Нагода тривала вже кілька годин. Юя поділився цією інформацією з представниками кланів.
Звичайно, він і не думав переказувати їм оригінальний сюжет манги.
Історія, яку вони змінили до невпізнання, давно пішла іншим шляхом. Яскравим прикладом цього є Ооцукі Урашики. Ні його коронний удар ліктем, ні знаменитий "захват Учиха" так і не було. Отже, чи можна тепер довіряти першоджерело?
Але одне не було так, бо клан Ооцукі був ворогом. Безусловний і абсолютний.
І щоб протистояти такому ворогу... У всьому світі шінобі доведеться об'єднатися.
Тому під кінець зустрічі Юя вніс свою пропозицію:
— Я вважаю, що ми повинні зібрати всі сили, які тільки можливо, і створити спільну оборонну мережу для опору клану Ооцукі. Хто "за"? А хто « проти»?
***
*** Схованого Хмарака.*
Четвертий Райкаґе Потер переносицю, дивлячись на звіт у своїх руках. Нарешті він з силою кинув папери на стіл і, гнівно пихтя, схрестив руки на грудях.
- Клятий Третій! Якого біса ти вже такий старий, чому досі не здох?
На даний момент у всьому світі шінобі залишалось тільки два Каге третього покоління: Юя і Оноке. Але Онохі вже мав наступника, який хотів передати титул Цучіке Дейдаре. А от Юя наступника не було. И в помине.
В останній битві багато людей виявилися з кращого боку. Особливо Наміказі Мінато, який був володінням технікою Бога - льоту Гріма, було справжнім божественним. Він отримав важке поранення, і якби не своєчасна медична допомога, його рука могла просто відміряти.
На жаль, Намаказі Мінато все ще не виказав жодного бажання стати Хокаґою.
Незадоволення Четвертого Райкаґе було цілком зрозуміло. Раніше він думав, що Юя має всю силу — в його здатності робити гроші. А тепер з'ясовується, що він ще і в бою лютий звір? Та хто таке витримає?
Так що, звичайно, нерви у Четвертого Райкаґе здали.
У цей момент в кабінет увійшла його секретар.
— Пане Райкаґе, з Конохі прийшло запрошення на Раду П’яти Каге. Згідно з повідомленням, зустріч має терміновий характер.
Четвертий Райкаґе завмер, а потім з підозрою подивився на секретаря.
- Терміновий? Чого там такого термінового?
Секретар потиснула плечима.
- Не знаю. Але я б порадила вам якнайшвидше почати підготовку до відбуття.
Райкаге спалахнув:
- Що? І ти пропонуєш мені так прогинатися? Ні за що! Цілком імовірно!
— Що ж, воля ваша, — без тіні емоцій сказала секретар. - Але якщо Каґе інших сіл прибудуть першими, ви, пане Райказі, готові задовольнятися залишками з їх столу?
Четвертий Райкаґе:
—...
Він був змушений погодитися, зітхнувши.
На відміну від свого батька, четвертий Райкаґе був великим прагматиком. Якщо справа була вигідною, можна було домовитися про що завгодно. Але якщо не було передбачувано вигоди, то можна навіть і мріяти про її участь.
Події, подібні до тих, що відбувалися в Кумо, розгортаються і в інших селах.
***
*** Дурання Схованого Тумана.*
Терумі Мей, пробивши очима донесення, облизнулася губи, і на її обличчі відображалося щире каяття.
- Який жаль. Якби я років на двадцять молодше, я б точно спробувала його охмурити.
Чоджуро, який стояв поруч з Чоджур, зберігав невгасимість.
« Упродовж останніх кількох років люди дедалі більше переживають через одруження, — думав він. — Навіщо тільки планку так задиратися? У всьому світі шінобі немає другого такого ж видатного чоловіка, як третій Хокаґе. Якби хтось міг скласти йому конкурацію, хіба Коноха всі ці роки тримала б Туман в щоках? "
Звичайно, Мей не здогадувалась про це. Тепер вона найбільше переживала за своє становище Кірігакуру. Село, яке недавно спалахнуло громадянською війною, п'ять великих Деревень уже багато років плавали у хвості.
Але це не означало, що Кірігакуру бракувало ресурсів. Насправді, з ресурсами все було в порядку. Їжа, житло, товари - все було в достатку. Особливо заможні вони були дарами моря. Принаймні в Киригакурі можна було не турбуватися про голод. Так, від постійної рибної дієти чавило блювання і від тебе самого вічно нело риба... Але, повірте, коли шлунок зводить від голоду, плювати на запахи — тільки б набити черево.
Отже, теоретично, внутрішня стабільність Кірігакури була непорушною. Зрештою, інші села так чи інакше залежали один від одного, особливо Сунагакуру, чиє продовольче постачання тримали на експорті з Конохи та Іваґакуре. Отже, знову ж таки теоретично було легше обійти Суну, яка займала четверте місце в рейтингу.
На жаль...
Реальність така, що Кірігакуре була найслабшою з сіл.
Терумі Мей була першою і головною турботою.
Другий же... було її одруження.
Мей і сама хотіла якнайшвидше вийти заміж. Однак, жорстоке життя було в тому... У неї було занадто багато справ і зовсім не було часу.
Звичайно, можна було б піти на кілька побачень і відразу ж вискочити заміж за розрахунком - кандидата знайти не проблема. Але Мей, як-никик, була визнаною красунею та ще й Мізукаґе. Хіба вона не заслуговувала запаморочливого роману?
Принаймні так думала вона.
У результаті відповідного кандидата так і не знайшовся.
Але ж...
З цим можна було і почекати. Мей ще молода, їй всього двадцять п'ять або двадцять шість, поспішати нікуди. Зовсім немає.
А зараз потрібно вирушати до Коноху і з'ясувати, що цього разу задумав третій Хокаґе.
***
**Девень Схованого Песка.*
- Поки я буду в Конохі, село на вас, пані Чіє.
Стара Чіє кивнула у відповідь Расі.
Потім Раса повернувся до своїх трьох дітей: Темарі, Канкуро та Гаар.
Він дуже хотів сказати їм щось підбадьорливе, заспокійливе. Але коли настав час говорити, з його губ зірвалося тільки:
- Я йду. Поводься добре.
— Да, отец... - Донеслося втрьох.
З важким серцем Раса в супроводі свого секретаря і по сурині, Яшамару, та загони особистої охорони рушив у дорогу. Запрошення Юя на Раду П’яти Каге було помічено як негайне, а Раса і сам хотів обговорити з Конохою заглибину співпраці — особиста зустріч була дуже своєчасною. Тож, коли він почув звістку, то відразу виступив.
Гаара з тугою спостерігав за батьком, який втік.
Раптом тепла рука ніжно лягла на його макушку.
Піднявши голову, він зустрівся поглядом зі своєю матір’ю Карурою, і на його обличчі розцвіла м'яка усмішка.
Чи казати, що, рости з обома батьками, багато дитячих трагедій ніколи б не переросли в такі крайні форми.
***
**Деровня Схованого Кам'яного каменя. ***
— Бувай, стариган! Не забудь привезти мені з Конохи якихось сувенірів! — Помахала Куроцучі рукою Оноки, стоячи поруч з Дейдарою.
Онохі лише змерз і, не кажучи ні слова, розвернувся та замахнув геть. Його син, Кіцучі, з загони охорони слідував йому.
Відійшовши на пристойну відстань, Кіцучі запитав:
- Отче, ти не боїшся залишати Куроцучі в селі одну? Це може бути небезпечно.
Онохі, який сидів на плечі сина, знову хмикнув.
— Небезпечно? Хмф. Небезпечно залишати її з цим срванцем Дейдарою.
Біля воріт Івагакуре Дейдара мовчки просувався поглядом віддаленої фігури Онохі.
У його душі досі не вщухала образа на того Ооцуцакі Урашики...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt