Важко дихаючи, Зуко лише мовчки дивився вперед. Його руки й ноги тремтіли. У нас було нелегке завдання, але остання атака була особливо болючою. Три прийоми за раз були не тим, що він міг зробити і залишитися неушкодженим.
І хоч він цього і не бачив, але за його спиною двоє магів землі підтримували Корі під руки, щоб вона не впала з ніг. Боротьба з духом не залишилася безслідною. Усувати землю під його ногами було набагато важче, ніж звичайною. А втримати її на землях остаточно виходило все сили. Однак, незважаючи на все це, дівчина була задоволена як ніколи. Клеймо колоністи висіли над нею все її свідоме життя, тому дізнавшись про близькість наслідкового принца, який вийшов з чистокровної королівської сім'ї, дівчина зовсім не очікувала, що він буде таким. Він не тільки дозволив їй вільно перебувати в його присутності, але й швидко зробив її одним зі своїх помічників, жодного разу не виділивши колоніальне походження або той факт, що вона була магом землі. А сьогодні він зробив щось ще більш неймовірне, довірив їй захищати своє життя. Поклавши на неї цю ношу, я був упевнений, що вона впорається. Тепер Корі просто не могла дозволити собі сумніву або обережно, вона була зобов'язана виконати його наказ, і вона це зробила, незважаючи ні на що.
- Ти в порядку, Корі? - голос двоюрідного брата над вухом трохи привів її до тями. - Ти чудово справилася, можеш відпочити...
- Все нормально, дякую, - тихо відповіла дівчина, не відриваючи погляду від фігури Зуко. - Опусти мене, ми ще не закінчили!
Брати опустили свою двоюрідну сестру і обережно наблизились до захватаючого Зуко, якого вже обступили маги вогню з його картжі. Помітивши, що вони наближаються, принц швидко глянув за спину і переконав Корі цілої людини, кивнув у сторону лежачиго духу.
- Затримайте руки його землею, - Зуко крокнув вперед. - І стежте, щоб він мене не розчавив.
- Невже він все ще живий? - Здивовано розплющив очі один з чарівників, в той час як його руки вже рухалися, піднімаючи землю перед собою і разом із іншими сковуючи ліпшого монстра.
- Ще як, - втомилося посміхнувся Зуко. - Великий дух не так-то просто вбити...
Дочекавшись, поки руки і тіло гіганта будуть скуті земляними плутами, Зуко впевнено крок підійшов до духу і зайнявся на його тіло, зупинився прямо у нього на грудях, де і зяла дірка від його останньої атаки.
- Ну привіт, Генерал Старе Залізньо, - посміхнувся Зуко, дивлячись прямо в очі відповідальний дух. - Я хотів з тобою поговорити.
- Занадто пізно... - несподівано тихо прошепотів дух, а з його очей закапало якесь образ сліз. - Занадто пізно для нас... колись давно я був незрівнянно сильнішим за вас, людей, а тепер подивіться на мене і на себе ...Леді Тіенхай відмовлялася це визнавати, але я мав рацію! Я завжди був правий. Моя угода з одним із аватарів лише відбудувала неминуче...
- Абсолютно вірно! - Раптом веселий голос вигукнув Зуко. - Вам духам, треба покірно прийняти свою жалюгідну долю і схилити голови перед могутніми людьми! Я зруйнував твою статую Тіенхай, знищив священне місце, яке було недоторкане століттями!
- Ти! - Голос духа все ще був тихим, але нотки гніву вже падали на свободу. - Людина...
- Так! Людина! - Ще голосніше розсміявся Зуко. - Простою людина переміг тебе, жалюгідний дух! Я поглумився над твоїми святинями, а потім принизив тебе, хоч це і було не складно, адже ти слабак! І це лише початок!
Навіть неозброєним оком було видно, як спалахнули і без того червоні очі духа.
- Я зроблю це з кожним із вас! Я вижену з місць, де вас полюблять. Відкиньте мій мир!
Бачачи, як негативні емоції затоплюють голову духу, який ще не так давно вже здавалося смирився зі своєю поразкою, Зуко зробив ще крок вперед, поклавши свою долоню прямо на лоб гіганта, його очі запалилися червоним-оранжевим світлом, але тільки на короткий момент.
"Ну давай, Вату, позичи мені свою силу!"
- Так що, великий дух? - Зуко перейшов на крик. - Ти і справді так просто покинеш цей світ, залишивши його на розшарування людям? Ты! Чортів слабак! Я...
- Ні!
Раптом голос духу подібний до грому, а все його тіло почало швидко змінюватися. Доспехи і тіло злилися в одне, прийнявши однакову чорно-фіолетову фарбу. Обличчя спотворено, перетворюючись з обличчя людини в дивну маску і лише три очі все ще сяяли червоним кольором, але набагато темнішим від попередніх.
Хоча велика рана на його грудях заросла всього за секунду, але розмір духу трохи зменшився і йому легко було втекти від цієї пастки. Зуко та інші маги встигли вчасно відстрибнути вбік, коли все ще величезний дух піднявся на ноги.
- Нам атакувати його, принц Зуко? - Він зашепотів один з чарівників вогню, але той похитав головою.
- Не потрібно, капітане. Зуко пильно дивився на застиглу громадину перед собою. - Здається вийшло...
Зуко підійшов до духу, який стояв перед ним. У цю ж мить він зрозумів, що його експеримент закінчився. Дух, чиї темні емоції мали бути ще до того, був надзвичайно розлючений, ображений і принижений. Енергія Вату тільки посилила ці емоції, зруйнувавши внутрішній баланс свого духу і зробивши його темною.
І як світлі духи робили щось лише за наказом Рові, так і темні знали тільки одного пана, хто міг зупинити їх безконтрольну агресію - Вату, який був об'єднаний з душею Зуко.
- Ось і все, значить, - втомився посміхнувся Зуко, поки люди за його спиною боялися навіть зітхати. - Мабуть я навіть збережу твоє ім'я генерала, хоча зробити тобі армію буде не так вже й легко...
Відірвавши руку від духу, Зуко повільно розгорнувся і попрямував убік з випукованим очима Корі. Дух за його спиною був повністю в його владі, по крайней мірі поки хтось не зможе розвіяти його негативні емоції і повернути йому баланс. Генерал Старе Залізнзо припав на одне коліно і простояв так кілька секунд, перш ніж розсипатися на численні темні осколки та розчинитися в повітрі.
Після такої битви і порушення власного балансу духу потрібна була перепочинка і Зуко не став тримати його у світі людей.