Перенесемося на кілька днів тому.
На їхню думку, єдиний вірний висновок — контратакувати, інакше Камігане Юя їх просто сгнноїт.
Данзо добре розумів, що він і ті, хто сидів у окопах навпроти, — це лише різні фігури, від яких позбулися їхні власні села.
Ця думка викликала в нього люту образу.
У його картині світу все було надзвичайно просто: раз на багато років він використовував блага, що падали від Юя, коли отримував в кінці кожного року величезні суми, отже так і повинно бути.
Чому?
Тому що Юя зайняв місце Хокаґе. А це місце по праву належало йому, Данзо.
Називайте це одержимістю, егоїстичною або старомодною масромом — неважливо. Він справді так вважав. За його логікою, раз 30 років тому він поступився Юя в боротьбі за пост Хокаґе, то той назавжди залишився у нього.
Протягом усіх цих років він вважав, що це правильно.
А те, що Юя за всі ці роки не чіпав жодного розділу клана, лише розчавило його зарозумілість.
Якби не було вагомих причин, Юя став би справедливим заради цього. Коноха і так страждала від нестачі людей, а голова клана іноді коштував сотень, якщо не тисячних шінобі. Навіть на самому початку, коли в Клану Сарутобі було виявлено справу про корупцію, Юя не став переслідувати тодішнього голову. Такі речі, по правді кажучи, були в порядку речей, і поки це не переросло межу та не доводило простий народ до голодної смерті, Юя волів уникати втручання.
Шімура Данзо приймав цю прагматичність за слабкість. Він штовхав своїх людей на іспити, намагаючись проснуватися в нову систему влади. І оскільки Данзо, на диво, грав за правилами, Юя не заперечував. Яка різниця, чиїми руками робити роботу? Поки людина справляється з завданнями, її кланова належність не має значення.
На жаль, якщо б Данзо і далі був готовий грати за правилами Юя, його ніколи не довели би до ручки. Але він вибрав інший шлях. І сьогодні Юя вважав, що його терпіння вичерпалося, а відповідальність сумління була наповнена.
Згода з планом атаки, Данзо, звичайно, не докладав про нього командування армією Конохі. Він знав, що коли мовчати, то є ймовірність потрапити під вогонь своєї ж артилерії. А якщо додати, то ймовірність перетвориться на гарантію. Данзо, проста істина, зрозуміла.
І ось наступного дня, не повідомивши командування, він привів дві сотні своїх людей в атаку на ворожі позиції.
Він все продумав. Його план був простий і, як йому здавалося, геніальний: захопити плацдарм і стати героєм Конохи. А потім він, звичайно ж, буде « поранений». "Важко поранений"! І тоді Юя, як би сильно він не прагнув його смерті, доведеться, скрипаючи зубами, повернути героя-каліку додому.
Мрії Шімури Данзо були чудовими, але реальність виявилася набагато складнішою.
На самому початку атаки удача йому сплутала.
Цей ублюдок Райкаґе примусив більше як п'ять сотень людей доставити на цю ділянку фронту! Невже Кумо стільки незадоволених?
По суті, після кількох економічних авантюру Райкаґе, що довідувало село до двох криз підряд, незадоволених було збутком. Майже кожен з них потерпав, а різниця була лише у масштабах втрат. Зненавиджені Райкаґе було далеко попереду, і він, знаючи це, просто витримав найгорожіших. Якщо в Конохі так буянив один Данзо, то в Кумо таких було кілька. Отже, сслати на передову лише трьох з їх кланами було ще прояв милосердя.
Незважаючи на велику вищість ворога, Данзо за допомогою ранкового сумраку вдарили зненацька. Їм вдалося знищити десятки ворожих шінобі.
Але невдовзі шінобі Кумо опам’яталися, і на полі бою вибухнула битва кількох сотень воїнів.
Сотні технік були в повітрі, а Райтон шінобі з Кумо та розмаїття дзюцу воїнів Ліста збігалися у сліпучих спалахах блискавиць.
В результаті, за пів дня запеклого бою Данзо вигубив усіх ворогів і захопив позицію. Ціна перемоги — з його загону вціліло лише 13 осіб. Усі були поранені тяжко, а до краплі чаю залишилось мало.
Але Данзо сміявся.
Стоячи посеред поля, вкритий сотнями трупів, він хохотав у небо:
"Ха-ха! Юя! Ти бачиш це? Ось вона, моя сила! Думав убити мене? Не лізь!»
У очах Шимури Данзо стало божевілля.
Тепер він герой Конохі. Юя буде змушений особисто зустріти його і повернути в село. А там... Там він збере нову армію, накопичує сили в тіні і одного разу, у вирішальний момент ...
БУМ!
Оглушливий вибух прогримів зовсім поруч.
Данзо зіпсувало обличчя. Він різко обернувся до одного з тих, хто вижив: « Коли? »
Шинобі з протектором Конохи в паніці подивився на наручний годинник. Його голос був смертним вироком: « Одинадцять п’ятдесят...»
Данзо налились кров'ю очей. Він люто вкинув голову до небес:
« Юя! Я твою ма...»
« БУМ! БУМ! БУМ! БУМ! БУМ!!"
Нескінченний вибух вибуху поглинав клаптик землі, де стояв Данзо.
***
Згодом Юя показав запис останнього бою Шімури Данзо.
Саме так. Продемонстрував.
Мислення Данзо застигло в епосі класичних війн шінобі. Юя ж, нехай і не досяг рівня сучасної війни, вже возу використав її елементи: розвідувальні дрони, що ширяють на висоті п'ятсот метрів, супутникове спостереження та інші блага цивілізації давно були підготовлені.
Без цього і артилерія не змогла б бити так точно. Навіть Б'якуган Клана Хьюга не може прозріти крізь лісний масив на чотири-пять кілометрів.
Данзо розрахував все: ранковий напад, захоплення позицій до початку щоденної бомбардування в годину дня - і він у безпеці.
Але він не міг уявити, що за кожним кроком слідкує з неба і його розташування відомо точно до одного метра.
Тому коли Данзо, закінчуючи бій і подивившись на годинник, зрозумів, що до полудня ще є час, а гуркіт снарядів вже роздається над головою, він усвідомив все.
Це кінець.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt