Коли команда Фуґаку, дорослий та троє дітей, прибула в країну Трави, вони побачили картину Конохі.
На місці колишнього Селеві Скритої трави тепер висіли ряди багатоквартирних будинків. Всі вони виглядали як скопійовані під кіпірку - типові, безликі будівлі, які поставлені на потік.
Четверту спинили біля входу в село дві годинні години. Але коли охоронці розпізнали в них шенобі Ліста, вони відразу розступилися і з повагою схилили голову.
Конохе не так сильно почувався, але він мусив покинути її - будь то в дорозі, на борту дикого транспорту чи тут, у колишній Кусгакурі - як все змінилося. Коли місцеві дізнавалися, що всі четверо з Ліста, а не просто « унутрішнього міста», їхні погляди наповнювались такою відвертою заздрістю, ніби Трійця генінів - Кушина, Мінато та Йошіно — вперше покинула село заради місії і розлилася вдоволених усмішках. Їх переповнювало приємне почуття пихи, гордість відпричанності до чогось великого.
Вони йшли вулицями села. Місцеві жителі, до цього зайняті своїми справами - хтось перебирав листя шовковиці, хтось сіяв у плетеному лотку шовковічний пісок, дехто щось толок в ступці, — при вигляді шинобі Конохі тут же замирили, поспішаючи відступати на обхід і звільнити дорогу.
У селі не було поваги до ніндзя Ліста, а радше страху.
Їх можна було зрозуміти. Врешті-решт, їхнє рідне село колись просто стерли з лиця землі один артилерійський залпом. Не було підстав боятися після цього.
Правда, з того часу минуло вже більше десяти років, змінилося майже ціле покоління, і страх, за ідеєю, повинен був похолонути.
Але, як на лихо, декілька років тому тут проголосився Орочимару.
А Орочимару був шенобі Конохи.
Його викинули з села, але він не зазнав жодних переслідувань в країні Трави. Крім того, шінобі Ліста, які служили на кордонах із країною Огня, підтримували з ним на диво дружні стосунки майже теплі. Повірити, що за цим нічого не коштує, міг тільки повний ідіот.
І от Орочимару, не тавшись, звів в країні Трави лабораторію.
І це був не якийсь підпальний бункер або прихований в печері комплекс, якого слід соромитися. Ні, це була величезна біологічна лабораторія в самому центрі колишньої Кусугакурі: висока центральна будівля з купольним дахом навколо п'яти допоміжних корпусів, від яких, наче пауки лапи, розходилися дороги до чотирьох висотних вежах. Кожна вежа нараховувала двадцять поверхів, і перед місцевим п'яти-шістьповерховим тлом була справжня небосхреб.
Тому жителі країн Трави часто бачили, як до цієї лабораторії привозять... Гм, матеріали.
За допомогою Конохі тут навіть побудували госпіталь. Звичайно, умови в ньому не були найкращими і кожного року добра сотня пацієнтів померла, так і не отримавши допомоги.
Для Орочимара кожне мертве тіло було безцінним матеріалом, і він звичайно не збирався упускати такі можливості.
Тож ставлення місцевих людей до Конохе було приблизно таким: « Вони розбомбили наше село, а потім прислали психопата, який, здається, вирішив тут оселитися надовго."
Орочимару не бачив причин ховатися від місцевих, тому в його лабораторію попадали люди з відрізаними руками або ногами, щоб вже ніколи звідти не вийти. Це місце вже давно стало головною темою місцевих легенд.
Хтось може запитати: якщо все так жахливо, чому ж мешканці Кусагакурі не розбіглися?
Відповідь проста: все пізнається в порівнянні.
Центральна лабораторія жахнулася, але здебільшого її використовували як піддослідні особи, яких не змогли врятувати в лікарні. Іншими словами, у селі був госпіталь. А оскільки Камігане Юя підходив до такого підходу, то можна було б бути впевненим, що лише в лікарні справи не обмежуватимуться.
Слідом з'явилася і інфраструктура.
Фабрики з виробництва медичного обладнання вирішили відкрити на місці, щоб не возитися зіставками — Орочимару дуже підтримав цю ідею. За фабриками потягнулося і все інше. Оскільки в лікарні потрібно було висококласних спеціалістів, треба було будувати й школи.
Так село обросло усіма необхідними вигодами.
Звичайно, до рівня Конохі було як до місяця.
Але все пізнається в порівнянні.
І якщо з Конохою тягатися було безглуздо, то в порівнянні із сусіднім Івагакурі тут жило набагато краще. Звичайно, якби Іви мала можливість повернутися, вона б легко обійшла Кусакуре. Але вона ще не розвернулась, тому місцеві жителі, дивлячись на всі блага цивілізації, від’їжджали.
А міські легенди... Що ж, достатньо просто на ніч замикати двері і вікна і не випускати дітей на вулицю.
***
Звичайно, Кушина і її товариші нічого цього не знали.
Дівчина-гід з ніжною посмішкою провела їх до центрального комплексу.
- Пан Орочимару вже всередині, він давно вас чекає. Прошу, йдіть за мною.
Коли 4-й прийшов на територію комплексу, їх окутав свіжий п'яний аромат. Дивно, що вся інша село потонула у траві, а тут навколо лабораторії росли величезні і могутні дерева. Раніше їх тут точно не було, але коли вони пам'ятали про чиєсь це володіння, то швидко знайшли пояснення.
Мабуть, у цих дерев були дуже хороші добрива.
Проводниця провела їх по довгому коридору в центральну лабораторію.
Орочимару в білосніжному хаалаті обернувся і дарував їх жіночою посмішкою з крижаним відтінком.
- Нарешті ви прибули.
У його голосі не було і натяку на злий задум. Але в поєднанні з його теперішніми хмарами та тілом на металевому столі сцена виглядала надзвичайно зловісно.
Нара Йошино і Кушіна тремтіли, вчепилися один в одного. Мінато не виказав страху і з цікавістю оглядав деталі лабораторії.
Він ступив вперед і потиснув Орочимару руку.
- Доброго дня, пане Орочимару.
Оскільки Орочимару так і не бився з Ганзо, то він не отримав титула одного з Легендарної Трійці. У вищих колах Конохі за ним була інша репутація: "псих", « суперкомпаньйонець»,„ божевільний".
Ще в Конохі він поводився стримано, а його експерименти над людьми були лише боязками проби, причому починав він з самого себе. А що сказати про людину, яка має досвід? Крім того, як плюнути в його сторону і прошипати «псих» нічого й не залишалося - адже закону він не порушував.
Але коли Юя виштовхнув його з села, Орочимару остаточно зірвали ланцюги. А при необмеженій фінансовій підтримці з боку тієї ж Юя він і зовсім перестав себе в чомусь обмежувати. Добре, що він покинув Коноху, інакше б встиг отруїти свідомість ще багатьом.
Ми - загін, посланий паном Гокаґе для розслідування аномальних просторово-часних коливань у районі стародавнього міста Роран, які ви значили.
Орочимару вкинув брову і змінив погляд на Трійцю генінів за спиною Фугаку. Кушина і Йошіно тільки міцніші обнялися. Дівчинка з високим хвостом Йошіно не могла стримати тремтіння в губах.
Вона щойно помітила, як « струм » на металевому столі... шевельнувся.
Шевельнувся!
- Невже він без опатки довірив вам навіть джинчуріки Дев'ятихвостого... — Орочимару придивився, дивлячись на Кушину, і помітив, що та з жахом дивиться йому за спину.
Здається, він все зрозумів. Він обернувся до « струму», він тихо посміхався.
- Отже, частина нервових закінчень ще функціонує... Це чудова новина.
Після цього Орочимару випроводив четвертку з лабораторії.
— П-1, — кинув він через плече дівчині-гіду - закінчиш подальші експерименти. І постарайся нічого не пошкодити.
Дівчина подарувала йому все тим самим теплою посмішкою.
- Так, пане Орочимару. Я вас не знеохочую.
Тільки тепер до Кушини і Йошіно дійшло, що їхня мила провідниця - теж та штучка! Це місце було справжнім адом!
Поки дівчата тремтіли від страху, Фугаку вже обмінявся з Орочимару інформацією.
Орочимару коротко описав ситуацію. Коли Фугаку дізнався про особливе пригнічення дорослих і, навпаки, засиджування дітей в аномалії, він нахмурився.
- У чому принцип?
Орочимару з усмішкою похитав головою.
— Не маю уявлення і не збираюся в цьому копатися. Простір і час мене не цікавлять. Але я можу забезпечити вас усім необхідним спорядженням. У мене також є зроблені мною маячки-локатори.
З цими словами він дістав два предмети, схожі на магніти.
— Один я залишу у себе, другий візьмете ви. Якщо відчуєте, що в іншому вимірі щось пішло не так, просто заливайте у нього чакру. Запечатане всередині дзюцу поверне вас прямо до мене.
Орочимару вилощив ще три подібних.
— Один з них дуже небезпечний, і ви будете працювати зі зв’язаними руками. Отже, ось вам ще три запасних. Але якщо умудряйтеся знищити їх всі, то повертатися доведеться власними силами.
Фугаку, прийнявши травнячки, сміявся його скептичним поглядом. Як можна знищити всі чотири? Вони ж не якісь вандали.
Він з любов’ю розклав на них чотири різних сувої.
Куша, виблискуючи очима, відразу пустила в хід все своє обяання.
— Учителю Фугаку, дайте мені один?
Фугаку безсердечно подивився на неї.
— А як же ми поділимося, коли потрапимо всередину? — Вигихнула вона, висунувши мову. - Тоді ця штука стане в пригоді!
Фугаку захищався. Насправді, вони поняття не мали, що їх чекає в тому вимірі. А що, коли їх розкидає в різні сторони? Якщо всі травня будуть у нього, а команда розділиться, це може призвести до катастрофи. Орочимару говорив, що всередині — пустеля без кінця. Втрачатися там — вірна смерть.
Помітивши його сумніви, Кушіна вирішила кувати залізо доти, доки гаряче. У результаті Фугаку погодився, і кожен з чотирьох отримав по сувою з травнячкою.
Вони відпочивали 24 години. На третій день свого перебування в Кусгакурі команда, нав’язана рюкзаками, піднялася на борт корабля Орочимара.
— Ця штуковина з Сторіни Птиц, — пояснив він Фугаку. - Нічого цікавого з дослідного погляду. Просто дошка з двигуном. Той літальний апарат з металу, який зараз розробляє Братер - він називає його "самолет" -- на порядок досконаліше. Ця розвалюха годиться тільки для коротких польотів. Спробуйте підійматися вище або летіти довше, розвалившись просто в повітрі. Але для швидкої доставки на невеликі відстані зійде.
Фугаку кинув. Він чув, що в країні Птиц було деяка « божкова зброя»... Ну, так його вважали тільки самі мешканці країни. Це був просто великий незграбний дирижабль. Повільний, з малою висоти польоту і двигуном, що потребує постійної підзарядки чакрой. Дізнавшись про це, Юя відмовився від цієї гілки розвитку і зосередився на літаках.
Хоча Фуґаку не знав усіх цих подробиць, він і сам вважав, що швидкість — це втрата добра. Єдиний плюс був шанс летіти по прямій, не роблячи гаків.
Опівдні, коли сонце стояло у зеніті Орочимару, прикривши рукавом обличчя від світла, звихнувши через пояс катану. Рукоять її була обмотана тканиною з написаними, схожим на нерозбірливі каракулі - насправді це були руни. Одним з помахів він роздивився простір перед собою.
Повітря тріснув, наче дзеркало.
Фугаку глянув на Орочимару. Той, хоч і не мав на увазі нічого поганого, з посмішкою провів мовою по губах, чому юний шінобі стало не по собі.
— Простір тут завжди був такий нестабільний, — пояснив він. — Кілька людей з країни Трави вже провалилися всередину. Вони так і не повернулися. Пізніше я відправив своїх людей на розвідку, але пустеля всередині виявилася занадто величезною. За півмісяця вони не знайшли нічого корисного. Тепер ви тут, так що я перепоручу цю справу вам. І стережіться материнки з запечатаним дзюцу. Без них ви дійсно ризикуєте не повернутися.
Сказавши це, Орочимару розвернувся і пішов без найменшого зволікання. Здавалося, він не міг дочекатися, щоб позбутися їх.
Так і було. Його експеримент якраз досяг проривної стадії, а це просторове спотворення його зовсім не цікавило. Але кілька місяців тому Юя доручив йому провести розслідування, пригрозивши урізати фінансування, і довелося погодитися.
А тепер ... можна було з спокійною душею мити руки, зваливши все на Фугаку, і повернутися до своїх досвідів.
***
Фугаку дивився на всі квіти веселки розлому. Він кинув поглядом своїх трьох учнів, поправив рюкзак за спиною і тихо вимовив:
— Идём.
І першим ступив у сяючий прохід.
Нара Йошіно і Намаказе Мінато поспішили за ним.
В ту мить, як Кушіна увійшла в портал, дев'ятихвостий у її свідомості здивовано хмикнув.
« Що таке, Курама?»
« Хм... Можливо, ти не повіриш, але... Я відчуваю іншу... Мою чакру".
« А? Тобто? У тебе є ще один ти? Твій брат?»
Кошіна вийшла з проходу слідом за іншими. Яскравий світло змусив її закрити очі рукою. Через кілька секунд, коли зір звикло, вона озирнулась.
На самому горизонті простягалися жовті піски. Сам повітря, здавалося, був просочений їх запахом.
— Надіньте хустинки, — дав розпорядження Фугаку.
І ось, посеред безкрайної пустелі під високим небом з'явилася четвертка шинобі, своєю формою нагадує жителів Суни, але з протекторами Ліста на лобі.
- Вчитель, цей просторовий прохід стабілізований? — запитав Мінато, дивлячись на райдужний розлом за їхніми спинами.
Фугаку ледь помітно дёрнув щокою. Звідки йому, чорт візьми, знати?
Но...
— Орочимару сказав, що так. Ми можемо повернутися через нього, але ...
- Але тоді це буде не розслідування, вірно? — Кошина вкинула руку і, широко усміхнувшись, проголосила: « Це моя перша місія рангу В! Ми повинні показати себе з кращого боку!
Мінато кивнув, але тут же завмер і різко повернув голову в сторону.
У ту ж мить туди же подивився і Вчиха Фугаку. Його очі спалахнули алим, і в полі зору Шарінга виникли... Ще чотири фігури, які швидко наближалися до них.
— Сховатися. Розсипаючись, він наказав Фугаку не зрушуватися. Мінато, Кушина і Йошіно відразу ж розчинилися в жовтому мареві, без сумніву, закопавшись у пісок.
Шух! Шух! Шух! Шух!
Чотири тіні приземлилися на пісок і замерли. Вони явно не очікували побачити тут ще одну людину, та ще й з протектором Конохі.
Однак... його проектор виглядав якось неправильно.
***
Як вже згадувалося, протектори Конохі не ділилися на « початкові» та "просунуті" - а різні були лише по рангамах: генин, чунін і джорин — і позначалися кольором. Протектор Фугаку був новим зразком, введений після реформ Ю. Отже, хоча символ Ліста був тим самим, в деталях існували відмінності.
Фугаку нахмурився і заговорив першим:
- Хто ви такі? Хіба ви не знаєте, що ще п'ять років тому Коноха видали указ про припинення використання протекторів старого зразка? Або ж...
Він присоромився, дивлячись на четвірку.
— Ви - уламки старої епохи?
У кожному селі були відступники, і Фугаку, звичайно ж, вважав перед ним ті, хто зрадив Коноху багато років тому. Хоч би як там було, коли вони покинули рідний мур і стали селищем. Внутрішні суперечки Клану Учиха, їхні відносини з селом і особисто з Юєю - все це відходило на другий план. Тепер він був шінобі Конохі.
Якби не молодий вік цих людей, то вони б атакували бездумних юнаків і дівчат. Спочатку знешкодити, потім розбиратися.
Але він придивився до новоприбулих: світловолосий хлопець з трьома смужками на кожній щоці, схожими на лисиці вуса; дівчина з коротким рожевим волоссям; молодий з мертво-бледною шкірою, майже як у Орочимару, і... Їх лідер. Чоловік з непроникним обличчям, чиєю голову захищав убір, схожий на той, що носив Другий Хокаґе.
Фугаку внутрішньо напружується.
- Це питання краще ми повинні поставити тобі! - Він говорив про світловолосого хлопця з іншої команди. - Нам не казали, що на це завдання послали ще один загін!
Потім він тихо, щоб ніхто не почув, люто пробурмотів собі під ніс:
— Бaбyля Цунаде така шкідлива! Дала нам місію, а сама ще й інших відправила...
Розоволоса дівчина покосилася на нього.
- Ти що там бормочеш?
— А, ні, нічого... — Він відразу почав глузувати з потилиці, а потім далі бурчати: « З того часу як бабуся Цунаде пообіцяла взяти її в учениці, вона зовсім на її сторону перемітнулася".
— Ще один загін? — Фугаку нахмурився і змінив свій погляд на лідера з дерев'яним обличчям.
Привіт. Дозволь представитися, Ямато. Тебе теж пані Хокаґе відправила вистежити Мукаде, ніндзя-відступника з Деревні Песка?
Фугаку завмер, а потім з подивом подивився на Ямато.
- Відступника з Суни? Хіба це не зона відповідальності пані Чіьо? Чому ви цим займаєтеся? І потім... Наша місія - дослідити це місце, а не переслідувати відступників. Тим більше з Сунагакуре.
Він небезпечно присоромився.
— Це внутрішня справа Деревні Песка. Вмішуватись — не в стилі Конохи. Пан Хокаґе завжди був проти того, щоб ми лізли в справи інших сіл.
Ямато застиг на місці, а в його голові зачинилися шестірки. Але оскільки обличчя його завжди було непроникним, ніхто нічого не помітив.
Він дуже уважно аналізував слова незнайомця. Наприклад, відступник Мукаде - лялечка з Суни. А всім відомо, що найсильніший лялечок там - пані Чіо, у якої Мукаде колись вчився. Все сходиться. А що до невтручання Хокаґе в справи інших сіл ... Це теж правда. Пані Цунаде так зайнята, що не відправила б загін, якби Суна сама не зголосилася про допомогу.
Ямато, згідно кивнув і навіть зітхнув.
— Хто б сперечався. Але що зробити, Дерівня Песка звернулася до пані Гокаре з проханням про допомогу. Ось і довелося нам в поспіху висуватися.
Фугаку знову глянув на його протектор. Старий зразок. Він все ще був насторожі, але розумів: якщо б у них були ворожі наміри, бій вже би почався.
І все ж...
Зберігаючи в душі підозру, Фугаку махнув рукою у порожнечу і вимовив:
— Відбій. Збирання.
Ямато здивовано кліпнув, як раптом з піску поруч з ним і тихим шелестом виникли троє дітей.
Лоб Ямато миттєво покрилася іспанкою. Він уявив, що було б, якби ці діти напали на них з засідки. Його власний підрозділ складався з підлітків, яким в середньому було по 15 років. Зовнішня атака - і їм кінець.
На щастя, ці люди не мали поганих намірів.
- Раз вже ми всі виконуємо наказ пані Хокаґе... Пропоную розійтися, — сказав Фугаку спокійно дивлячись на Ямато.
По суті, всі його сумніви були лише припущеннями. А всім відомо, що шінобі Конохі не шукають неприємностей, але й не бояться їх. Хоч ця команда і виглядала дуже підозріло, у нього не було причин нападати на них. Але він не збирався діяти разом. Якщо вони переслідують втікача, то напевно не втратять часу. А його власна дослідницька місія не вимагала поспіху.
Що до їжі і води... В їхніх рюкзаках були величезні запаси. Поспішати нікуди.
Ямато кивнув і зібравши команду, приготувався йти. Він дійсно відчував небезпеку, яку він мав від цього чоловіка.
В той момент, коли світловолосий хлопець з його команди розвертався, він обернувся і зустрівся з Узумакі Кушиною.
Це не була випадковість. Щось спільне, що дрімало в їх тілах, ввійшло у резонанс.
Жолтоволосий хотів придивитися, але Кушина вже вкинула кулак і люто крикнула:
- Чого витріщився? Морде захотів?
Хлопець здригнувся і кинувся навпочіпки, ледь не спіткнувшись об пісок. Він і сам не розумів, чому один крик так налякав його.
А Курама у свідомості Кушіни вже катався по підлозі від сміху.
"Ха-ха! Ось так! Ось так! Невже цей самозванець вибрав собі такого слабака в носителі? Ха-ха-Ха-хо! Куша, наступного разу так само! Я покажу цьому височку, що не кожна лисиця може зватися Дев'ятихвостим!"
Кушина холодно хминула, але в душі її шевнювалось здивування.
Цей жовтоволосий хлопчина, який був ненанного старше її...
Чому він так її образив?..
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt