Розділ 25. Темма Шинобі
Коли не чекав.
Розгадка сама прийшла до нього в руки.
- Забудь ці слова, назавжди... - Прошепотів Аоба, багатозначне дивлячись на пов'язаного молодого чоловіка.
- Але тут мене очорнили, а не навпаки! - Він сказав, що не хоче.
- Забудь, забудь за своє ж добро, покоряйся за наклеп на шанованого старшого і відбираєшся тільки тижневою відсидкою у в’язниці — ще тихіше, ніж прошепотів Егуда.
- Отже ось як ... ви виконуєте свій борг? - Несморідно закричав зубами хлопець, зробив поспішний висновок про професіоналізм усіх шінобі підрозділ тортур і допитів листка.
- Я знаю все про тебе, — безжурно відповів Аоба і після декількох кроків ледь чутв, нахилившись до вуха прив'язаного чоловіка, хіба ти не розумієш, що наполегливість принесе тобі нічого крім бід, ти можеш навіть піти на те світло!
- Я...я ... - Голос чоловіка тремтів, коли він почув слова про смерть з уст молодої шінобі, іво збуджений прийшов на ні.
- Зрозумійте, що ваші сили не рівні, абсолютно, тому найкращим вибором для тебе буде тримати рот на замку, — закінчив хлопець і витягнув сувій, прийнявшись швидко щось писати на ньому.
Шурх, шурху, гвинтах...
— Підпиши, — прямо сказав Аоба з викладеними сувою із написаним Болівія до стурбованого чоловіка.
[Кльоват на радника Хокаґе!]
Простий і стислий напис.
Звичайно.
Молодий чоловік, який просто бажав справедливості, може вважати це дуже неприємним, але він не знайшов ліпшого рішення.
– Но... - Притулив рот чоловік, дивлячись на сувій, але зрештою опустив голову і безпорадно зітхнув.
- Я згоден підписати, але у мене є до вас питання: все-таки зібрався чоловік і підняв голову, твердо подивившись на Аобу.
Цей погляд...
Чоловік точно не підпише, поки Аоба не відповість на запитання!
- Валяй... - кивнув молодий шінобі.
- Ти дійсно знаєш... це? - Скептично запитав чоловік.
— Я прочитав твої спогади, — кинув Аоб у відповідь.
- Тоді... - Зітхнув чоловік і запитав, що підбиває голосом, — ти ж знаєш про мою невинність?
- Не знаю вже, хоробрий ти або просто дурний, але саме тому ти і винен, — похитав головою хлопець і нетерпляче додав, вказуючи поглядом на список, - підпишіть уже.
- Невже я повинен робити вигляд, що нічого не чув? - Безсилий прошепотів чоловік.
- Як я вже казав, ваші сили і статус нерівні, — ледь чутно прошепотів Аоба.
- Розумію... - Чоловік, який справді опинився під арештом, зрозумів свою помилку. Він просто сподівався привернути увагу членів підрозділу тортур, щоб вони прочитали його спогади і докопалися правди.
Тепер же він зрозумів.
Реальність.
Безсилля, безпорадність, слабкість...
Чи можливо, щоб звичайна людина була обмежена?
Чоловік взяв пір’я і підписав сувій, визнавши себе винним у наклепі.
Після цього.
Його відразу посадили у в’язницю.
Очі молодого шінобі подивилися слідом добровільному чоловікові через прорізи порцелянову маски.
« Вибач...» - тихо прошепотів хлопець чутним тільки собі голосом.
Зараз він лише непримітний новачок підрозділу тортур, без будь-якого впливу, влади і сили.
Обачний, обережній і ще раз обережно.
Він не міг собі дозволити таке.
Я не міг вимовляти і навіть задокументувати видного хлопця.
Тоді.
Він подумав, що його спогади знову пронеслися.
Десять днів раніше.
Чоловік прогулювався по рощі неподалік в’язниці Конохі.
Прогулянка трохи затягнулась.
Я почала клонувати в сон.
Зрештою він сів і заснув під деревом.
Потім, через невідомий проміжок часу.
До його вуха донісся чийсь тихий голос.
« Це список в’язнів, які незабаром повинні вийти на волю. Усі вони втратили право грітися під сонячними променями нашого села, коли вчинили ці злочини. Їм пощастило отримати надто короткі терміни за законами Конохі, але мені дуже не хотілося б бачити цих злочинців на волі."
Голос того, хто говорив, був дуже холодним і хриплим.
« Все буде краще, вдихнути вони у своїх камерах через якусь помилку або випадковості, розумієш, що я маю на увазі?»
Той чоловік, прокидався і зрозумів, що поблизу діється щось недобре.
Потім він дуже обережно, потроху, почав висовувати голову через стовбур дерева, під прикриттям густої трави.
Поки в його полі зору не потрапила чиясь худорлява спина у чорно-зеленій накидці і з перебинтованою головою.
Це...
Потрапанець впізнав його з першого погляду.
Порадник третього Хокаґе!
Лідер Корня!
Темма Шинобі!
Данзо Шимура!
Натомість він стояв начальнику в’язниці Конохі.
"Я розумію..." - кивнув той, після чого обидві фігури зникли, наче подія була простою ілюзією.
Короткий обмін фразами.
Передречив долю тих в'язнів.
***
«Фух~» — глибоко зітхнув хлопець.
Не дивно, що дослідження спогадів про смерть в’язнів не принесло жодних результатів.
Ніяких провокацій.
Ніяких незвичайних контактів.
Просто померли від отруєння.
Кінець.
Виявляється...
За всім стояв начальник в'язниці!
Я сказав йому зробити це.
Під виглядом побажання.
Данзо Шимура!
Небезпечний тип, який підтримує село своїми методами.
« Тепер зрозуміло, чому ми так раптово припинили дослідження трупів в'язнів... повинно бути наказ з самого верху!»
Аоба не сподівався, що навіть тут в іншому світі, у підрозділі тортур, зіткнеться з ганебним бюрократизмом.
Він добре знав правду, але розумів, що чоловік може постраждати навіть тоді, коли він не припиняється тут і зараз.
Будь то начальник тюрмами Конохі або тим більше Данзо.
Таких людей не можна ображати, будучи простою людиною!
Тому.
Аоба примусив чоловіка визнати провину.
Він добре пам’ятав один факт з оригіналу.
Яке там вбивство кучки зеків...
Данзо зійшла з рук організація замаху на самого третього Хокаґе!
Справа закінчиться нічим.
Навіть якщо новини якимось чудом дійдуть до Хірузена.
Але на того чоловіка звалиться купа неприємностей.
Не тільки на нього.
Непризначений член підрозділу тортур, який задокументував показання, також страждатиме.
Аоба хотів лише одного — спокійно зчитувати якомога більше спогадів, щоб не впасти в підрозділи тортур.
А що стосується мутних вод...
Йому плювати!
Він не святий.
Не обов’язково захищати знедолених і карати за зло.
Незабаром почнеться третя світова війна.
Купа поранень...
Річки пролитої крові...
Багато людей, що відняли життя...
Тут немає місця святості!
Аоба нарешті втамував його цікавість.
Данзо.
Тоді все зрозуміло!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno