Пір продовжувався аж до пізньої ночі. І більшість цього часу Зуко і Юї провели разом. На приємному подив принц вогню, його співбеседниця виявилася не тільки красивою, але також і досить цікавим співрозмовником.
Як він зрозумів з пояснень самої дівчини, її роль принцеси була радше формальною і тому окрім щоденного опливу каналів міста та присутності на деяких важливих оказіях, займатися нею було не чим. І оскільки часто спілкуватися дітьми її віку не було можливості в тому, що вона хоч і формально, але статусу Юї стала постійною відвідувачкою хижини знань, яка була місцевим сховищем знання, накопичених предками. І все ж таки, коли вона була на багатьох вождів племені, то стала досить підковатий у багатьох аспектах свого життя.
Вони дуже швидко проникли в один одного і виявляли до нього особливу прихильність. Хоча їм ще треба було ближче познайомитися, Зуко був дуже вдячний за те, що він не обділив своєї дружини розумом і тягою до нових знань.
Перед тим як весілля закінчилося, дівчина зізналася йому, що її майбутній шлюб також має політичне підпілля і любов там та не пахне.
Тому Зуко був цілком задоволений тим, що тут провів час і зробив уявний послід перевірити те, наскільки всі слова дівчини є правдою та водночас не частина їх « виграшів» з керівником Арнуком, принц нарешті отримав можливість зробити щось для себе.
***
Оазис духів є святим місцем для кожного мешканця Північного Племені Води. Впустити в нього чужака, кім і був Зуко, було принаймні дивно. Тому Арнуку й Пакку довелося докласти неабияких зусиль, щоб переконати головного мудреця води підтримати їх і дозволити принцу вогню потрапити туди.
Згідно з традицією, навіть довкола входу в оазис був священним. Приблизно в сотнях метро від входу, солдати води та вогню були змушені залишити своїх панів. Загорнувши за кут і опинившись біля невеличкого дерев’яного дверцята, змогли лише чотири. Сам вождь Арнук Пакку, охоронець Оазиса і сам Зуко.
Оазис Духів знаходився на околиці міста, де крижані стіни змінились звичайними кам’яними горами. Це було справді дивовижне місце, де кожен буквально відчував духовну силу і ніби відсвіжав тіло. Розташований у проїмі між скелями оазис нагадував маленький острівець, оточений підземними водами, до якого вели два дерев’яні мости.
Посередині острова стояв сам священний ставок, на якому було гарно прикрашено дерев’яний вівтар.
І от коли Зуко вже був готовий перейти поріг цього священного місця і зайти всередину...
- Принц вогню не може ввійти в оазис один!
Найзручніший старий чоловік, якого тільки бачив світло, знову подав голос.
- Охоронець оазису, - вождь Арнук зберігав свою вежливу усмішку, але його погляд буквально з'їв старого. - Я прошу вас не виставляти наше плем'я неосвіченими варварами. Принц Народа Огня - мій друг і дуже розумний чоловік, він безсумнівно шанує й поважає духів, саме тому йому було дано дозвіл відвідати наше священне місце.
- Але як же...
- Досить, - м'який, але тому ще страшніший голос Пакку вмиг заткнув сплячого старого. - Охоронець оазису Хонрас, вам варто вибачитися перед нашим гостем і ...
- Та пішов ти! - несподівано для всіх і особливо для самого Пакку, старий з палаючим від гніву поглядом відступив назад, видаючи пальцем в них. - Ні, пішли ви обидва! Цей молокосмокс з Народу Огня підкупив вас усіх!
Старик продовжував повільно п’ятитися, хмарив пальцем у застиглі від несподіванки фігури.
- Я не дозволю чужаку доторкнутися до великих духів! Ви обидва прокинулися нашому ворогу! Я розповім мудрецям, і вони ...
Старик намагався розвернутися і перейти на біг, але в цей момент майже невловимий рух Пакку змусило воду поблизу прийти у рух.
Вмиг дістався до фігури старого, крижаний джгут обгорнув усе його тіло і миттєво заткнувся йому рот, залишивши зберігачеві оазису тільки можливість дихати через ніс та пропалювати їх ненависним поглядом.
- Що ж, здається я злегка переоцінити свій вплив на ситуацію, - зітхнувши опустивши руки, Пакку змусив водні кайдани перетворитися в крижані. - Не думав, що цей старий ідіот задумає мені перелічити...
- Ми повинні були це передбачити, - Арнук втомився потер перенапруження. - Принц Зуко, часу у нас не так багато, вважаю вам краще починати ...
- Так, Пакку підійшов до принца вогню і знову відкривав перед ним двері в оазис. - Докажіть, що Великий Лотос не помилився у своїх судах...
Ці останні слова були цілком природно сказані ледь чутним пошестю. Кивнувши, Зуко нарешті потрапив всередину. Арнук мав рацію, часу у нього було небагато. Той, хто щойно стався, показав приклад. Люди залишалися людьми.
У такі важкі часи обидва народи могли довіряти одне одному лише силою та владою. Арнука і Зуко мали, але й вона не була безмежною. Утікайте з цього старого чоловіка і всі їхні плани, ймовірно, були повністю зруйновані.
Тепер, їм усім як ніколи потрібна була навмисна демонстрація волі духів. І чим масштабнішими і більш помітними вони будуть, тим краще.