— Коноха...
Після кількох років вигнання і тренувань Саска з жахом став для Орочимара, який хотів заволодіти його тілом.
Залишившись наодинці, він готувався до останньої битви зі своїм братом.
Але, розправившись з Орочимаром, він знайшов у його логіці відомості про Коноха.
Як би там не було, він так і не зміг вирвати це село з серця.
Він лише хотів митцем поглянути, чи немає в донесках про ... Якийсь жовтоволосий ідіот. Замість цього він натрапив на до болю знайоме ім'я і обличчя, яке навіки віддрукувалось у пам"яті...
"Батьку?!"
Саске обомлів. Враховуючись, він побачив помітку: « Гість з іншого світу? »
Це ще більше розчарувало його.
Він не хотів сюди йти.
Але в глибині душі йому все ж хотілося побачити.
Побачити той суворий, невгасимий образ з його спогадів ...
Хоча б одним оком...
Одного-єдиного погляду йому було б достатньо.
Так він думав.
І тому прийшов сюди.
Натягнувши капелюх на очі, Саске увійшов до Коноху.
За останні роки село...
"Нічого, взагалі-то, і не змінилося з того часу, як я пішов..." подумав Саске.
Він застосував Техніка презирства до дорослого чоловіка і рушив вглиб села. Він знав, що розпитуванням нічого не доб'єшся.
А тому...
Знайшовши укриття, він активував Шарінган.
***
У Академії шінобі Фугаку здригнувся і підняв голову. У його очах спалахнула кров, миттєво з'явивши три томое.
Нависла коротка пауза, після чого він пурхнув головою.
Тільки що...
Це був резонанс Шарінга...
Хіба не було сказано, що клан був вигублений?
Ах, нет... Залишилася пара братів.
Отже, це мабуть Шарінган того хлопця, Саске...
Фугаку на мить замислився і знову похитав головою.
Глупота Клана Учиха в цьому світі просто незбагненна, а її знищення вже здійснилося. Про що тут турбуватися?
Краще витрачати цей час на турботу про власний клан.
Але спочатку...
Він з силою перекреслив наступну роботу жирним хрестом і втомився зітхнув.
Різниця між світом, значить...
А ці діти мають талант.
Гаразд, доведеться починати з самих основ.
До кінця стажування за обміном ще рік, часу повинно схопити.
***
"Найшов..."
Саск повільно підняв погляд, але серце його скував незрозумілий страх.
Почуття, яке можна прирівняти до страху перед поверненням у рідні краї після довгої відсутності.
Адже він так близько...
Так близько...
Саске вагався...
Чи варто йому...
Идти туди...
І поки він зволікав, в небі повільно проступили кілька темних силуетів.
А потім усі, хто був у Конохі, почули голос:
- П'ята Хокаґе Цунаде, слухай. Негайно выдайте двох членів Акацуки, захоплених кілька днів тому.
Примітивна техніка підвищення звуку, нічого особливого.
Саске насупився. Що за вискочки? Орати на всю Коноху...
Як і слід було сподіватися, з усіх боків відразу помітилися сім або вісім загонів Анбу.
Але всі їхні атаки провалилися.
Фігури в небі залишилися нерухомими.
Обличчя Хокаґе Цунаде почервоніло від люті.
Значить її, Хокаґе, зовсім ні в що не ставлять?
« Ну що ж, подивимося, який ублюдок тут самий безсмертний».
Цунаде, який використовував технік тілесного мерзенння, миттєво потрапила на поле бою. Коли вона побачила чорні плащі з червоними хмарами, то лише презирливо фирнула.
Але варто було їй підняти погляд і побачити очі незнайомців... Очі Рінегана застигли у жахі.
- Ці очі... Усім загону! Розосередитися! Негайно розпочати евакуацію мешканців!
Пейн дивився на Цунаду, і думки забрали його в минуле — печеру у країні з дощем...
Тоді вони зустріли ще молодих Саннінів...
Но...
Того часу вже не повернути ...
— Видайте Какузу і Хідана, — Яхіко зробив крок вперед, дивлячись на Цухада.
Цеунаде нахмурилась. Їй здавалося, що вона десь бачила це обличчя ...
Але зараз було не до роздумів. Відколи вони тут, то вороги.
- Хочете їх забрати? Тільки через мій труп! — Цунаді відрізала, рішуче струшивши своїм хаорі.
Пейн мовчки дивився на цю сцену.
— Эй, Цунаде, не однієї ж тобі фарбуватися... Яхіко!
Джарійя у своїй гіта й просторому кімоно з’явився із широкою посмішкою, але побачивши фігуру напротивці з широкими очима.
Пейн злегка повернув голову в його сторону. Його мовчання стало ще гнітючішим...
- Ці очі... Це ж очі Наґато! І всі інші... Чому у вас усіх очі Наґато? — Прикраси Джираї перекосилися від гніву. - Що ви зробили з Наґато?
Всі Пейни зберігали мовчання.
Після довгої паузу, заговорив шлях Деви — Яхіко:
— Джирая... Вчитель...
Джірая дуже пильно дивився на нього, очікуючи продовження.
- Ми втратили все... ідеали, надії, товаришів... Ви помилялись, вчитель Джірая. Війни ніколи не припиняться. Ваш світ — це не лише ілюзія. Ми відмовилися від вашого шляху і стали на новий.
Джірая дивився на Пейна, але в голові його бився лише одне питання.
« Що це за чорні стрижні Яхіко? Пірсінг підлітка, який збунтувався?»
— Як це стосується вашої вимоги? Стривайте... Ти що... Акацукі?
Шлях Деви підняв голову і безстрашно промовив:
— Ім’я нам — Пейн! Ми завдаємо болю цьому світу! Заставити світ пізнати біль... Заставити світ прийняти біль ... Щоб світ більше ніколи не породжував болю... У цьому наша віра!
І на очах у шокованих Джіраї і Цунаде Шлях Деви різко плескнув в долоні. Коли він знову розвів їх, між ладонами висіла маленька чорна сфера.
— Чібаку Тензей...
Земля здригнулася.
Цунада і Джірая похитнулися. Їх обох потягла до неба неймовірна сила тяжіння...
— Джирая! — Цунада кричала, різко присідаючи і приймаючи стійкі стоянки з кулаками наготове.
- Так! — Джірая прокусил палець і, склавши печатки, покликав Гамабунту. Велетенські жаби ледь з’явилися і ледве не встромили у небо.
Не встиг він обуритися, як Джірая крикнув Цунаді:
— Я готов!
Цунада видала яростий рик і вдарила кулаком по землі. Найбільший удар розколов ґрунт, покрив його сідницею тріщин.
Запустивши руки в одну з них, вона підняла величезний пласт землі розміром, мабуть, з ціле тренувальне поле...
- Ось що! — Гамабунта розгулювався і, вистреливши її мов величезний біт, відіслав брилу вгору до чорної сфери, яка була притягнута на берег.
— Безпоганно, — невтомливо вимовив шлях Деви. — Вам не знищити ядро мого Чібаку Тенсей.
- Хех, а хто сказав що ми збираємося його знищувати? — Охолонь посміхнувся Джирая.
Шлях Деви нахмурився:
- Що?
— Бунта!
— О-хо! Завжди готовий!
І людина з жабою одночасно розкрили роти.
З пащі ропухи вилилося олія, а з рота Джарія — полум’я.
— Усім, хто тут! Атака Вірш Води! - Змовила Цунаде, вказуючи на небо навколишнім її Абу.
- Так!
Десятки водяних потоків кинулися вгору.
— Вірші Ветра, слідом! - Віддала наступний наказ Цунаде.
На очах у Пейна ядро його Чібаку Тенсей почало віддалятися, піднімаючись все вище і вище...
— Ясно. Підняти його вище, щоб послабити гравітацію на землі. Не дивно для вас двох... Ви придумали рішення майже миттєво...
Пейн непокоївся. Йому все одно, чи вийде успіх його техніці.
Він все одно використовував її не на повну силу. Цей Чібаку Тенсей був лише малою версією, здатною зруйнувати не більше половини вулиці.
Зрештою, він не був кровожерливим вбивцею.
Він боявся, що техніка повністю затягне всередину і Какузу з Хіданом, а це було б вкрай небажано.
Він прийшов сюди рятувати, а не руйнувати Коноху.
Це була лише деяка ціль.
І тоді інші Пейни, крім Шляху Деви, ринулися вниз.
Почався хаос: один випускав з тіла ракети, інший поглинав ніндзюцу, третій заклика́в гігантських звірів — розмаїття технік було приголомшливим.
Шум бою, звичайно ж, досяг ушей Хіаші, Гізаши і Фугаку.
Перша реакція Хіаші була зразком прагматизму:
— Коноху атакували? Хм, але це не наша Коноха. Не будемо втручатися, просто підемо.
Хізаші був іншої думки:
- Але якщо ми підемо, це село може...
— Хізаші, ти занадто багато думаєш, — нахмурився Хіаши. — Це Коноха. Нехай і не з нашого світу, але слабкої вона бути не може.
Хізаші все ще вагався:
— Но... Якщо ворог насмілювався атакувати, значить, у нього є на те підстави...
Хіаші замовк.
— Якщо хочете подивитися, давайте подивимося, - втрутився Фугаку.
Брати Х'юга поглянули на нього.
- Коли ми прибули, Орочимару дав кожному з нас сувій Інь-Ян, пам'ятаєте? — сказав Фугаку, потираючи підборіддя. — Якщо справи підуть зовсім погано, використаємо його.
Хіаші відразу зрозумів. Цей сувій використовував просторово-часне ніндзюцу, прив'язане до руїн Лоулань. Теоретично, якщо його активувати, можна негайно повернутися на те саме місце у світі, навіть якщо не вдасться відразу ж пересунутися в свій власний.
Усвідомлюючи це, всі троє погодились спостерігати за ситуацією.
Вони знайшли Асуму.
Звичайно, Асума розумів, що важливіше стежити за гостями або боротися з нападом.
Навіть якщо б ці троє були вороже настроєні, що з цього? Пейн залишався пріоритетом.
Тому Асума, а також вони спочатку організували евакуацію учнів у сховищі на задній горі і потім вчетверо попрямували до центру села.
На шляху їм відкрилася картина Конохі, поглинутої хаосом.
І неважливо, з якого світу це село.
Навіть Коноха Юя зазнала б такого самого терористичного акту, що принесло би результати.
Така людська природа. Не можна вимагати від простих людей, щоб вони перед лицем смертельної небезпеки зберігали холоднокровність і були в ідеальному порядку.
Коли в житті загрожує небезпека, інстинкт самозбереження бере верх. Ті, хто позаду, відчайдушно б’ються вперед, а іноді знаходяться і такі, які, вирішивши « не помирати самі», тягнуть за собою на дно інших...
Не говорячи вже про тих, хто не мав сумління, вони вирішили, що це чудовий момент для грабежу і нападали на інших людей, відбираючи їхнє майно...
Вжик...
Одним рухом меча Саске розрубав навпіл житель, що повалив дівчину на землю, і зимно кинув їй:
— Иди на задню гору. Зараз це найбезпечніше місце в Конохі.
— А... Так, так! — Дівчина, яка вже втратила надію, глянула на гарне обличчя під капюшоном і сльози на її щоках відразу ж висохли. Вона поспішно кивнула і, схопившись на ноги, кинулася бігти.
Саске стискав у руці меч Кусанагі, відчуваючи всередині лише порожнечу.
До цього села у нього не було сильних почуттів.
Може, в ній і жив один дорогий йому чоловік...
Але на цьому все.
Говорити про якусь приналежність, любов...
Коли ваша сім’я мертва, звідки ви можете відчути це...
І все ж, побачивши Коноху в тишках небаченого хаосу, Саске мовчав.
Справа була не в почуттях. Просто, коли ви бачите таку відвертість і неминучу трагедію в душі неминуче народжується глуха туга та відторгнення...
Ніхто не хотів би бачити таку Коноху...
- Сюди! Швидше!
Почувши крик, Саске обернувся...
Це був Асума, разом з Фугаку та двома Х'юго, що втікав до центру села.
« Батьку?» — Саске завмер. Поквапившись на мить, він пішов за ними.
А в цей час:
- Так! — Він почув крик Джарійї. Він вирвався з-під землі прямо біля шляху Деви.
Але той навіть не шепохнувся, а Джіраю відштовхнуло назад невидимою силою.
— Кха-кха... Чорт, що це було... — Прохрипел Джирайя, ледве піднімаючись на ноги.
У цей момент шлях Деви зробив крок вперед.
- Ви щось відчуваєте, коли вчитель Джірая бачить все це?
- Що ти несеш? — Процедил Джирайя через зуби.
Яхіко підняв голову і безстрашно подивився на нього.
- Тільки познайомившись з болем, можна по-справжньому її зрозуміти. І тоді ти ніколи більше не будеш завдавати її іншим. Сьогодні знищення Конохі — це ціна, яку треба заплатити за майбутній вічний мир.
Джірая обернувся. Цунаде одним ударом розносила одного призовного звіра за іншим, але та дівчина з Рінеганом відразу ж заохочувала нових.
"Чорт забирай, звідки у неї стільки закликів?!"
А всі атаки ніндзюцу Анбу поглинав той товстяк.
Ще й той, з тілом, перетвореним на ракетну установку... з самонаводними снарядами...
Бачачи, як важко доводиться Какаші і Майто Ґаю, Джірая стиснув зуби й знову звернувся до Яхіко:
— Ще не пізно зупинитися, Яхіко! Ти не повинен був стати таким... Той ти, якого я знав...
- Той Яхіко, якого ви знали, мертвий.
Джірая був не Наруто. Його "словенне дзюцу" було перервано на корню.
- Ще не пізно, вчитель. Видайте Какузу і Хідана.
Джирая замовк.
Справа не лише в тому, що Коногу ніколи раніше так не нападали. Через гордість синібі не дозволила йому з доброї волі видати полонених.
Но... Зараз ситуація була така, що їх село ... Справді могла паща...
Кожен з цих шістьох був неймовірно сильний...
Як же...
— ВОТ ОНО! ПЛАМ’Я ЮНОСТІ! Р-Р-РА-А-а!
Роздався яростий рів, і в небо змила зелена тінь. Одним ударом ноги вона відправила в політ того самого Пейна, що поглинав ніндзюцу...
Це був Майто Гай, який відкрив сьомі з Врата Шока.
Навіть шлях Деви неймовірно розширив очі...
Ця людина... Хто він? Як він зміг досягти такого рівня?.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt