Країна Водопадів. Уряд біля узбережжя північного океану.
Зденний клімат можна було назвати помірно-холодним: півроку температура не піднімалася вище десяти градусів, а в інші часи рідко переваливала за двадцять вісім.
Якби Юя опинився на чолі з цією країною, то став би перед туризмом.
Коноха і Такагакуре — два різних світи. Село Скритого Листа, спираючись на міць країни Огня, була повністю самодостатньою і могла без будь-якости користуватися її ресурсами. А ось країна Водопадів - клочок землі, і її єдине село шінобі, хоча й володіла хвостовим диким звіром, не могла близько порівнятися з військовою силою великих сіл.
Недавно Івагакурі вже намагалася підмити країну Водопадів. І якщо б не розпачлива вилазка місцевого джинчурікі в тилу ворога, яка поставила Ооні спішити відвести війська, та не Кумогакуре, що хижим звірем нависало збоку, готову вчепитися у слабшуючу Яву, — бути Крадіжком Водоспадів завоєваною.
Тут простягалися безбарвні ліси. Можна було б сказати, що людина і природа живуть у гармонії. Але це - якщо дивитися з кращого боку. З найгіршою ж - мешканці Водоспади були просто не в змозі протистояти стихії і очистити землю від її слідів, як це зробили у сталевих джунглях Конохи.
Але це не дивно. Окрім Ліста, всі інші села світу шінобі так чи інакше пристосовувалися до природного ландшафту, а не розмальовували його під себе.
І ось одного дня в житловому кварталі Такагакуру стався вибух.
З оглушливим гуркотом з хмари диму вирвалося тінь. Фігура була з голови до ніг закутана в чорний плащ, а обличчя приховувала маска з єдиною прорізою для ока.
Це був він. Найвишуканіший злочинець світу шінобі, за чию голову було призначено нагороду в сто мільйонів рів. Какузу.
— Какузу! Ти оточений! Здавайся по-доброму! — Викрикнув Учиха Каґамі в лисиці маскою, миттєво приймаючи бойову стоянку.
Як і очікувалося, Какузу негайно вкинув у його сторону руку.
"Печати однією рукою?!" Кагами похолодив і відразу відскочив назад. У той же мить земля під його ногами здибалася, і величезна кам'яна довгих дну стиснулася там, де він тільки що стояв.
Якузу з крижаним обличчям розвернувся і кинувся бігти.
Але за його спиною на даху вже вистрибували більше десятка оперативників Анбу в масках, одночасно складаючи печатки.
« Плохо! Техніка друкування!"
Серце Какузу ухнуло в п'ятики. Побачивши, що фуіндзюцу ось-ось буде завершено, він відкинув всяку обережність. Його рука вистрелила вперед, до найближчого Анбу.
Зі свистом з його передпліччя вирвалися міріади чорних ниток, і долоню, яка їх приваблювала, подвоїлася й мертва нудота вчепилася у шінобі Конохи.
« Що? Рука подолилась?» — потрясано застигл Кагами.
Протягом усього часу, погоні за Какузу тільки втікав, не вступаючи у повноцінний бій. Навіть рідкісні сутички з’єднувалися до технічних засобів, щоб знищити Землю або Води, якими він лише сповільнював переслідування.
Кагами та його люди вперше бачили щось подібне.
Якуза приставив кунай до горла.
Решта операційних станцій, які складали печатки, замерли. Не те щоб вони не могли завершити техніку, але якби вони це зробили, Какузу без вагання вбив би заручника.
Юя не Сарутобі Хірузен. Він раз за разом вдавав у голову тих, хто був підпорядкований: на завданні життя шінобі Конохі — абсолютний пріоритет. Мертвий вже нікому не принесе користі, а живий, навіть каліка, все ще може створювати цінність.
Тому Юя вимагав від кожного шенобі Конохі зробити все можливе, щоб повернутися додому живим.
І тепер перед ними постало питання...
Чи життя одного шенобі варто запозичити з Какузу?
Відповідь була очевидною: звичайно, варто. Адже Какузу — злочинець, який убив торгівлю Кумогакурою прямо в Конохі (раз Юя так і було).
Але оперативники Анбу, готові на все заради виконання місії, залишилися в часи Другого Хокаґе. Зараз у влади стояв Юя. І хоча Анбу все ще залишався тіньовою організацією, їхні методи стали... Не такі нелюдські. Юя бачив у них аналог служби безпеки та розвідки зі свого минулого світу. Їхній головний принцип: звичайні люди не повинні нічого знати, бачити, розуміти і навіть брати участь.
Простіше кажучи, надів маску - ти оперативник Анбу. Зняв - ти звичайний джонін з внутрішнього міста Конохі.
А тому для них в заручниках виявився не якийсь безіменний шінобі, а бойовий товариш.
Обличчя Каґамі стало жорстким.
- Не звертайте на мене уваги! — Захоплений оперативник, стиснув зуби. — Запечатайте його! Доставте його Хокаґе-саме!
Якузу розлютив лютий, і його очі блищили злобу. Рука з куном стискалася міцніше.
Однак, подумавши, він відмовився від думки прикінчити заручника.
Голова Делеві Скритої трави, повіривши науськиям Іви, вбив лише одного чоловіка з побічної гілки клана Х'юга, і в результаті все його село стирли з лиця землі. Десятки тисяч загинулих. Какузу бачив те, що залишилося від Кусагакурі після війни. Слово "ад" і близько не описувало тієї картини.
І наказ віддав цей проклятий Третій Хокаґе.
Якузу випадково згадав свою спробу вбити Первородного Хокаґе Сенджу Гашіраму...
Тоді він, елітний джонін Такегакуре, був на пікі самовпевненості. У рідному селі йому не було рівних, і гординя нашпивала, що так званий Бог Шинобі просто не зустрічав його на своєму шляху.
І ось, отримавши наказ від голови села, він пішов вбивати Першого Хокаґе...
Він пішов.
Але цей жахливий чоловік відчув його ще до того, як він наближався. Перший Хокаґе - не людина. Бог Шинобі був богом не лише на словах, він ніби знав усе і вмів.
Какузу швирннув один-єдиний сюрикен і кинувся бігти без оглядки. Він більше ніколи не хотів зустрічатися з цим монстром.
Потім інший Хокаґе, Сенджу Тобірама, якого лише злегка зачепили за живе з Кумогакуре, негайно повівши війська в атаку.
А третій... Через одного-єдиного члена клану Х'юга, та ще й з побічної гілки, притягнув якусь гігантську гармату і скручив з землею ціле село!
Божевільні!
Усі троє Хокаґе з Конохи — безумці!
Рука Какуза повільно послабила борців. Ні, вбивати його не можна. Цього шинобі вбивати не можна.
Один бог знає, до якого кроку дійде цей третій Хокаґе, якщо дізнається, що він прикінчив оперативника Анбу. Якузу прожив уже понад 50 років і не хотів провести решту життя у нескінченній, шаленій гонитві за життям.
Тим більше...
« Та я, чорт візьми, поняття не маю, за що ви, покидьки, полюєте на мене! »
Зовні Какузу залишався холодним і спокійним, але всередині вже бився в істериці.
Чому на нього повісили вбивство тих шінобі з Кумо? Він у житті не був в Конохі!
Якуза був на межі нервового зриву, але і здаватися на милість Каґамі він не збирався.
Він впритул подивився на людину у лисиці масці. Він знав, що це їхній командувач.
— Обмін, - глухо вимовив Какузу.
Кагами нахмурився:
- Що?
— Відпустіть мене, і я відпущу його, — з крижаним спокоєм повторив Какузу, хоча слова були наповнені слабкістю.
— Не можна! Командире, ви... Ухм-мф...
Якузу затиснув заручникові рот. « Твоя мати, ти не хочеш жити, а я ще рік тому протягнув планую! У мене ще не всі п'ять сердець на місці.
Кагами мовчав. Нарешті, він розгорнув руки в сторони, перешкоджаючи шлях своїм людям.
— Десять секунд. Десять секунд вони не будуть тебе переслідувати.
З цими словами Каґамі мітнув в обидва боки кілька кунаїв, які загрузли у стовбури дерев по краях вулиці. Між ними натягнулася сталева дрота, утворюючи загородкову мережу.
Какузу більше не вагався. Він пнув оперативника Абу в сторону Кагами, розгорнувся і кинувся навтёк.
Каґамі ледве встиг підхопити товариша.
Оглянувшись, він побачив лише Какузу в землі...
Каґамі дуже зітхнув. Це була ретельно спланована пастка, але в підсумку ...
У Какузу були давні рахунки з главою Такагакур. Ще під час погоні Каґамі помітив, що траєкторія руху втікача якась дивна і незабаром зрозумів - він рухається в напрямку країни Водоспадів. Тому він негайно організував облогу. Якузу ж прийшов сюди, щоб добити вцілілих відприків того розділу, якого він колись убив.
Якузу був принциповим. Тоді тим дітям було по три-чотири роки, а один і зовсім був немовлям. Хоч би якими відморозками він був, вбивати новонароджених не буде. Тепер же діти виросли, їм було за двадцять і Какузу прийшов за їхніми життями. І викоренити бур'яни, так би мовити.
І потрапив у пастку Кагами.
На щастя, Каґамі не знав про його здібності і це дало йому змогу зіграти на їхньому невіданні та вистрілі. Але він розумів, що такий шанс випадає лише раз. Наступного разу ці скажені собаки Конохі підготуються куди краще.
Якузу і уявити не міг, що Коноха відправить на його зимку майже сотню шенобі. І все - джоніни.
« Ви так розкидаєтесь?»
З похмурим обличчям Какузу зник.
А Каґамі та його загони були вдячні тим, хто залишився живим. Що до пошкоджених будинків і вулиць... У порівнянні з життям голови села це були дрібниці.
Кагами зітхнув. Він знав, що місія провалена і йому доведеться відповідати після повернення. Перш ніж піти, він попередив голову, що Какуза повернеться і порадив йому триматися ближче до джинчуріки.
Глава Такаґакуре поспішно закидав, запевняючи, що так і зробить.
***
Коли Учіха Каґамі зі своїм підрозділом Анґу повернувся до Коногу, його почуття були змішані. Він з радістю повернувся, але в той же час його охопила тривога.
Зрештою, він провалив завдання.
І ледве не знищив одного зі своїх людей...
Він зітхнув. Будь це щось одне - ще півбіди. Але все разом... Каґамі знав, що нагоня не уникнути.
Повернувшись у село, він наказав людям з операційними системами зняти маски і піти від дому до дому. А що до Юя... Він віддається сам.
Але спочатку...
Кагами зайшов додому, щоб повідомити дружині, що він в порядку.
Його дружина, вже середнього віку, вислухавши про провал місії і дізнавшись подробиці, теж зітхнула.
« Звичайно, це буде покарання, — сказала вона. — Але нічого серйозного ». У гіршому разі вони знімуть із посади. Ну і нехай знімають, не пропадемо ж ми.
Насправді, Каґамі не марнував часу на те, щоб віддавати всю свою дружину. На банківському рахунку вони зібрали десятки мільйонів рей.
Слова дружини заспокоєні. Кагами видохнув і з полегшенням посміхнувся. Хоч їхній шлюб і був влаштований кланом, стосунки у них склалися на рідкісному теплому.
— Ах так, — згадала дружина. — Хакаге-сама, Цунаде-сама, нещодавно заснувала жіночий клуб. Я думаю вступити.
Хоча Каґамі і його дружина були старші за Цунаду, її статус принцеси Конохі зобов'язував. Сам Каґамі був учнем Сенджу Тобірами і формально міг би вважатися старшим, але другий Хокаґе був мертвий, а чоловік Цунаде — діючий правитель. Тому люди мали звертатися до неї на знак поваги. Однак Каґамі та його дружина були обережними й дотримувалися офіційного ставлення навіть у приватних розмовах.
— О, Цунаде-сама? — моргнув Кагами. — Що ж, добре. А що робить цей клуб? Допомагає жінкам знайти роботу?
У нього не було інших припущень.
Але його, як правило,ротяна дружина з променярною посмішкою подивилася на нього і відповіла:
— Нет, что ты. Ми просто збираємося разом, п'ємо чай, розмовляємо... Ну і обговорюємо останні новини. Наприклад, заможного торговця, який нещодавно вигнав дружину і взяв собі наложницю.
Кагами відчув, як у нього волосся на потилиці встає дибки.
Особливо коли дружина знизила голос, вона додала:
Ти ж весь час у роз'їздах, а мене поруч немає... Якщо у тебе там, на стороні хтось з'явився... Я не буду заперечувати.
Кагами на мить з'їв...
Як, слово за слова, розмова звернув на таке?
Я був на завданні! Я гнався за цим лютим маніяком Какузу!
***
Коли виснажений Учіха Каґамі зайшов до кабінету Хокаґе Юя, приховуючи чай з ягодами року, перебував у глибокому задумі. Він думав про те, чи є якась нерозривна зв'язок між інститутом шлюбу і продовженням людського роду.
Простіше кажучи, його вижали досуха. Ні краплі не залишилося.
"Ех, коли ж Цунаде знову наведе родимку..." - зітхнув він про себе. « Цього разу сина точно не візьму. Повесеюсь один."
Там він помітив Каґамі, на якому обличчя не було.
- Дядько Кагами, що сталося? — З подивом запитав Юя.
Кагами мовчав. Він думав, що розповідати про сімейні справи Хокаґе надто соромно і вирішив не робити цього. Замість цього він дав Юя звіт про місію і з винуватим видом вимовив:
- Я не тільки провалив завдання, але й мало не спричинив знищення командира загону Абу... Прошу вас, Хокаге-сама, зніміть мене з посади.
Обличчя Юя тут же стало серйозним.
Він взяв звіт і заглибився в читання.
Чесно кажучи, за 30 років Юя майже все забув про можливості Какузу. Пам'ятав тільки, що у цього типу п'ять сердець і щоб його вбити, потрібно забрати 5 життів. Або, як зробив наслідний принц, одним Равен-сюрікеном зняти відразу кілька сердець. А ось конкретні техніки... Він знав лише, що Якуза володіє п'ятьма стихіями і його кінцівки можуть відокремлюватися від чорних ниток.
Після детального розгляду справи Юя зітхнув.
Він похитав головою:
« Дядько Каґамі не мав жодних знань, і ви досягли успіху. А що до відставки... це просто смішно. Кому ще, крім вас, я можу довірити цей пост?
Юя посміхнувся, сказав ще пару підбадьорливих слів і проводив Каґамі з кабінету.
Повернувшись за стіл, він знову поринув у роздуми.
По суті, я не маю значення. Юя знав, що справжня темна конячка - це Чорний Зецу.
Але в цьому і була уся проблема.
Як, скажіть на милість, знайти ком бруду?
Чорний Зецу блокував сенсорні технології. Ні Бьякуган, ні Шарінган не могли його знайти.
Якщо тільки ...
"Ріжим Мудреця?"
Юя нахмурився і натиснув на кнопку виклику. В кабінеті відразу ж з'явився оперативник Анбу.
— Відправ весточку Джирайе. Скажи, вистачить йому гуляти за світлом, нехай негайно повертається до Коноху. У мене для нього є справа.
Схованості Чорного Зецу була, без перебільшення, на найвищому рівні, але його бойова міць залишала бажати кращого. Його основний прийом - захоплення чужого тіла. Але якщо мета була насторожі, то її неможливо було провернути. Навіть Обіто потрапив під контроль Зецу тільки після важкої битви, коли був сильно ослаблений.
Тому...
« Та забудь ти вже про свою дитину з пророцтва, чорт забирай! Йому ще років десять на світло не з'являтися!"
***
Тим часом в країні Водоворотів...
— Учителю, ви залишаєте мене? — запитав Узумакі Наґато, дивлячись на Джіраю своїми великими ясними очима.
Джарія почухав щоку і посміхнувся:
- Це тимчасово, малюк. До того ж... Адже вчитель родом з Конохі... Ти ще замалий. Ось сповниться тобі десять, намагайся стати студентом за обміном! В Академії шінобі Конохи повно геніяв, так що дивись, не вдар у бруд обличчям і не згань ім'я свого наставника!
Наґато широко відчинив очі:
— А... А яке у вас ім'я в Конохі, наставник?
Джірая завмер, а потім, застрахувавши голову, почав згадувати свої подвиги в рідному селі...
Підглядання за жіночою лазнею, пінки, погони роз'ярованих чоловіків...
— Кхм! Твій наставник має дуже гучне ім'я, - важливо кашляв він. - Мій титул... Гм... Відлюдник... Мистецтво відлюдника... мудрець... Так! Жабій Мудрець! Ось воно! Коли прийдеш до Коноху, назви цей титул! Його там знають дуже, багато хто!
Нагато подивився на Джіраю з ніжним запахом.
Хоч вони провели разом лише кілька місяців, Джірая вже встиг показати маленькому Наґато все магію ніндзюцу і відкрив перед ним величезні горизонти цього світу.
Джірая посміхнувся, дивлячись в сторону Конохи.
"Старший кличе мене назад, так?"
"Не знаю, що там сталося, але..."
Очі Джіраї повільно звузилися, набираючи знайомий похітливий вираз.
« Я наймолодший братик Старшого, чи він відмовиться провести мене на майданчику для фільму "Полуночних красунь"? Хе-хе-хе ..."
І ось, Джирая...
Кхм. Жабій Мудрець. Відправився в Коноху.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt