясі залишити Коноху через парадний вхід, замаскувавшись під Анбу, тільки для того, щоб Абу провели рахування своїх працівників.
Таким чином, Анбу знайде двох зниклих чоловіків.
Два шінобі-шпіона з Кіри, які проникли в Абу Конохі.
Що стосується того, що Коноха робитиме з ними після виявлення, це було їхня справа.
До речі, Аоба просто зробив добру справу.
Повідомив всім про цих шпигунів.
— Иду.
Відразу ж відповів Егуда, швидко підійшовши до дверей, відкрив двері у свою кімнату і виглянув назовні.
Відразу.
Перед ним стояла форма людей.
Біля дверей стояли п'ять Анбу, четверо з них були в чорних плащах, а той, що стояв попереду, у білому плащі, виглядав особливо помітним.
Абу, які безпосередньо підкоряються Хоказі!
Аба, самши Анбу, мав деяке уявлення про їхні знаки різниці.
Ці люди відрізнялися від звичайних Анбу.
Вони були прямими підлеглі Хокаґе, які виконували накази тільки від третього.
Вони схожі на стародавніх імператорів, які мали в руках імператорський меч. Ніхто не слухає жодних інших наказів, крім наказу Хокаґе, і вони мають найвищий пріоритет.
В Конохе.
Якщо є розбіжності щодо якогось питання.
І люди з Анбу Хокаґе були залучені.
Їхнім підрозділам було дано рішення.
Ось, наприклад...
Якщо на вулицях Конохі виявилися ніндзя з іншого села, то, згідно зі звичайною адміністративною дільницею, це справа стоїть під контролем військової поліції.
Але якщо поліція Конохі арештує когось, хтось з Абу загін Хокаґе каже, що ця людина заслуговує смерті і має бути вбитий, а не заарештований.
Незважаючи на те, що думка військової поліції - зловити.
Але остаточна вердикт - вбити.
Аоба стояв біля дверей і дивився на Анбу, які підкорялися Хоказі.
— Вы один? — запитав ніндзя в білому плащі, що стоїть перед п’ятьма Анбу.
Тільки через різницю в одязі.
Можна було помітити різницю в характері та особистості.
Він був капітаном.
— Верно, я один. — Аоба кивнув, роблячи крок назад, відступаючи від дверей, щоб вони могли краще бачити внутрішню частину кімнати.
— Я зайду, подивлюся. — Командир загону Абу в білому одязі ступив вперед, а його тон був не прохаючим, але оголошенням.
— Не соромтесь, оглядайтесь.
Аоба був дуже відкритим, він не зробив нічого поганого і не боявся перевірок.
Врешті-решт, всі ті речі були зроблені його клоном
І не мали до нього ніякого відношення!
— У вас в кімнаті так чисто і мало речей? — запитав Лідер Анбу. Його тон здавався непримушеним, але в ньому чувся сумнів, врешті-решт, те, що кімната настільки чиста і порожня, теж підозріло.
— Я бідний, але не маю грошей на купівлю речей і коли їх менше, то звичайно ж чистіше, — відповів з усмішкою Аоба.
- Чистота це непогано.
Командир кивнув. Його обличчя було приховане маскою, тому неможливо визначити, хто цей чоловік, не кажучи вже про його вираз обличчя.
Він порався у шафі Аби і знайшов там тільки два комплекти повсякденного одягу.
Вся інша кімната була порожня.
Навіть під ліжком нічого не було.
Це місце було настільки чистим, що він відчував що щось не так, але не міг визначити, які саме.
- Ви виходили сьогодні вранці? — Командир Абу подивився на Егуда, його очі уважно оглянули юнака зверху донизу через отвори маски.
— Нет. — Аоба похитав головою і сказав: « Я щойно прокинувся.
- Чи ви останнім часом помічали щось незвичайне? — Знову запитав він.
— Нет. — Аоба знову похитав головою.
- Тоді все гаразд.
Командир махнув рукою і вийшов з кімнати. Він смутно відчував, що ця кімната була не зовсім звичайною, але він не міг помітити нічого поганого.
Хіба ж не може бути проблем у тому, що в людини мало речей?
Не зовсім.
Командир Абу знав, що цього разу він прийшов з’ясувати характер двох Анбо, які покинули село.
Ці двоє, мабуть, переховували Цзясі весь цей час.
Поки людина залишалася в Анбу.
Підозрення, в принципі, можна виключити.
Все ж обидва вони покинули село.
Но...
У роботі потрібна строгість.
Командир ще мав скласти рейтинг підрозділу в цілому.
Зрештою, Підрозділ тортур не був під контролем військової поліції і тут майже ніколи не проводилися розслідування. Чи могли там виникнути якісь інші проблеми, чи ні?
— Хороша робота, — тихо сказав Аоба, спостерігаючи за п’ятьма Анбу йдуть. Він знав, що ці п’ятеро могли чути його, тільки повністю ігнорували його слова.
— Уже пізно, пора йти на роботу.
Аоба повернувся і заглянув всередину кімнати, і його серце вдячно забилося.
На щастя, він переніс увесь безлад у вежу.
Інакше.
Судячи з дотошності, з якої цей командир тільки що провів огляд...
Будь то дві великі коробки з книжками, які дав йому Мінато, Свиток Водних Технік, який він отримав, або папір для печаток, складена тут, все це могло легко розкрити його особистість.
У такий момент.
Він не зміг би приховати свою слабку маскування.
Він не міг просто знищити командира Абу підрозділу Хокаґе, який дізнався про все.
Неважливо, як.
Це було б нестерпно.
Аоба закрив за собою двері і пішов по темному коридору в напрямку тортурної.
У той момент, коли він крокував до виходу.
До його вух доносився стук у одні двері за іншою.
Нічого дивного...
Два ніндзя з Кірі, які зникли, незабаром будуть знайдені.
Інформація про те, що Сацума Рентаро залишив Коноху і не повернувся, якимось незнаним чином повинна була дійти до ушей Киригакуре.
***
Через кілька хвилин.
Аоба увійшов у допит.
Зараз.
Усередині було всього двоє пов'язаних в’язнів.
- Напишете визнання?
Ввійшовши всередину, Егуд трохи заскукав, побачивши тьмяні очі цих двох чоловіків.
Ці двоє дійсно...
Не могли навіть поворухнутися.
Як мертві.
Вони просто не знали, що робити.
Навіть якщо протидія не мала жодної мети, а інша сторона чинила опір, Аоба трохи насолоджувався.
- Пишіть!
Прив'язані до стовпів, почувши слова Аби, широко розкрили очі, які спочатку були похмурими і в них миттєво з’явилося світло очікування.
— Ну... Ви досить добре себе вели, ви ж не хочете повернутися сюди пізніше? — Він задумливо запитав Аоба, і коли він ставив ці два запитання, то вже почав ставити дві документи з шафи.
- Я не прийду, я точно не повернуся сюди в майбутньому, не у цьому житті, а знову почну нове життя! — Один з в’язнів неодноразово гойдав головою, наляканий.
— Якщо я зможу вибратися живим, то більше ніколи не буду займатися крадіжкою курей та собак. — Інший в’язень також поспішив зробити заяву.
- Ха-ха-Ха, добрий погляд, напиши визнання.
Побачивши поведінку цих двох чоловіків, Аба не міг усміхнутися. Він передав визнання кожному з них і перев’язав мотузки.
В одну мить.
Ці двоє чоловіків відчули небувале почуття свободи, бо на їхніх тілах вже не було обмежень.
Вони ніколи не вважали свободу такою цінною, а життя було таким важким.
Відразу.
Обидва взяли ручки, які простяглися Аобою.
І почали вони писати свої гріхи, не смячись нїчого впускати. Вони записали все, про що тільки могли згадати.
Після того, як вони закінчили.
Жоден з них не наважувався заговорити.
Вони отримали визнання провини недалеко перед собою.
Аоба підійшов і взяв визнання обох чоловіків, уважно переглянув їх, а потім мовчки кивнув.
— Непогано, написано дуже чітко, це можна навіть прийняти за шаблон для визнання провини.
Слова Аоби.
Цим двом людям дали надію.
Вони обидва продовжували дивитися на Аобу, і світло в їхніх очах палало яскравіше вогню.
Їхні погляди, здавалося, говорили...
Будь ласка!
Швидше відправ нас до в'язниці!
Я дійсно не хочу більше залишатися в цьому місці!
В’язниця — це принаймні місце для людей!
А тут не місце для людей, це гірше ніж в'язниця, - пекло!
- Чому ви так дивитесь на мене?
Аоба відчув дивні погляди, і його обличчя під маскою злегка нахмурилося, після чого він підійшов до них.
— Контролюйте себе небагато.
- Не дивися на мене такими очима.
— Мне страшно.
Аби просто примусили двох чоловіків нахмуритися. Це все викликало в них дуже дивне відчуття.
Іспуг.
З уст цього демона з котячою маскою.
Це звучало дивно.
Відразу.
Під поглядом цих двох.
Аоба підійшов до них.
І, піднявши мотузку, звязав їх знов.
— ?
Двоє в'язнів миттєво втратили контроль, і вогонь очікування, який у них тільки-тільки набрав силу, був раптово погаслений мотузкою.
- Хіба ви не збиралися нас відпустити? — запитав один з цих двох в’язнів у замішанні, який просто не міг стриматися.
Інший в'язень дивився на Аобо тим же спантеличеним поглядом, і було очевидно, що він відчував те ж саме.
- Відпусти вас?
- Ви полонені!
- Як я можу відпустити вас!
— Хіба ви тільки що не написали про своє визнання?
Аоба похитав головою, потім погляд пройшовся за двома чоловіками. Звичайно, він знав, що ці двоє мали на увазі. Але якщо Бог не знищить їхньої волі, то як він може гарантувати їм майбутнє?
— Ні, я не про це. Я намагаюся сказати, що ми вже закінчили писати наші визнання, хіба нас не повинні передати в'язниці? - В'язень продовжував запитувати. Якщо б він не написав свого визнання, то мав би залишитися тут, але тепер, коли його написано, він просто не повинен залишатися.
- Тепер ми можемо піти до в'язниці? — Він поспішив і вторував йому інший чоловік.
- Хто сказав, що після написання ви повинні відправити до в'язниці?
Аоба поставив риторичне запитання двом чоловікам, і від його слів їхня свідомість відразу впала.
Ось ті на!
Якщо ви не відправите нас до в'язниці, чому ви хотіли, щоб ми так терміново написали визнання?
Чому б вам не відправити нас до в'язниці, коли ми вже написали їх?
Це справді підрозділ тортур?
Ні за що...
Це явно підрозділ пекла!
Обидва чоловіки були в стані колапсу. На їхніх серцях було мільйон слів, які вони хотіли виплюнути, але не наважувалися говорити заради власної безпеки.
- Я відправлю вас до в'язниці, коли-небудь.
Вузькі зуби Аби злегка зігнулися. Він змінив зміст відділу тортур у Конохі, це було місце, навіть більш жахливе, ніж в'язниця, і потрапити до тюрми тепер стало полегшенням.
Відразу.
Очі обох чоловіків швидко зрозумілись.
Почувши обіцянку Аби.
Вони відразу відчули, що їхнє життя повертається світло.
Ніби їх витягли з самої середини пекла.
Однак.
У цей момент.
Аоба викрив свої слова.
І сказав кілька слів, які немов кинули їх у пучіню.
- Мені було важко знайти двох курочок... як мені не використовувати їх ще один день.
Почувши слова Егуда, вони понехали. Ще мінімум день.
Так і вийшло.
Вони не залишили це місце.
Все ще посеред пекла.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno