В день смерті Бі всі інші джинчуріки прийшли проводити його.
Хіната керувала процесом, і завдяки спільним зусиллям вони витягли вісьмохвостого з запечатаного простору у тілі мертвого Бі.
Потім вона з серйозною особою подивилася на Біджу і сказала:
- Ти вільний.
Восьмихвостий не відповів, лише мовчки дивився на тіло Клера Бі.
Всі стояли в тиші, не промовляючи ні слова.
Нарешті, Біджу сказав, що Бі був родом з Кумогакуре, і він хоче... Він повинен ... Проводити його в останній шлях ...
Юрекі, Ракаґе Кумогакурі, не почав лагодити перешкоду Восьміхвостому.
Через кілька десятиліть влада нарешті відвернула Юрекі у своїх руках всю повноту влади. Цікаво, що більшість його методів були скопійовані у свого діда Юя. Але, тільки озирнувшись назад, Юреки зрозумів, що витратив надто багато часу...
Тепер у нього не було ні сил, ані здібностей, щоб втілювати в життя грандіозні плани по підвищенню Кумогакуре...
Але ж... Він вирішив, що ще може закласти фундамент для майбутнього...
Свобода восьмихвостого не викликала в інших Біджу ні заздрості, ні радості.
Тому що всі вони зрозуміли одне...
Їхня свобода означала, що життя їхнього носія... Підійшло до кінця...
Тільки тепер Наруто зрозумів, чому Курам останнім часом був таким пригніченим.
— Не хвилюйся. Навіть після смерті... Навіть якщо ми поділимо риск між світом, ми все одно залишимося друзями.
Наруто посміхнувся і стукнув кулаком з Курамою.
- Ми з тобою партнери, єдині душі і тіло.
Курама довго мовчав на Наруто, потім холодно дрикнув і відповів на удар.
Життя хоботих звірів було нескінченно довгим...
А людське життя - закоротка...
І час не знало пощади...
Учиха Фугаку і Вчіха Мікото теж не змогли протриматися довше...
Проте, так як було сказано в їхньому спільному передсмертному слові: „Головне, що ми пережили Мінато й Кушину. Цього достатньо".
Почувши це на порозі світу мертвих, Мінато і Кушина засміяли зубами від зла.
Потім пішли Нара Шікаку, Акімічі Чоза...
Один за одним, славні шивобі старшого покоління Конохи залишали цей світ...
Насправді, в багатомільйонній Конохі кожен день хтось народжувався і хтось помирав.
Це було звичайною справою.
Ось тільки...
Коли головним актором стає ти сам...
З цим змиритися було важко...
Але, на жаль, як уже було сказано...
Час не підкоряється волі, і минає ніч.
Зрештою, воно залишає від людини тільки легенду в якій записані всі її вчинки...
Насправді, Наруто зітхнув з полегшенням.
Тому що він ...
Правда не знав, як би він подивився в очі Хінаті якби помер після неї...
На щастя, йому пощастило.
Бо вся боль...
Побачивши з тієї сторони ридання Саска, Наруто відчув, що все було не даремно. Він би згорів із сорому.
Дев'ятихвостий обреел свободу.
Один за одним, і інші Біджу теж стали вільні.
Ось тільки...
Вони так і не змогли самотужки вибратися з-під тіні втрати своїх кращих друзів, з якими провели останні десятиліття...
Але це неважливо.
Треба жити далі...
Просто продовжувати жити.
Час загоює всі рани.
Час зітре всі сліди.
І одного дня від кожного з нас у цьому світі не залишиться і сліду.
І в це вірив кожен.
***
В один нічний день, жодного числа, якогось місяця, року...
Хіната підняла голову, прикривала очі долонею від сонця і подивилася в небо...
— Пані Хокаґе... Ми на місці.
Хіната кивнула, вийшла з машини і постукала у двері звичайного будинку.
- Хто там? — Двері відчинив юнак і з подивом втупився на Хінату. — Пані Хокаґе?
Хіната з усмішкою подивилася на нього.
— Не хочеш... стати п'ятим Хокаґе?
Юнаку було надзвичайно цікаво подивитися на неї.
— Це... Той іспит... Він що, був справжнім?
— Так, дійсно, — лагідно усміхнулася Хіната. - Я бачила твої відповіді, вони бездоганні. Тобі не вистачає лише бойового досвіду... До речі, я так і не запитала, як твоє справжнє ім'я?
Хлопець доторкнувся рукою темних очок на голові, з посміхом надів їх і тихо відповів:
— Юджо! І "джо" - як у слові "замок", що в назві Внутрішнього міста Конохі.
Усміхнувшись у весь рот, він додав:
- Мій прадід... Той найславетніший третій Хокаґе!
Хіната замерла, дивлячись на нього...
що я не повинен нікому про це розповідати. Вибачте, пані Гокаґе, будь ласка, забудьте про це.
Хіната піджала губи, а потім з усмішкою відповіла:
— Нічого, бо... Я все знала.
— А? Вже знали?
Хіната з усмішкою дивилася на хлопця...
Ця посмішка...
До чого ж знайома...
*Третій Хокаґе, що дивиться на нас з неба...*
*Прошу вас...*
*Продовжуйте охороняти Коноху...*
......... ... .......
*** Конець **
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt