Усе це Юя бачив, дивлячись на загальну картину з боку.
І, треба сказати, побачене цілком входило у його світогляд.
Що, крім голого розрахунку, можна було в цьому розгледіти?
Нічого не рахуйте.
А як бути, коли ми аналізуємо певні приклади?
Почати хоча б з Узумаки Кушини і Намікате Мінато.
Мітокадо Гомура зробив блискучу операцію. Зрозумівши, що більше не зможе тримати владу в країні Водоворотів і не маючи у своєму клані гідного наступника, він вирішив: передав брази правління Наміказі Мінато, але з однією умовою. Він уклав з ним угоду, за яким Мінато поверне йому пост губернатора.
Хід справді геніальний. У чому ж його геніальність?
А в тому, що подробиці цієї угоди якимось незбагненним чином прокинулися назовні. Чи ж це не дивно? Невдовзі про угоду між ними знала вся Коноха, а то й весь світ шінобі.
Що ж було далі? Змиритися і, чекавши потрібного моменту, дотриматись обіцянки та повернути владу?
Чи, може, наруга над своєю репутацією і безпричинна війна з Хомурою забрала в себе всю владу?
Ні, обидва варіанти були б найгіршою з усіх можливих стратегій.
Намікаде Мінато обрав третій шлях.
Він централізував владу, а потім повернув її Ю.
Можна сказати, що Мінато просто обернув Хомуру навколо пальця, але насправді старий радник не засмутився.
Чому?
Тому що за десятиліття правління в країні Водоворотів Мітокадо Гомура не штани просиджував. Він встиг розставити безліч своїх людей на головні посади в відділах середнього ланцюжка.
Усі ці люди були випускниками університетів.
Дехто закінчив університет у Конохі, але вирішивши, що конкуренція в столиці занадто висока, а душа просить теплого майданчика через знайомих Мітокадо переїхали до Країнах Водоларов. Там вони їли з руки Хомури, в спокійній атмосфері. Інші ж були випускниками університету, заснованого самим Гомурою в країні Водоворотів, і тому з самого початку були його людьми.
Гомура не залучає цю мережу без необхідності.
Тому що, якщо його люди не досягли вершини влади, то вони були в середньому управлінському зв'язку більше ніж достатньо для того, щоб при необхідності провернути гру по-крутному.
Мінато всього лише повернув владу Ю. Чи це призвело до конфлікту з Гомурою? Звичайно, що ні.
Ну і що з того, що влада знову в руках Юя? Хіба в результаті її не доведеться делегувати далі?
Навіть якщо Юя призначить губернатором в країні Водоворотів когось іншого, а не його, Мітокадо Гомуру, хіба це його хвилює? Зовсім ні.
Якщо новий міністр буде йому до душі, наприклад, якщо Юя позначить Утатане Кохару, то він не дозволить своїм людям вставляти їй палки у колеса. Більш того, він міг би навіть допомогти.
Але якщо на пост заступить хтось, кого Гомура не нарікає...
Що ж, тоді нехай не дивуються, якщо почнуться проблеми.
Коли Наґато тільки починав працювати в транспортному департаменті, щоб будувати залізниці, його безпосередній начальник — той самий чиновник, що підтримував його, але не повністю, був людиною Хомури.
Ці люди мали власні принципи. Вони діяли так, щоб і начальство не розгнівати, а по-справжньому ділового працівника - такого, як Наґато, — не відштовхнути. Адже виконавці добре розуміли, що їх нав’язують лише тому, ніби їхня верхівка не цікавиться успіхом. Між такими чиновниками і простими робітниками, як правило, не було тісних зв’язків; вони були занадто бездоганними.
Наскільки бездоганними?
Багато з них після випуску майже не спілкувалися, хіба що раз на рік.
Не будеш ж ти забороняти людям бачитися з однокашниками?
Це було б абсурдно.
У повсякденному житті ці зв'язки могли бути непомітними, але іноді вони змусили більшість з них працювати на себе.
Чому лише більшість, а не усіх?
І тут в гру поступається ключовий фактор.
Особисті амбіції.
Всі знали про угоду, яка була пов'язана з Наміказом Мінато, новим губернатором і Мітокікодо Гомурою.
А тепер уявіть собі чоловіка, якого висунув Гомура. Який наймудріший вибір у цій ситуації? Зарядити на дно? Не висовуватися і просто спостерігати за розвитком подій?
Саме так. Але, як відомо, апетит приходить під час їжі. Завжди знайдуться ті, хто захоче перебігти на сторону Наміказа Мінато, присягнути на вірність новому начальнику.
І це абсолютно нормально.
Не можна сказати, що вони чинять зло. Чи можна винуватити людину за те, що вона вирішила пов’язати свою долю з Мінато?
Зрештою, він не вчинив жодного злочину.
Но... Тут завжди є "але". З точки зору цих людей, вони звичайно праві.
А що сказати про Юя?
Це ж неприкрите розтягування влади Хокаґе.
І це лише один приклад з країни Водоворотів.
А як щодо Конохі? Думаєте, тут немає людей, які хочуть працювати на главах великих кланів?
Звичайно, є. І таких багато.
Ось вам надзвичайно приклад.
Ви вчитеся в університеті, і один з ваших однокурсників - із клану Шімура. Не з основної гілки, просто рядовий член клану.
Після випуску ви успішно здаєте екзамен на цивільну посаду і стаєте співробітником банку.
Ви вірно відвідуєте щорічні зустрічі випускників, час від часу спілкуєтеся з колишніми однокашниками і травите байки.
Все це в порядку речей, чи не так?
Через десять років ви будете служити до начальника відділу. Звичайне підвищення можна навіть сказати повільно.
Ви знаєте, як пришвидшити кар'єру: потрібно надавати послуги клану Сарутобі. Дати зелене світло їхнім проектам, прискорювати перевірки, а іноді й зовсім видавати засоби Авансом, оформлюючи документи заднім числом.
Ви знаєте, що деякі люди за допомогою таких методів отримали схвалення керівництва і просунулися по службі набагато швидше від вас.
Але ви відчуваєте, що вже не повернетесь до цієї подорожі. Тому ви завжди були надзвичайно обережними і трималися від таких справ подалі.
Навіть ставши начальником відділу, ви ввічливо « відшивали » всіх просіків і посилалися на офіційний порядок.
Ви думаєте, що все йде правильно. Мине ще кілька років, і ви стаєте головою департаменту, керуючи групою з тридцяти чоловік. Ви цілком задоволені собою.
І ось одного дня до вас приходить той однокурсник. Він каже, що йому потрібен кредит. Звичайно, він не хоче ставити вас у незручне становище - все буде за правилами. Він просить лише про одне: трохи пришвидшити розгляд його заявок. Просто перевірити його звіти в першу чергу. Якщо в них знайдуться помилки, він все переналаштує.
Поставте себе на його місце. Що б ви зробили?
Більшість б погодилися, вірно?
У цьому немає нічого незаконного.
Але з цього, здавалося б, невинного кроку буде те, що будь-яке рядове підприємство, для якого банківський кредит - питання виживання, отримає гроші на день пізніше.
І це в кращому випадку.
Швидше за все...
Затримка триватиме кілька днів, а то й тижнів.
Для багатьох компаній отримати гроші на тиждень пізніше - це вже катастрофа, подія, вирішальна їхня доля.
До того ж, це може повторитися не раз.
Сьогодні затримка на кілька днів, завтра - ще декілька. У результаті витрати, пов’язані з сподіванням, стають для багатьох непідйомними.
Але якщо поглянути, чи були порушені якісь серйозні правила?
Ні. Ви діяли згідно з статутом. Навіть виявивши помилку у звітах, ви не робили поблажок заради старої дружби, а відправили їх на доробку.
Але з точки зору реальності, проблема очевидна.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt