Зуко разом зі своїми людьми і двома роженцями Північного племені Води поспішали невдалеку від того, що Місу назвала входом до Долини Забуття. Зрізане дерево і величезний камінь з чотирма округлими відмітками, за якими починалися джунглі.
- Принц Зуко, - зітхнув Мунг. - Я все ще вважаю, що це дуже погана ідея. Мало того, що це місце відомо як те звідки ніхто не повертається. Так ще й йти туди у супроводі цих двох ...
- Я згоден, місце дійсно так собі, - хмикнув Зуко, стрибаючи зі свого носорога. - Але я впевнений, що з цими двома проблемами не буде.
- Але вони з племені Води! - генерал вигукнув.
- Ні, з усмішкою похитав головою Зуко. - Я розмовляв з цією жінкою не так довго, але практично впевнений, вона ненавидить племінне плем'я і навряд чи слабкіше, ніж будь-який наш воїн!
- Чому ви так вирішили? - Мунг покосився в сторону стоячих невдалеку брата і сестру. - Вони досі носять одяг своєї країни!
- Це забавно і сумно одночасно, - зітхнув Зуко. - Думаю ви знаєте, що Північне плем'я досить консервативне у своїх поглядах. Жінкам не дозволено оволодівати бойовою магією води і само собою, їхнє виховання обертається навколо традиційного жіночого заняття...
- Вона просто не здогадалася? - Здивовано висихнув Мунг, зовсім по-новому дивлячись на паручку скітальців. - Точніше не так, вона швидше за все навіть не знала про те, що таке маскування, конспірація... якби її брат в такому стані, то він, вихований і навчений подібним з дитинства, давно змінив би одяг і, ймовірно, вже довго став б офіційним місцевим жителем!
- Так, кивнув Зуко, розвертаючись в сторону. - Її спосіб мислення був сформований ще в дитинстві і, хоча їй вдалося зробити дійсно сміливий вчинок, вона не змогла розвиватися далі через постійні турботи зі своїм братом. До речі, ви щось бачите? Ось там!
- Де? - Мунг різко розгорнувся, насторожений швидкою змінною теми. - Ні, нічого такого ...принц Зуко?
- Ні, нічого, - посміхнувся Зуко. - Здається, йдемо!
Він знову повернувся до великого каменя, швидко попрямувавши вперед. Дивлячись на швидкі рухи величезного блакитного вовка, що втік у сторону Долини Забуття, очевидно все ще перебуваючи під загрозою світу людей і духом, він зрозумів, наскільки мало часу.
- Будь ласка прошені, принц Зуко, - Мунг поспішив за ним. - Але що щодо ваших слів про те, що жінка ненавидить свою батьківщину?
- Ах це, - посміхнувся Зуко. - Її життя було присвячене порятунку брата, а її народ кинув його, як тільки всі стандартні методи не спрацювали. Спробуйте пізніше розпитати її про Північне плем'я і уважно дивіться за мімікою... Або вона чудовий актор, або я правий.
Генерал Мунг, очевидно, хотів запитати ще щось, але в цей момент через камінь вийшов Вашр з кількома людьми, які були відправлені на розвідку вдень раніше.
- Принц Зуко, це місце просто жахливо! - Він гукнув, підходячи ближче. - Ми так і не знайшли жодних доріг або хоча б стежок, але одне з голих озер ми все ж виявили. Там справді стоїть чудова тиша, ніби навіть звірі бояться її потремтіти!
- Ти ж наслідував їхній приклад? - Сумно скрикнула Місу. - Не можна потурбувати ні за яких обставин!
- Пан вирішив допомогти тобі, так проявити хоч краплю поваги в його присутності! - Нахмурився Вашер і дочекався поки жінка покірно схилить голову, вибачаючись за свій вчинок, продовжив: - Як ви й наказали, принц Зуко, ми поводилися дуже обережно і з'ясувавши околиці повернулися назад. Зараз ми знаємо дорогу до одного з озер, і якщо вірити цьому каменю, то інші три повинні бути трохи меншими, а дорога до них не така далека...
- Давай конкретніше, - перервав його Зуко. - Скільки часу потрібно, щоб знайти їх місце і створити стежки до всіх озер?
- Близько п'яти днів, - через секунду відповів Вашар. - Навіть якщо ця жінка навчиться ліани, то піде кілька днів, щоб стежи стали придатними для пришвидшення руху на носорогів!
- Підозрюю, що стільки часу у нас немає, — простягнув Зуко, задумливо дивлячись на вхід в долину. - Вашр, ти або твої люди не помічали чогось дивного в місцевих тваринах чи рослинах?
На секунду на обличчі командира лучників відобразилася внутрішня боротьба, але він швидко зібрався і кивнув.
- Можливо, ви вважаєте це маренням простолюдина. Але я впевнений, що весь цей клятий ліс ніби дивився на нас через сотні облич!
- Кажи ясніше, Вашір, - насупився генерал Мунг. - Ти ж знаєш, наш принц любить прямоту!
- Вибачте! - лучник схилив голову. - Справа в тому, що на кожному листку або у зарослі звірини я бачив візерунок дуже схожий на обличчя! Навіть кора дерев, наче будувала нам гримаси!
- Тоді у нас точно мало часу, - сам собі кивнув Зуко. - Місу, ви ж знаєте, що означають ці обличчя?
- Так, пане, кивнула жінка. - Про початок великого духу оголосить сам ліс! На листях дерев, крилах комах і спинах тварин починають з’являтися візерунки у вигляді облич!
Вашір повільно перекладав погляд з жінки на свого пана, намагаючись зрозуміти, чи перебуває він у своєму розумі або просто поповнив ряди божевільних, що вже відвідували це дивне місце.
***
Приблизно через годину подорожі вони врешті опинилися біля маленького озера, яке раніше зміг знайти Вашер. Сам ставок був досить малий і більше нагадував чийсь особистий басейн, але його краса дійсно вражала. Вода була настільки чистою, що створювала відчуття гладкого скла. Атмосфера біля озера дійсно була дуже спокійною і заспокійливою, але для людей, що звикли до війни, це місце викликало природну натуру.
Мунг швидко організував навколо ставка пости, а також постійний нагляд над Місу та її братом. У цей же час Зуко глибоко занурився у свої думки, намагаючись придумати, де взяти так необхідні їм пару днів.
« Це з’являється в одного із чотирьох озер лише раз у сезон, тобто якщо ми не здогадаємося, наступна спроба буде можлива тільки через кілька місяців. Так... якщо гора не йде до Магомеду, то Маґомед прямує до гори, вірно? "