- Принц Зуко, ми раді привітати вас у нашому храмі, - лише злегка схиливши голову, сказав Головний Мудрець Огня. - Проходьте за мною, я покажу вам Катакомби Драконячих кісток.
Майже не слухаючи тихого голосу Мудреця, Зуко пішов за ним з усмішкою на обличчі і сказав, наскільки звик до свого становища по праву народження.
« Чи можу я переоцінити старого чоловіка, але може він також хотів, щоб у мене було таке ж враження, як і в моєму випадку? Нагадав собі, що є і ті, з ким не вийде розмовляти знизу-вгорі...» - подумав він, поки Мудрець вів його по темних коридорах храму, освітлюючи дорогу лише невеликим вогником, який створив у своїй руці.
- Зупиніться тут, принц Зуко, - вивівши його з стану задумливості, Мудрець пройшов в центр просторної кімнати і зупинився посередині вигадливого візерунка, що образує коло, припав на одне коліно, активуючи магію вогню.
Під ним повільно розійшовся, ніби розкрились пелюстки квітки, залишивши Мудреця стояти в неторканому центрі, по боках якого тепер була видно сходи.
- Проходьте, принц Зуко, - кивнув Мудрець. - Я або інший мудрець будемо чекати вас тут.
- Дякую, - коротко подякував Зуко, спускаючись вниз.
Незвичайні двері зачинилися за його спиною і зітхнувши Зуко довелося запалити вогонь у своїй руці. Перейшовши до кінця драбини, Зуко змахнув рукою і тунель перед ним заповнив світло запалених смолоскипів, якими були потиснені стіни.
- А, так вони це буквально про кістки... - Пробурмотів Зуко, з великим зацікавленням оглядаючи стрункі ряди черепа.
Зуко, побачивши кістки давно розбитих тварин і переконавшись, що це явно не предмет антуража. Першою перепоною на його шляху стала двері з виточеним каменем статуї, яку він колись відкрив своїм прадушкам — Лордом Огню Созіним. Ізо рота і очей фігури вилизнувся раніше їм же створений вогонь і двері відчинилися, розділивши його прадіда на дві половини. Коли Зуко ввійшов у кімнату, то відразу зупинив свій погляд на кам’яну статую дракона, який ніби дивилася прямо на нього. Прямо перед статуєю стояв невеличкий постамент, на якому в чіткому порядку стояло п’ять книг, чиє зовнішня частина давно покривалася пилом і павутиною.
Дніник Лорда Огня Созіна, - вголос прочитав Зуко, вирвавши одну книгу з лап маленького павука. - Третій Том. Схоже нічка буде довгою...
Після того як він запалив кожен з можливих джерел світла, Зуко взяв у руки перший щоденник і плюхнувся біля кам'яної плити. Він не був упевнений, що глузій старий дозволить витягнути рукопис назовні. А цікавість вже з’їдала його і він перекинув товсту палітурку та почав читати. Пробігши через сторінки вступу, Зюко дійшов до чогось цікавого — оголошення нового Аватара. Новим підкорювачем чотирьох стихій виявився найкращий друг і колишній однокласник Созіна - Року, якого він завжди вважав молодшим братом.
У подальших розповідях Созин в основному описував історію про те, як доля Аватара вплинула на його старого друга. Той, хто раніше був щиро відданий народу Огня і навіть будував з Созиним планом по збереженню рідної країни, повернувся з інших країн. Це докорінно змінило свою думку та пріоритети.
Щоденник 2; Сторінка 4:
Я точно пам’ятаю, як довго розповідав йому про навислі проблеми та зростаюче населення, яке невдовзі буде нічого їсти. Наші невеличкі поля й пасовища не могли забезпечити достатньо їжі і неминучої небезпеки Царства Землі, який після багатьох років розшарування надихав силу надзвичайно швидкими темпами. Я також говорив про те, що нарешті мені вдалося завершити справу, розпочату ще моїм прапрарадідом — Лордом Огню Зорью, вся повнота влади була зрештою у руках одного правителя, клани більше не мали жодної сили. Я не забув згадати і про активність Повітряних кочівників, які вже багато разів покарали свої руки в минулому і з упевненістю йшли до повторення історії. Мої слова про різке збільшення флоту Племен Води і страх відновлення п'ятої Нації він навіть не дослухався... в той момент я зрозумів, що помилився, коли вирішив, він все ж Року, якого я знав. Я не знаю, що на Аватари так сильно вплинули, чи просто його вчителі виявилися дуже добрими обмовами, але тепер він переймався лише одним.
« Нації повинні жити в мирі! В гармонії, Созіне!»
Саме цими словами він перервав мене, відмовившись від подальшої розмови. Як Аватар, він був готовий розв'язати проблеми будь-якого народу, але тільки тоді, коли вони вилізуть назовні. Я згадав, як колись читав єдиний щоденник свого прадіда, якому не пощастило опинитися в подібній ситуації. У той час Аватаром була молода дівчина з Царства Землі Кіоші, яку мій прадід також назвав найгіршим своїм нічним кошмаром. Історія його сходження на престол була занята незрозумілою для нас — її нащадків, але декілька рядків з щоденника я пам'ятаю навіть на старості років:
- Практично чудом запобігши громадянській війні, яка була готова ось-ось всхнути на кожному з наших островів, переді мною виявилося останнє, найскладніше випробування — переконати голу дівчину, котра гордилася назвати себе Аватаром, що життя невинної людини, який сам погодився виступити козлом відпущення, стояла збереження миру у цілій країні... чи може говорити, як дівчина, не маючи ні найменшого поняття про справи моєї країни, поставила мені ультиматум, притиснувши своїм веером до стіни. Вона готова була порушити тільки недавно встановлений світ заради збереження одного-єдиного життя. Саме в цей момент я зрозумів, наскільки дурний з такою силою може бути небезпечним мудрецем.