Шарінґан Клана Учиха — дивовижний механізм.
Він пробуджується і еволюціонує у відповідь на сильні емоційні травми. Однак це не означає, що будь - який такий спалах неминуче приведе до появи Мангекю.
Стимули бувають різними. Тільки найтемніші, найбільш болючі з них, насичені негативними емоціями, здатні на таке. Наприклад, якщо на твоїх очах помирає найближча людина. Або ж, якщо ти вбиваєш власними руками брата і після цього будеш у безнадійному розкаянні.
Все це темна сторона відчуття.
Чи учиха Каґамі щось подібне відчував?
Без сумніву.
Він носив ім’я Учиха, і тому його душа була спіткана з набагато яскравішого та сильніших емоцій, ніж у звичайної людини. І нехай він прославився м'яким характером, але кров брала своє - іноді він міг бути немислимим уперто.
Тепер він покинув квартал Учиха.
Звичайно, останнім часом багато його солоновців — як шінобі, так і прості жителі — переїхали в Внутрішнє місто, щоб перебратися до Кагами не мав кидатися в очі. Але варто було лише трохи задуматися, і дивацтва ставали очевидними.
Учиха Каґамі був не рядовим членом клана.
Він був головою Анбу!
Крім того, він мав безмежну довіру до теперішнього Хокаґе.
І ось людина такого рангу покидає пологові землі... За цим явно щось крило.
А Юя, звичайно, давно знав причину.
Стара як світ гризня за владу.
Зовнішній глава Клана Учиха не хотів, щоб Каґамі залишався в кварталі. Він добре розумів, що в міру того як Конохі захитаються Внутрішнім містом, його співплемінників будуть дедалі більше манити. Знову вставали прокляття: справедливе розподілу добра викличе незадоволення його власною, головною гілки клану. Несправедливе - змусить інші гілки шукати кращу частку за межами кланових стін.
Це була його дилема.
Але Каґамі був іншим.
У нього, звичайно, були прямі родичі, але його характер просто не дозволив би йому надавати комусь перевагу. І нехай рід його нарікала б, то інші віття проникнуть у нього найглибшою повагою. Здавалося б, що так. Його прихід до влади міг згуртувати клан.
Але було одне "але" яке перекреслювало все.
Він був учнем Сенджу Тобірами.
І хоча Кагами, ставши на чолі, міг би об'єднати всіх Учиха... Хто дасть гарантію, що цей чоловік не принесе весь клан на блюдечку в дар?
Це було неможливо!
Зовнішній глава Учиха не міг змиритися з таким результатом. Навіть з однією лише його можливістю!
Кагами не був дурнем і все чудово розумів. Його злилося це недовір’я, образа до глибини душі. Чи голова клана вважав його зрадником і готовий торгувати інтересами сім’ї? Так, він був зобов'язаний життям і знанням Сенджу Тобірамі, але щоб віддати весь клан Юя? Дурня! Якби він і пішов на такий крок, то тільки для того, щоб знищити стіни, які відділяли їх квартал від решти села, і нарешті зробити Учиха невід'ємною частиною Конохи.
Хіба це зрада?
Каґамі дуже розлютився, коли зіткнувся з таким ставленням. Найбільший сплеск емоцій змусив його Шаринінг еволюціонувати.
Ось тільки в Мангек'ю він так і не перетворився ...
З якоїсь сторони, це було прикро. Але якщо згадати, яку ціну доводиться платити за Мангекь... Навряд чи один нормальний Учиха пожертвував би близьких заради здобуття сили.
Да... Мова йде про нормальних. Тих, чий розум не був засліплений прагненням сили.
Але недовір’я й позитивні результати виявились марними: тепер Каґамі міг не брати участі в цій огидній боротьбі за владу.
Тому він просто з'їхав із кварталу у службове житло, надана Юя, щоб сховатися від всієї цієї брудної багнюки. У свої сорок три, майже 40 чотири роки, Каґамі вже відчував, як швидко тіло втрачає свою силу. Можливо, після того як він позбудеться зайвих клопотів, йому доведеться жити на кілька років довше.
І те розчарування, яке він від самого початку виказав по відношенню до Учиха Сецуна було більш ніж пояснимо...
***
- Що це за погляд... — Учихи Сецуни перекосилося, він зі скрегітом стиснув зуби. — Я тебе ненавиджу! Я вже давно ненавиджу! Зрадник, який продавався Сенджу Тобіраме, що розтоптав інтереси клану! Яке право ти маєш на мене так дивитися?
Каґамі залишався спокійним.
— Розтоптав інтереси клану? Будь добрий, просвіти, як саме?
Сецуна осокся. Він ляпнув це не подумавши просто повторюючи те, що постійно чув у клані... Якщо з’ясувати, як саме Кагами міг зрадити їх? Та у нього і влади такої не було. Клан Учиха по шматках різав Юя, при чому тут Кагами? Якби у нього була така можливість, він би наніс удар ще за часів Другого Хокаґе, навіщо було чекати до цих пір?
Кагами похитав головою.
- Я знаю, про що ви думаєте. Я - голова Анбу, але не протягав туди людей з клану, не дозволив вам запустити свої корені в цю структуру. Я цього не зробив, і ви вирішили, що я не гідний цього посту. Адже... Я не приніс користі таким, як ти. Верно?
Обличчя Сецуни перекосилося ще сильніше. Це була лють дрібного егоїста, чия нікчемну сутність виставили на загальний огляд.
Кагами знову похитав головою.
— Тому... Я з самого початку був проти того, щоб ти...
Як йому наступили на хвіст, Секін вибухнув криком:
- Думаєш, я сам хотів стати заступником начальника Поліції? Кожного дня розгрібати це лайно! Ні хвилини спокою! А цей клятий телефон! Якщо я лише спробую заснути, він дзвонить і вимагає з'явитися в ділянку! Я не спав два роки! Думаєш, я так рався на цю посаду? Та кому вона здалася? Якби мене не призначили, пес би на таке не попався!
Сецуна раптом відчув розчарування. Він обернувся і побачив позаду Учіху Фугаку, який підтримує під руку нинішнього глава Клана. Обидва дивилися на нього зі складним виразом на обличчях.
Сецуна розлютив ще більше.
- Чому? Чому ви все так на мене дивитесь? Чому?
Каґамі підтиснув губи і спокійно вимовив:
- Ти не розумієш? Тоді все ясно... Як гадаєш, скільки ще проживе колишній глава?
Всі скарги Сецуни раз застрягли у нього в горлі. Він лише видихає, не в змозі сказати ні слова.
Тому що його огорнула жахлива здогадка.
« Нехай моє ім’я в клані звучить голосно, але я все ж покинув наші землі, — глянув на Сецуну Каґамі і знову змішався зі співчуттям, презирством, гнівом та розчаруванням. - Досі не зрозумів? Два роки тому колишній голова призначив тебе заступником начальника Поліції, щоб підготувати ґрунт для твоєї преемнічності... А тепер ...
Сецуну ніби вдарив блискавкою. Він застиг на місці.
У цю мить все здалося йому безглуздим, сміхотворним фарсом...
Як душа покинула тіло, перед його очима пронеслися картини минулого...
Ця темна істота сказала йому, що він був творцем Учихи Мадари. А Мадара, розшифрувавши лист на кам'яній плиті, знайшов найкращий спосіб врятувати клан.
Нескінченне Цукуемі. Повантажити всіх в ілюзію... дати кожному насолоджуватися життям у світі сну.
І він повірив.
Він вважав себе рятувальником клану Учиха.
Він відрестався від всього заради цієї мети.
Но...
Що, якщо відкинути все це і поглянути на реальність?
А реальність була така: він вже заступник начальника Поліції... Мине ще трохи часу, попередній розділ помре і він стане наступним главою клану...
Якби він був людиною, що радіє за долю всього світу, то без вагань продовжив би свій шлях.
Але чи він був таким?
Якби він був таким, в очах Каґамі не було б стільки розчарувань...
Сецуні раптом стало до сміху.
- Хе-хе-хе ... — Він притиснув руку до лоба і тихо розсміявся. Сміх ставав все голоснішим, поки не перейшов у хохот. Закинувши голову, Сицуна сміхом заглушив ридання сльозів і обвівши поглядом трьох соклановців, глухав:
- Занадто пізно! Я не можу зупинитися! Я отрекуюсь від усього! Я вбив всю свою сім'ю заради цього! Якщо я відмовлюся від плану "Глаз Місяця", чи означає це, що все, яке я зробив, було даремно?
Лица Кагами, старого глави і Фугаку помаранчели. Насправді, вони про все здогадалися, ще коли зрозуміли, що Сецуна намагався викрасти Узумаки Кушину. Його сім’я, мабуть, вбила його.
А мета...
- Я не можу згорнути! Я піду до кінця! Піду по дорозі пана Мадари! Я підчиню собі Дев'ятихвостого! Я знищу Коноху! Я... Стану Хокаґе!
Його очі спалахнули з оглушливим ревом алої крові. З тіла Сецуни вирвався сповідійський воїн Сусаноо, цього разу вже туманний вібрований у обладунку.
Очевидно, його розум повністю зламався. Усе, що він робив тепер було сліпою місцевістю і виплетеним нагромадженням злоби...
Узумаки Кушіна і Намаказі Мінато, які раніше були непоміченими, ледь не зметені ударною хвилею, ховаючись за деревом. Їм пощастило, що Сельцюн, який тепер зумів, зосереджувався не на них. Інакше вони б просто віднесло їх геть.
Кушина схилилася над Мінато, який кашляв кров'ю.
- Ти можеш рухатися? — Безупинно, але тихо запитала вона. - Нам не можна тут залишатися! Вони зараз будуть битися, нас може зачепити!
Мінато кашлянув ще раз, сплюнувши згусток крові.
Хоча його просто відкинуло випадковим ударом Сусаноо, було очевидно, що це ще не той Наміказі Мінато, який в майбутньому зможе на рівних протистояти Дев'ятихвостому.
Проте характером він вже був схожий на себе.
— Так тихо говориш... Він прошепотів, навіть незвично.
Обличчя кушини спалахнуло гнівом. Вона хотіла впіймати йому щічку, але побачила на його обличчі рани і стримався. Врешті-решт, він постраждав, захищаючи її...
« Дівчисько, довірся мені", — почув її голос К’юбі.
Кушина завмерла, а потім відразу занурилась у глибину себе, опинившись перед кліткою дев’ятихвостого.
— Правда? Ти справді можеш його врятувати?
К'юбі хижако осяявся.
« Звичайно! Старий ніколи не бреше! Но... Старий ніколи не допомагає просто так."
Кушина нахмурилась.
- Що ти хочеш натомість? Відразу кажу, я тебе не випущу...
Курама закотив очі. Це він і так знав. Навіть якщо Кушіна погодилась, решта мешканців Конохі ніколи.
« Кожен день ти мусиш тиснути над своїми дурними завданнями. Будеш давати старому дивитися телевізор хоча б годину на день. Тоді я допоможу цьому твоєму хлопцеві. Ну як, дівчинко? Угода чесна?»
Куша поспішала. Це що ще за маячня?
Але вона, яка звикла вмикати і виключати телевізор з власної волі, була невданим, яким щастям це здавалося Курамі, засуджений до довічного ув'язнення. Одна справа, коли ти не знаєш розваг. Але якщо вони доторкнуться до вас, то ви вже не можете повернутися назад. Це як змусити сучасну людину повернутися від смартфона до кнопочної « телефонної » телефону - ніхто не погодиться.
Проблема була іншою.
Кушина була справжньою зубрилою. Не просто старанною, а одержимою освітою! Вона могла вчитися без втоми. І якби Курама в такий момент почав чати і вимагати телевізор, він би виглядав примхливою дитиною.
Але найголовніше...
Вони ділили одне тіло, і Кушіна часто несвідомо бормотала вголос, вирішуючи завдання. К'юбі міг би відділитися від цього, але в його темниці було так нудно, що іноді він слухав.
І тоді він розумів...
Що це за тортура? Квадранти, синуси, алгебра, обчислення обчислення кількості геометричних тіл...
Справжні муки.
Порівнюючи одне з одним, легко було зрозуміти, що таке щастя для цього лиса.
Куша занурилася в роздуми.
А поки вона думала, лазуровий гігант вже гнався за Учихою Фугаку і Вухіхую Кагами, осипаючи їх ударами. Незважаючи на те, що розум Сецуни замучився, він не став атакувати старого чоловіка, який ледве тримався на ногах.
Обличчя старого розділу Учиха перекосилося від болю. Він і уявити не міг, що все обернеться так...
Відкинувши ще один удар Каґамі, старий, не витримав, зробив хиткий крок вперед і звернувся до Сецуні:
— Сецуна... Ти вбив всіх своїх рідних... Заради цієї сили?
Сецуна, який вже зібрався в погоню за Фугаку, завмер. Помовчачи мить, він хижо посміхнувся:
— А хіба ця сила не варта того? Це ж сила рівня пана Мадарі! Хто тепер у Конохі сильніший за мене? Я - найсильніший! Я - той, хто повинен стати Хокаґе!
Старий глава відкрив рот, але врешті-решт тільки важко зітхнув, не знаючи, що сказати.
Тим часом Кушина зплуталась із Курамою, погодившись на годину телевізора в день « за наявності можливостей ».
Ось ала чакра окутала Мінато. Куша вже чекала результату, як раптом поруч пролунав жіночий голос:
— Ого, а ти вже навчилася так впевнено керувати чайкою дев'ятихвостого?
Кушина здригнулася і обернулася. Біля неї стояла жінка. Нагнувшись, вона притиснула до себе Кушину і та ледве не задихнулась обличчям в її величезні груди.
Але все ж ввічливо пробурмотіла:
— Пані Цунаде.
Цунада погладила Кушину по голові, потім кинула біглий погляд на Мінато і спокійно сказала:
— Землетрус внутрішніх органів, кілька зламаних ребер, переломи рук і ніг. Травми важкі, але вилікувані. Забери чакру К'юбі, я їм займусь.
Кушина дуже здивовано дивилася на Цунаду, а потім подумки загорілася і звернулась до К’юбі: « А ти, лисий! Ти мене підставив! Ти ж знав, що пані Цунаде зараз прийде і тому запропонував мені угоду!»
У відповідь на її звинувачення К'юбі тільки відвернувся і став свистіти.
"Нічого не знаю, нічого не чув, ф'ю-фью-Ф’ю..."
А в цей час, після шаленого ріву Учіхи Сецуни, перед ним з'явилася фігура у масці і з ходу нанесла удар ногою.
Сецуна розлютив ще сильніше. Сусаноо став щільнішим, а в руці з’явився довгий меч.
Щойно з’явився шінобі Анбу був смичений в одну мить.
Сусано і вперто був кошмаром для будь-якого майстра тайдзюцу.
— Ха-ха-хо! Ха-ха-Ха-хо! Я - найсильніший!.
Щелк.
Хохот Сецуни обірвалися. Всього один звук кроків, але він змусив його різко обернутися і прищуритися.
З тіні вийшов чоловік. На голові - червона каша з ієрогліфом « Огон », на плечах — сірий плащ, який має біле оперення. З-під плаща виглядав строгий костюм в полоску.
-Камигане Юя... — Сецуна глухо проричав.
« Хокаґе — це не той, ким можна стати за власним бажанням. Це не тільки влада, але й відповідальність. Ти повинен відповідати за кожного мешканця Конохі, понад два мільйони людей у Внутрішньому і зовнішньому містах... Ти, мабуть, бачиш лише вигоду, але зовсім не хочеш нести тягар. — Юя притримав капелюх і важко зітхнув. — Я, чесно кажучи, ненавиджу насильство... Воно лише породжує нові конфлікти. Хоча іноді... Насилля є найкращим способом розв’язання проблеми.
Він зняв капелюх і кинув його в сторону. Шинобі Анбу з вочіцькою під горщиком.
Сецуна зимно посміхнувся:
- Я знайшов силу рівня пана Мадарі! Кемігане Юя! Ти ж не забув, як став Хокаґе? Ти - всього лише дрібничка, маріонетка, яку пропихнув Сенджу Тобірама! Ти хоч раз був на полі бою? Ти знаєш, що таке битися? Ты!. Зможеш витримати хоча б один мій удар?
Він розчавився шаленим хохотом, і гігантський лазурний воїн обрушив свій кулак на Юя.
Він не виказав ні краплі тривоги. Він лише спокійно вимовив:
- Відтінок золота має п'ять сотих кубічного метра... А значить...
Юя зробив півшага назад і з оглушливим бавовною склав долоні.
— [Божество: тисячорукий Будда!]
Висихнув густою біла пара. Кулак Сусаноо, що літав до Півдня, врізався у невидимі стіни і з силою відскочив назад...
Коли пара розпорошилась, на вершині гори височіла статуя із статурою, яка аж ніяк не поступалась у рості багатометрового воїна Сецуни. Величний Будда, що сяє золотом за спиною і розкрилася тисячі величезних золотих рук.
Звичайно, Юя не володів такою кількістю золота. Просто його диявольський плід... Прокинулися.
Хоча багато хто міг би собі про це уявити, вона ніколи не бракувало грошей на зорі реформ Конохе.
А зараз...
Юя просто застосував свою силу в бою.
Навіть пробудження не дозволяло йому створювати вічно золото, але для однієї бійки було більше ніж достатньо.
— Розрахуй вагу, коли повернешся, стоячи на голові золотого сповідина, Юя спокійно звернувся до Кушіні, дивлячись на застиглих внизу оповиті Учиха і свою ученицю. - Це тобі моє особливе...
Випускне завдання.
Обличчя шинки... Позелено.
— Ні, неможливо! Неможливо! Це брехня! Ілюзія! Це гендзю!
Коли він дивився на фігуру, що була кошмаром для всього його клана, хоч і іншого кольору, то відчув, як остання нитка, яка стримувала його розумник на грані, з тріскотом луснула.
Він кинув свого Сасаноо в атаку на золотого Будду.
А Юя, схрестивши руки на грудях, лише спостерігав, як одна з тисяч золотих рук за спиною сповідина відділилася і пішла назустріч лазурному воїна...
Потім друга, третя... і тисячна...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt