Зауваження: у попередньому розділі він отримав від Сакумо Хатаке « Комі але Щиба але Джюцу» (Тохніка Бумажного Ліка Божого), яку Конан в анімі використовувала проти Обітто. Вже поправив.
Фігура з тієї ночі
Аоба глянув на батька і сина в зелених одязі, які раптово підскочили до Ічіраку Рамен, потім на інших батьків та синів, що сиділи поруч з ним. Несподівано справа придбала цікавий поворот.
Як людина, яка бачила зворотній бік сюжету.
Аоба все чудово знав.
Якаші та Гай, звичайно ж, вважалися суперниками і водночас друзями.
І не тільки.
Тепер вони обоє та їхні батьки стали щасливими клієнтами Ічираку Рамен.
У всіх було безкоштовне членство.
Какаші відразу ж повільно повернув голову на голоси і зупинився напівприкритим поглядом, ніби ще не прокинувся, на Гаї.
— О. — Він просто видав звук, який показує, що він почув слова Гая, а потім знову відвернувся і нехтував ним.
- Какаші, це грубо. Він же намагається кинути тобі виклик! — Сказав Сакумо з посмішкою.
- Я знаю цього хлопця, він все базікає про те, що ходить в академії ніндзя, але навіть не може використовувати дзюцу. Він не думає ні про що, крім тайдзюцу, він не може бути моїм противником за жодних обставин. « У його голос не було ані грама жалю.
« Не варто недооцінювати цю людину, вона може стати грізним противником у майбутньому! » — Очі Сакумо затрималися на тілі Майто Гая ще кілька секунд, неначе він бачив його потенціал.
— О. — Какаші знову відповів неважно, а потім перестав звертати увагу на Майто Гая.
Просто...
Гай не зазнав гніву чи огиди на таке холодне ставлення.
Замість цього його губи злегка зігнилися, а погляд сповнився рішучістю.
- Я здолаю тебе!
Майто Гай підняв великий палець вгору, як би віддаючи Какаші належне, і ніби віддавати самому собі.
- У майбутньому я стану сильнішим за тебе! - Він сказав.
Гай пішла за батьком до кінця довгого столу.
Задоволений своїм сином, Майто Дай легонько поплескав його по плечу мовчки піддаючи.
Какаші знову підняв голову, і його очі сфокусувалися на Майто Гае.
- Гей, хлопче, як тебе звати? — Він трохи зарозуміло запитав.
Гай застыл и повернувши голову в сторону Какаши.
Вузьки його рота піднялися в білосбобі усмішку, яка на його обличчі виглядала дуже позитивно.
— Майто Гай! — Він сказав, що йде до свого місця.
Ця сцена.
Від і до сталася на очах Аоби.
Вона...
Вона була йому дуже знайомою!
Аоба смутно пам’ятав, що перше зібрання між Какашою і Гаєм відбулося тоді, коли вони вправлялися до академії ніндзя для реєстрації.
Але тепер це сталося в Ічіраку Рамен.
У діалоговому вікні прозвучали імена.
Так говорять тільки під час першої зустрічі!
Схоже, що...
Деталі змінилися, але все це пов'язано з його приходом.
Добре... Так і є...
Аоба раптом зрозумів, що вся село неймовірно змінилася і все через нього. Розгляньмо лише недавні події. Тацуми вже не було.
***
Поява пари Майто Дая і Мато Гая, всього лише інтермедія.
Сакумо продовжував базікати з Мінато про Какоші.
Дай та Гай як завжди швидко умивали свої порції і почали до нового раунду тренування.
І ось, минуло ще трохи часу.
Задоволений, Сакумо пішов разом з Какаші.
У Ітараку Рамен запанував спокій.
— Старший брат, вся ця історія з удачім клієнтом, який ти затіяв, надто незадовінена і переднамірне! — Мінато випустив довгий подих полегшення.
- Хе-хе-хе, це була дуже хороша ідея, яку придумав Аоба. — сказав Теучі з посмішкою.
- Справді гарна ідея, але ти повинен обережно використовувати її! І не докучай спеціально людям зі статусом і престижем, давай виграти й прості люди час від часу для кращого ефекту. - Сказав Мінато, вказуючи на проблему.
- Зрозумів. — Тевчи кинув і з радістю прийняв пораду.
— Брат, Мінато, тепер, коли реєстрація членів закінчена, а я втомився, саме час мені повертатися.
Аоба оглянув магазин. Усередині було вже не так багато народу. А також він отримав спогади про Сакумо Хатака, які ще не встиг перевірити.
Тіло зудело.
Не бажаючи більше залишатися тут.
Його головна мета прибуття вже була виконана. Більше шансів прочитати спогади не буде, і він ніяк не зможе залучити нових клієнтів.
— Аоба, тобі треба повертатися, але ти не забув дещо, - сказав Теучі з кривою посмішкою на обличчі.
- Що...
Аоба застиг на мить, прокручуючи варіанти в своїй голові, не розуміючи, що він міг забути.
Може він про членство Майто Дая і Мейто Гая?
Це було цілком можливо.
Відразу ж.
Аоба швидко подивився на Мінату і опустив очі назад.
« Братан, членство Майто Дая на Мінато », — сказав Аоба.
- Що?
Очі Мінато швидко розширилися і в них з’явилося недовір’я. Він просто не міг повірити своїм вухам!
10 000 ре!
Аоба реально думає, що він банкомат!
Це не мала сума грошей!
— Ні, ні, Майто Дай - щасливий клієнт, тому я заплачу за його членство! Як я можу просити у тебе гроші, коли ти дав мені пораду і прийшов допомогти! — Поспішно сказав Теучі, махаючи рукою.
Він вже бачив, як веслує гроші лопатою!
Ця кампанія з приводу членських квитків принесла йому великий прибуток за дуже короткий проміжок часу.
Він вже думав про магазин поблизу Ічіраку Рамена, який мав провести там ремонт і розширення.
ти забув записати ім'я свого капітана... безпорадно похитав головою Теучі, коли побачив якийсь спантеличений вираз обличчя Аби.
Цей хлопець...
Весь час зайнятий...
Не можу повірити, що він забув, навіщо прийшов сюди.
Якщо він не отримає членську карту для капітана, його чекають важкі дні на службі в Анбу.
Теучи вже давно знав про все це, оскільки власник магазину щодня зустрічав різних людей і в читанні мови тіла та запам’ятовуванні інформації зі стороннього піднатола.
Відколи було створено Ічираку Рамен.
Він майже ніколи не ображався жодним клієнтом.
І звичайно.
Жоден клієнт ще не наважився створювати тут проблеми!
***
- Я дійсно забув...
Аоба ударив себе по голові. Всі його думки були зайняті тим, як прочитати спогади інших і отримати якусь вигоду.
І просто з голови вилетіла прохання командира Ітона.
Якби не нагадування Теучі.
Боюся, він і не згадав би, поки Ітон не прийшов б до нього.
- Я запишу його зараз. Гроші лежать на моєму рахунку, і я знайду можливість їх розширити.
Аоба відкрив маленьку книжку, в якій Ічіраку Рамен реєстрували своїх членів і написав імена Моріно Итон та Момоніки.
Навівши два імені, він також зазначив « 10 000 ре та п’ять бонусних купонів ».
- Тобі не потрібно платити. - Похитав головою Теучі.
- Ні-ні, для мене це особисте. Я не можу дозволити тобі заплатити за нього, просто візьму в борг, а потім поверну, коли буде можливість. — Аоба рішуче похитав головою. Він був людиною принципу, і не міг дозволити Теучі платити за три повних членських карти з бонусами.
Просто...
Йому трохи прикро.
Тацума не мав звички носити з собою гроші.
Будучи шінобі Корня, він не мав потреби мати готівку.
Доведеться почекати, поки він вимушено не зіткнеться з кимось і потім повернути членські внески Теулі.
— Ладно, в борг так у кредит. Це все дрібнички, не потрібно бути таким ввічливим зі мною, — сказав Теучі з усмішкою.
— Аоба, після того як повернешся ти вже не часто приходитимеш сюди? - Він подумав і запитав Мінато, у душі він відчував, що з відходом Джірайї-сенсея, Аобу не побачить ще довго.
але час від часу буду заходити за локшиною, це просто питання долі, зустрінемося чи ні. — Кивнув Аоба.
- Зрозумів.
На обличчі Мінато з’явилася сонячна усмішка, і він сам вирішив зануритися в Расенган та спробувати розробити бомбу хвостового для шинобі.
Більше ніхто нічого не сказав.
Аоба встав і пішов до виходу з Ічираку Рамен.
Ці два дні відпустки були дуже плідними.
Він збирався повернутися і все проаналізувати.
Займатися своїм розвитком в останній день відпустки.
Потім він повернеться до своєї звичайної праці. У внутрішній мир і спокій.
Аоба тільки вийшов з Ічіраку Рамен.
Як йому зустрілися двоє усміхнених людей.
Цих двох.
Він дуже добре знав.
Двоє з трьох легендарних саннінів.
Джирая.
Цунаде.
Цунаде щось говорила Джірайє, а той почервонів і розчісував голову рукою. На його обличчі була безглузда щаслива усмішка, а очі нестримно металися по тілу Цунада.
Зросту Джіраї і те, як вони йшли пліч-о-пліч.
Під таким кутом має бути досить хороший огляд...
— Джірая, ми ж обидва залишаємо село, так що бухнемо перед відходом! Не знаю, через скільки років ми знову побачимося... « Цунаді зітхнула, і за цей час сталося стільки всього, що вона втратила віру в село Ліста й трохи розчарувалася.
— Да-да... Так, звичайно... — Джірая часто кивав головою, не сміяючи моргати або зміщувати очі, а його рот так сильно розхвилювався від збудження, що слина капала.
Аоба побачив пожираючий погляд Джираї і поспішно розгорнувся в сторону наступного перехрестя.
Хоч би якими спокусливими були їхні голови.
Аоба знав, що тепер ще не час зчитувати їхні спогади.
Зовсім недавно Цунада мало не помітила його після битви в гаманці.
Джірая не зводив очей з нього, поки розмовляв з Мінато.
Обидва чоловіки були насторожі.
Зараз напевно не час ризикувати і робити щось незвичайне.
Аоба негайно поспішив, щоб уникнути цих двох. Він не хотів, щоб щось змінилося до того як ці двоє покине село.
Раптом.
Саме в той момент, коли Аоба йшов.
Цунаде подивилася йому в слід, поки говорила з Джірейєю.
І на мить завмерла.
Светловосий хлопчик, худа спина, поквапний погляд.
Відразу ж.
Фігура з тієї ночі наклалася на нього.
- То був він.
У очах Цунада промайнуло усвідомлення. Протягом останніх декількох днів вона шукала підлітка, з яким зіткнулась вночі в гаманці.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno