— Ублюдок! — Зревів Ооцуки Момошікі і різко розтягнув руки в сторони.
Хіната приготувалася до атаки.
Раптом з широких рукав його одіяння вирвалися численні чорні стрижні з чакри.
— А?
Все остолбеніли.
А в наступну мить Момошики мітнув весь цей смертоносний рій у бік Ооцукі Кіншікі ...
— Справа погань! Обережно! Братец Неджи! — Покликала Хіната, побачивши, що метою був він.
Х'юга Неджі відразу розгорнувся, приймаючи вихідний стадій для техніки « Кайтен».
На обличчі Ооцукі Кіншіки проникла хижа висмішка.
Боже-хе-хе, невже ти думаєш, що подібним жалюгідним прийомом зможеш відбити мою атаку? Ви посміли поранити мого підлеглого. Тепер ви всі помрете!* з холодною люттю подумав Момошіки.
*Тс-з!*
Перший же чорний стрижень просто проігнорував купол чакри, встромлюючи тіло Неджі наскрізь...
- Що? — Руку генія клана Х’юга пробило в одну мить, а слідом другий стержень і не гаючи швидкості, зашив йому у живіт.
Неджі підняв голову. Його зіниці розширилися від жаху при вигляді лавини чорних клинків, невблаганно несучих прямо на нього ...
*Вж-жух!*
Простір спотворено, і силует Неджі зник за мить до того, як його повинно було розірвати на шматки.
Момошики замер, а потім люто втупився на Учіху Обіто.
— Сучий син, — сплюнув той. - Твої противники тут, чи я щось плутаю? Так будь добрий, бийся з нами!
Момошики мовчки згорнув його поглядом.
* Та ти, курва твою, хоч подивися, скільки вас зібралося перед тим як паща розїдати? Собака, мужність вистачає тільки натовп тиснути? Виходь на один, якщо не боягуз!*
Звичайно, все це Момошіки вимовив лише в думках. Для нього, переповненого гордістю, напад цілої юрби був лише приводом для честолюбства. Він не бачив у цьому нічого поганого, навпаки, вважав таке становище єдиним вірним.
* Усі інші — нікчемні, а один він є короною творіння. Чи ж це не природно, що на нього одного спрямована вся їхня сила?
Хіната, дивлячись на Ооцукі в небі, подумала про це і рішуче помахала рукою й віддала наказ:
— Усім! Самопідрив!
Шисуї стояв поруч і нахмурився:
- Пані Хокаґе, самопідривний режим може зрівняти тут все із землею...
Хіната похитала головою:
— Зараз не до цього. Ми повинні покінчити з ним якомога швидше!
Шісуі відкрив було рот, але тут же мовчки його закрив. Вона була права. Знищення Момошіки тепер є найважливішим.
- Покінчити зі мною? — хмикнув Оцуки. - Невже ви думаєте, що ті маленькі самопозирні поброшки...
На півслові він осикся, зустрівшись поглядом з Хінатою...
Момошики закрили зубами.
Чорт, я зовсім забув про цю кляту дівку...*
Блощиці льодяники!
Розповсюджувалася серія характерних звуків, які знову з’явилися чорні ящики із дронами.
- Ублюдки! - Прошипів Момошіки, стиснувши зуби. - Ви, брудні тварюки! Це вже переходить всі межі!
У серці Ооцукі з’явилося відчуття, що він не знає. Він не знав, що це, але його зарозумілість відразу змусила відкинути сторонні думки.
— Ви, нікчемні смерди! — Зреел він, вказуючи на Хінату. — Вмить на такі низькопробні хитрощі?
— Це не низькопробні трюки, — зимно відповіла Хіната. — Це - сучасна війна!
З цими словами вона направила рою безпілотників прямо на Момошіки.
Обличчя Ооцукі спотворилося. Він інстинктивно приготувався використовувати Шинра Тенсей, щоб відкинути набридливих тварів, але боковим зором знову вловив холодне сяйво у очах Хінати...
- ...! — Момошики брудно вирубався, але внизу на це ніхто не звернув уваги.
*БУМ! БУМ! БУМ!*
Стрімкий вибух поглинула його фігуру. У душі Ооцукі з’явилася образа.
*Слишком! Це просто занадто!*
Цей бій спочатку був нечесним, але якби вони продовжували воювати як колись, Момошіки це не збентежило б. Але він лише поранив одного з них! Того самого, який посміяв атакувати його підпорядкованого технологією Кінрін Тенсей Баку! Йому що, навіть відповісти було не можна?! І чому, варто було йому поранити того хлопця, вона відразу ж заціпеніла напад до межі? Ці її поброшки що, нічого не коштують?
***
Юя з усмішкою дивився на поле бою, спираючись на плече Цунаде.
- Здається... Я можу з спокійною душею залишити Коноху на їх піклування.
Почувши це, Цунаде не стримала сліз. Змахнувши вологу з ресниць, вона запитала:
- Ти впевнений, що не хочеш сам командувати? Це ж може бути... Твій останній бій...
Юя похитав головою і стиснув її руку. Його білосніжне волосся м’яко розвіялося на вітрах, а на старому обличчі застигло серйозний вираз.
- Я і так не підходив для війни. Я глибоко ненавиджу її, тому й прагнув миру все своє життя. До того ж... До того ж... — Він нахмурився і тихо додав: — Здається, я вже й не пам’ятаю, чому так відчайдушно гнався за цим світом...
Цунаде побіліла від жаху.
Юя слабо посміхнувся, стискаючи її долоню:
- Залишилося лише кілька днів. Лише кілька... Раз забув, значить так тому і бути. Головне, що я не забув тебе... Не забув Коноху...
— У-у-ву... « Цунаді більше не могла контролювати себе, і вона розплакалась.
Тіло Юя, навіть на восьмому десятці, було все ще міцним, вкритим вузлами м'язів. Він точно був куди сильніший звичайного старого. Але, на жаль... Від недоумства не рятується жодна фізична форма.
Юя не сказав Цунаде, що впав у паніку, коли почав забувати деталі свого колишнього життя. Для нього ці спогади були єдиними, що не можна було втрачати в жодному випадку. Забути якісь дрібниці - не страшно, але події минулого, та країна, кожна хороша людина, зустрічний на шляху ... Юя не хотів забувати нічого з цього.
А що, коли розум згасає? Жити, як ходячий труп, позбавлений спогадів — навіщо таке життя? Краще піти з гідністю, зберігши все дороге...
Хоча... це завдасть йому смертельного болю його близьким...
Але все ж...
Юя дивився на дітей, що б'ються вдалеці з Ооцуцукі Момошіки... Він бачив у них надію на майбутнє.
Хоча називати їх дітьми було, мабуть, трохи дивно. Однак для нього, як більшість з них ростуть, так і було.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt