Доля дівчинки Юя довірив Цунаде.
Коли вона дізналася про існування людини, яка могла зцілювати інших через нанесення калічива сам собі, то відразу зрозуміла, що саме такі думки про експерименти з людським тілом не турбували Орочимару. Її першою ж реакцією було питання: як щось подібне могло з'явитися на світ?
І відразу ж після нього було зроблено друге: яка колосальна користь від такої істоти з боку всієї системи медичного ніндзюцу.
Треба визнати, що з часів свого діда Цунаде на підсвідомому рівні впивала ідеологію, у центрі якої завжди стояла Коноха. І хоча вона не була Хокаґе, чому ці погляди не виявлялися занадто очевидно, саме такі тривожні думки і відображають її справжню суть.
Але було навіть краще.
Річний аудит наприкінці 30-го року виявив, що валовий продукт Деревні (Скритої) у Лизлі перевищує 260 мільярдів р. Зріст виявився невисоким, і відсоток не дотягнув до чотирьох відсотків.
Однак це безпосередньо пов’язано з тим, що Юя роками зосередився на переговорах з іншими селами. Замість того щоб бездумно гнатися за економічними показниками, він просунув стратегію культурного впливу Конохі - стратегії, які можуть бути недосяжними навіть у найближчих десять років.
Але якщо Юя був готовий пожертвувати цілий рік економічного зростання заради цього, значить це вартувало того.
Все, що він робив зараз - це закладка фундаменту. Фундаменту для майбутнього світу шінобі.
***
Січень тридцять сьомого року Конохі. Знову зміна років.
Хоч би скільки років Юя намагався надати цим дням особливого значення, для жителів села вони залишалися лише звичайними вихідними — тижнями відпочинку і не більше.
Він міг тільки розчавити подих, але відмінити канікули не збирався.
Якщо подумати, все було логічно. Традиційні свята, відточені тисячами культурної спадщини не могли виникнути лише тому, що Юя вирішив надати їх якимось визначенням.
Нехай будуть просто канікули. Теж непогано.
Принаймні, не було ніяких обов'язкових ритуалів, які потрібно виконувати, наче місію. Ніякого внутрішнього тиску. Сім'я не буде в ці особливі дні добирати тебе сватом...
Так. Вони просто згадуватимуть про це під час кожного зібрання, як тільки ти досягнеш відповідного віку.
Новий рік — нові починання.
Юя твердо вирішив цього року як слід працювати і довести економіку хоча б до трьохсот мільярдів.
Але одна новина змусила його відволіктися.
У перший же день 30 сьомого року, першого січня, у Майто Дая народився син. Батько дав йому ім'я Майто Гай.
Юя дуже хотів особисто поглянути на новонароджених. Зрештою, йому було цікаво як виглядав вічний суперник Какаші.
На жаль, тепер він був Хокаґе і не міг зірватися з місця через народження якоїсь дитини. Максимум, що він міг зробити - це відправити на знак вітання щось банальне, але цінне: золото.
Звичайно, такий подарунок Майто Даю нікого не дивує. Усі знали, що він разом з Хатаке Сакумо кілька років тому став одним із вірних людей Юя.
Якщо б не указ, введений Юя, — що на звання елітного джону можна претендувати лише через десять років служби у ранзі Джоніна, за винятком особливих випадків, - і Дай, та Сакумо давно б його отримали.
Причина такого рішення проста: запобігти знецінціванню цього позіхання.
Елітний джонін повинен був виховувати трепет. Але з кількох історичних причин цей титул носили особи, які не заслуговували його — щирі слабаки. Однак вони зробили свій внесок у заснування Конохи, і Юя не міг просто взяти й розжалобувати їх.
Тому він вирішив довіритись своєму часу.
Зараз у Конохі було понад три сотні елітних Джонінів тієї, першої хвилі. Але третина з них протягом наступних кількох років мала вирости до 60 - річного віку і піти на відпочинок.
Юя чекав саме цього.
Тільки тоді система рангів шінобі в Конохе нарешті увійде до здорового, відлаженого циклу.
Звичайно, найбільше для села — це нове покоління.
І на щастя...
З цим у Конохі ніколи не було проблем.
***
Майто дай продавати не збирався. Хоча це стало звичайною практикою з боку Хокаґе, але якщо дитина народиться у головному вітті клану або вірний хлопчик має шинобі-простолютна - чекай на подарунок.
Звичайно, він різнився своєю вагою. Важкі, в кілька кілограмів золоті злитки були призначені лише спадкоємцям рівня Х'юга, Сарутобі чи Шімура або дітям тих, кого Юя особливо цінував.
Інші отримували амулети вагою від одного фунта до кілограма.
Юя чудово розумів, що вирівнювання тут недоречне. Інакше він упустив би свій авторитет. Якби він почав давати однакову і віддальну родину, а головні гілки кланів були б ображені його намагання завоювати серця.
Він був не настільки дурним.
Але випадок з Майто Даєм був особливим.
Юя справді високо цінував його.
І справа була не тільки в самому Даі. Юя вже думав, що його син Майто Гай — чоловік, який ледве не закінчив свою історію одним ударом ноги, також буде працювати на нього.
Тому Дай йому дар, який він отримав від Асума, сина Сарутобі Хірузена. Це був майже недвозначний натяк.
Проте ніхто в селі не наважився б заперечити цьому.
Принаймні на поверхні. Тепер у Конохі вже не було тих, хто відкрито виступав проти волі Юя.
Хіба що він зовсім зійде з розуму і прийме якийсь абсурдний указ.
Але це було неможливо. Юя не був дурнем.
А ось Цунаде трохи турбувалася...
- Ти надіслав такий дорогий подарунок шінобі-простолюдину... Не боїшся, що інші будуть незадоволені? — Вона запитала її, колискою з їхньою дочкою Юрою.
Насправді Юру вже вміла робити кілька ненадійних кроків і лептала "папу" та «ма». Але вміння ходити не означало любити це. Тепер вона була в тій стадії, коли воліла сидіти, а не стояти і лежати.
Юя, природно, не змушував її ні ходити, ані говорити, дозволяючи всьому йти своїм чергуванням.
А ось їхній син, Юкі...
Йому треба було облягтися, як Юя був готовий видерти його як ситу козу.
— Розслабся, не будуть. ліниво простягнув він на дивані. Теоретично цей тиждень і для нього була вихідний, але шінобі Анбу то й справа були з промовами, так що робота не переставала. - Вони вирішать, що я ставлю Даю в приклад іншим. І, по суті, я саме це і роблю. Коли дружина Хатаке Сакумо завагітніє, я зроблю те саме. Ти можеш називати це підкупом або спробою натиснути на клани... Мені байдуже. До того ж... Навряд чи вони насміхатимуться обговорювати мене вголос.
Цунаде посміхнулася.
- Це тому, що вони обидва мають надзвичайну силу. Той же Майто дай, коли розслідував напад Какузу на Коноху разом з одним із Семи мечників Тумана... Той з Кіригакуру не хотів ділитися з нами інформацією. Дай сам уклав усіх його людей, включаючи цього хвалженого мечника. Сильні люди заслуговують особливого ставлення.
Похивши головою, вона додала:
- Я не переживаю, що ти виділяєш Дая. Я боюся, що через це ти станеш нехтувати іншими кланами в селі.
Юя з усмішкою махав рукою.
— Не бійся, не стану. Шинобі-простолюнів я, безумовно, буду всіляко підтримувати. А що до кланів... — Він захвилювався, - якщо вони погодяться прийняти мою підтримку, я не віддам їм у ресурси.
Цунада зрозуміла. Це була та ж проблема, що й за часів Першого Хокаґе.
Ви, канові шінобі, кому ви вірні: своєму клану чи Конохе?
Строго кажучи, Юя вже кілька разів пройшовся по цих кланах своїм «скаланням » і за логікою речей вони повинні були кинутись на нього в відчайдушній схоплюванні.
Але в тому й була ціла сіль.
Вони не лише процвітали, але й ставали заможними. Юя правильно платив їм усі дивіденди, до останнього ре, без жодних урізок! Минулого року клан Сарутобі, за спиною якого стояли два пожираючі золото монстра — шпиталь і Центральний Банк, отримав понад п’ять мільярдів р.
П'ять мільярдів! Це десята частина бюджету цілої Суни або Іви! Цілою великого села шінобі!
І він віддав їм ці гроші, до останньої монети.
На тлі не те, що клан Сарутобі - навіть вічно незадоволені Учиха, яких у свій час залізною рукою стримував другий Хокаґе, отримавши минулого року два мільярди дивидендів, воліли вдаватися мертвими.
Якби Юя, порізаючи своє майно, довів до кінця свого знищення, то без сумніву, пішла б на нього війною.
Але зараз...
Вони дивилися на свої зменшуті пологи, що становило число солоновців... А потім на щорічні звіти про прибуток.
Ну, землі менші, і добре, жити можна.
І соклановців менше, теж нічого. Зате ті, хто залишився, можуть розраховувати на свою частку від дивідендів.
І ось тут виникла нова проблема.
Юя щороку виплачував кланам в цілому понад сто п’ятдесят мільярдів рів. Сумма дуже велика. Звичайно, на тлі дедалі більшої економіки Конохі частка цих кланів у минулому гальма прогресу вже не була такою великою.
Але саме тому тепер вони мають вільні гроші, щоб утримувати своїх людей.
Юя переманював шінобі з клонів у Внутрішнє місто, спокушаючи їх вигодою. А тепер клани почали відповідати тим же — закидати свої гроші, аби тільки вони залишилися.
Звичайно, Юя повинен був шукати інші способи переманювання.
Не можна було просто підвищувати зарплату, а це викликало б незадоволення тих, хто покинув її раніше. Вони б вирішили, що їх, перш ніж перейти на бік Хокаґе, обділили, а ті, хто прийшов пізніше, отримали кращі умови.
Так не піде.
Отже, Юя був змушений діяти по - іншому, створюючи для кланових шинобі інші стимули.
Покинувши клан, вони ставали шінобі-простолюдинами.
І Майто Дай тепер був тим самим прикладом, який Юя возніс на п'єдестал. Живим доказом є: « Служіть мені вірою і правдою, і я вас не забуду».
Водночас, це був також сигнал іншим кланам.
Ось тільки на цей сигнал ...
Вони, мабуть, будуть заривати голову в пісок: « Я нічого не бачу ».
Ценада теж розуміла. Тому Юя переживала, що, намагаючись створити показний приклад, вона почне роздавати перевагу вправі і наліво. Цього не можна було допускати.
Звичайно, Юя знав це.
Ось тільки він не вважав, що треба поспішати.
До чого поспіх? Часу ще повно.
Потрібно тільки продовжувати повільно рухатися в тому ж напрямку.
Сьогоднішні члени кланів Конохі... коли у них з'являться діти, заради кращої освіти, для кращого середовища...
Рано чи пізно вони самі залишать каннові квартали.
Чому, по-вашому, будинки поблизу кращих шкіл коштують цілий бюджет?
— Уа-а!
Коли Юя і Цунаде розмовляли, з кімнати вибігши із гучним риданням Юкі й відразу вчепився у ногу батька.
- Що сталося? Кошмар приснився? — Юя з усмішкою підхопив хлопця і присів до себе на коліна.
Юкі, втираючи сльози, замотав головою:
— Нет! Я... Я... Я раптом згадав, що мені цього року виповнюється п'ять...
Юя моргнув, а потім розсміявся:
- І що такого в п'ять років?
— У п'ять років треба йти до школи! Уа-а! Я не хочу до школи!
Посмішка повільно зійшла з обличчя Юя, а його погляд почав рвати по кімнаті в пошуках придатного предмета.
Цунаде простягнула руку:
- Дозволь мені.
Юя відразу ж радісно просяяв.
У чомусь, а в порці Цунаде ніколи не знала жалю.
І тут, на очах у особняка Юя, обличчя Юкі миттєво змінилося. Він перестав плакати і вередувати, розвернувся і, топивши ногами, кинувся назад у свою кімнату. Вже біля самого порога він обернувся і тихенько промайнув, дивлячись на матір:
— Мам, я пожартував... Я хочу в школу...
Двері зачинилися. Юя навіть почув, як з середини клацнув замок.
Цунаде, схопившись за живіт, покотилася з сміхом. А Юя помрачнел. Так цей паршивець намагався розжалобити його, щоб він умовив Цунаде не відправляти його до школи?
Здається, пора переходити на штани з ременем.
Чисто з практичних міркувань. Дуже зручно буде знімати для навчання.
— Па-а-па...
Тут він почув голосок своєї улюбленої доньки.
— Так, моя хороша, що трапилося, Юру?
— Тату, а мені теж у п'ять років треба буде в школу?
Юя розплився у щасливійсміці:
- Ну що ти, моя мила. Моя Юра хоче, щоб вона залишилася вдома. Нічого страшного.
За його спиною очі Цунаді зловісно підняли червоним...
***
Після канікул Юя, як завжди, відновив щорічні контракти з іншими селами.
Пустиний перець з Сунагакуру, завдяки зусиллям одного з їхніх талановитих агрономів, показав двократне зростання врожайності - від двох-трих сотень фунтів на акр до чотирьох п'ят.
Юя був дуже задоволений.
Він відразу закріпив у контракті умову, що вісімдесят відсотків врожаю пустельного перцю Сунагакури постачає в Коноху. Решта сіл могла боротися лише за наступні двадцять.
Це призвело до того, що попри зростання виробництва Деревні Песка довелося ще більше розширяти поля.
Якщо, звичайно, вони не хотіли упустити таку можливість грошей.
А що сказати про третій Казекаґе? Він мало не плакав від пожадливості.
Він просто не міг виконати найжорстокіші накази.
Тому що автором цього технологічного прориву був чоловік з клана Сабаку. Хоча він належав до помірної фракції, вчинки третього Казекаґе в минулому були настільки обурені, що навіть вони не хотіли мати з ним нічого спільного. По суті, якби цей чоловік з клану Сабаку не вірив у те, що збільшення врожаю може поліпшити життя простих людей села, він би взагалі не поділився своєю методикою.
У будь - якому разі репутація Клана Сабаку в Сунагакурі злетіла до неба.
Здається, якщо нічого не трапиться непередбаченим, Четвертий Казекаґе стане той, кого висуне цей клан.
Події в інших селах Юя цікавились лише на рівні збору інформації. Він не хотів змішуватися, бо ніколи не мав сил і бажань лізти у внутрішні справи інших країн.
***
10 лютого 30 сьомого року Конохі. Для більшості людей це був звичайний день. Для Юя, загалом-то, теж.
Але саме цього дня Учиха Джу, яка служила в Анбу, принесла свіжі звістки зі свого клана. Без секретних таємниць старійшини Учиха їй більше не довіряли, примирившись з тим, що вона на боці Юя.
Це була правда.
Більшість даних були незначними, за винятком одного...
У кварталі Клана Вчитеха народився немовля.
Батьки назвали його Обіто.
Голова 169: батьки Обіто і іспит на державну службу
Батьки Учіхи Оіто були чужинами з клана Вчиха.
Ця ранка — палиця з двома кінцями. Доверху, який приймав рішення в клані, вони не дотягували, але як чужини вважалися становим хребтом військової сили. Так що жило його батькам в клані, загалом-то, непогано.
Але й сказати, що дуже добре, було не можна.
Колись багато Учиха покинули пологові землі і переїхали в внутрішнє місто Конохи, шукаючи кращого життя. Тепер майже у кожного з них було по дві квартири.
Батьки обіто їм не заздрили. Квартал Учиха був дуже спорожнілий, і вони також виділили новий будинок - врешті-решт, потрібно було десь девати вільні будівлі. Правда, вони не були найкращими людьми в більшості домів на самій околиці. Але вони були не з тих, що привертали до себе, і на тому спасибі.
Невдовзі до них переїхала бабуся Обіто.
Сім’я жила в мирі і злагоді, принаймні на той час. А з народженням Обіто їх будинок наповнився ще більшою радістю і марнотою.
Але разом з радістю прийшли і нові проблеми.
Місце, де вони жили, було прямо скажімо компромісним. До центру Учиха йому було далеко, але окремий палац із власним подвір'ям - це все краще ніж житлове місто у внутрішньому місті. Ситуація « гірша, ніж у багатьох людей, але гірше за деяких» — ось їхня доля.
Батько Обіто був просто чуніном, без права голосу в справах клану. Але він, як і всі батьки, прагнув кращого життя для сина. Тому в березні 30 сьомого року від заснування Конохи, невдовзі після народження Обіто, він з’явився у Резіденції Хокаґе.
— Так... Ви хочете подати заявку на іспит для звання джона? — Юя почухав щоку, розглядаючи перед ним подружню пару. Він довго ламав голову, але так і не міг зрозуміти його спонуки. Він ж не вкладав в них ніяких особливих ресурсів...
— Хм... Строго кажучи, я не повинен про це питати, але ... Чи можу я дізнатися причину? — Зрештою він вирішив запитати безпосередньо.
Молоді подружжя не побачили в питанні нічого поганого і чесно все розповіли.
Вислухавши їх, Юя занурився в роздуми. Чи не занадто він пустив все на самоплив?
— Екзамен на звання джоніна, — посерйозів, вродив він у очі, дивлячись їм у вічі, - це не просто прогулянка. Так, формально потрібно лише протриматися три дні в Лесі Смерті, відганяючи погоні трьох Джоонінів. Але це не означає, що ви будете мирно сидіти в укритті. Вас чекають жорстокі сутички, в яких можна і загинути. Ви це розумієте?
Подружжя на мить зам'ялися, але потім твердо кивнули.
Юя зітхнув. У відомій йому історії батьки Обіто загинули на війні, залишивши його до бабусі. Чому ж зараз ця пара так відчайдушно намагається ризикувати життям?
Він не розумів, але відмовити — формально вони відповідали усім вимогам.
Коли Юя подумав, то наказав капітану Енбу, Учихе Джу, взяти загін і таємно стежити за іспитами в Лесі смерті. Якщо ви побачите, що в подружжі немає шансів на успіх, а їхнім життям загрожує небезпека — негайно втрутиться і врятується. Він не міг дозволити, щоб історія повторилася і Обіто залишився сиротою на піклуванні бабусі.
Однак події докорінно змінились.
— Мало не загинули від важких поранень! - Юя був приголомшений тим, що ув'язнив медиків і потім перейняв ясний погляд на Учіху Джу в масці лисиці. - Я ж наказав тобі врятувати їх!
Джу мовчала, не знаючи, що відповісти. У кабінеті з'явилася ще одна фігура, в масці собаки-сибу. По одному тільки її силуету Юя зрозумів, хто це.
- Джу намагалася їх зупинити. Але ця пара з якоїсь причини влаштувала засідку на екзаменаторів. Джонини среагували інстинктивно і, мабуть, не розрахували силу удару...
— Казуко, — процедил Юя, впившись поглядом у ніндзя Анбу, - ти хочеш сказати, що вони напали на іспитаторів прямо у вас на очах? Ти вважаєш, це звучить правдоподібно?
Х'юга Казуко різко зірвала маску і з розмаху плескнула нею по столу прямо перед Юя.
- Що тут такого? Ти не розумієш чому? Бо ти не довіряєш Учиха! Ти б краще подивився, що ти зробив для клана за всі ці роки!
Учиха Джу потягнула її за край одягу.
- Що я зробив для Учиха? — вскипел Юя. - А ти згадаєш, в якій позиції був клан Учиха двадцять років тому, коли мені було десять, і подивися, як вони живуть зараз!
Обличчя Казуко раптово змінилося. Вона відштовхнулася від столу, схрестила руки на грудях і хмикала:
- А ти, я погляну, в курсі.
Юя завмер, потім з підозрою подивився на неї.
- Що ти маєш на увазі?
Він перевернув погляд на Учіху Джу, але та як і раніше зберігав мовчання. За маскою неможливо було вгадати її вираз обличчя.
Юя задумливо потерпить підборіддя. Чому Казуко так різко змінила тон? Що саме він сказав? Він порівняв життя Учиха за останні двадцять років... Так, їхнє життя дійсно поліпшилось! Двадцять років тому навіть у Клані Учиха були ті, хто голодував, а зараз спробуй їх знайти. Чи вони звинувачують його за те, що він забезпечив їм відповідні умови? Такий невдячний він ще не зустрічав...
Стривайте...
Юя завмер, наче його осеніло. Він підняв голову і подивився на Учіху Джу.
— Правда... Вони... Вони хотіли... Хотіли... покинути Клан Учиха?
— Не тільки вони, — зимно хминула Казуко. - Якби у нас з Джу була можливість... Йди з клану...
Юя замовк.
Колись, в Академії, троє були однокласниками. Строго кажучи, саме їх можна було назвати його подругами дитинства... Але більшість талановитих ніндзя у кланах шінобі одружувалися в сім’ї. Так було у Учаха, в Х'юга, Сарутобі і Шімура - всі.
Раніше в цьому була своя логіка. Життя в клані було куди краще, ніж долі простого жителя Конохи. До того ж, клан забезпечував захист. Ніхто і уявити не міг, що бути простолюдином може виявитися кращим.
Але це було раніше.
За останні півтора десятиліття Юя перетворив село на квітучий мегаполіс. Середня зарплата мешканців Конохі становила близько 50 000 ре на місяць. З урахуванням премій і бонусів за рік набігало сімсот-сім тисяч.
Здавалося б, що річний дохід простого жителя — це неправо - місячний заробіток. Але такий підрахунок був зовсім не вірний. Праця джона майже завжди була пов’язана з боєм. Навіть найпростіша місія збору інформації могла призвести до смерті. Висока зарплата — висока ціна за ризик. Ніхто не ставив під сумнів доходи джонінів.
Проблема крилась на рівні панчохи і генінів. І щоб зрозуміти суть цих суперечностей, потрібно було провести чітку межу... Між шенобі з кланів і звичайними шінобо Конохі.
Наприклад, батьків Обіто та їхніх ровесників, які не виконували обов'язків у патрулі, охоронянні і на посадах в селі. Їхні колеги жили у внутрішньому місті. Так, вони не мали просторих особняків з особистими подвір’ями, але їхні діти могли мати доступ до базової освіти Конохи — шкіл, що Юя будував останні десять років.
Батьки Обіто навіть застали останній рік навчання в такій школі, але потім їхній вік підходив для Академії шинобі. Клан Учиха, як і інші великі клани, не хотів, щоб їхні діти відвідували заклади, де навчають « непорозуміння » та були зачинені у звичайні школи.
Хьюга, Сарутобі та Шімура - всі вони дотримувалися тієї ж політики. Вони не хотіли, щоб їхні клани вчилися разом з дітьми простих людей. Чи то через зарозуміле презирство, чи через впертого бажання не дотримуватися правил Юя - так чи інакше, дітей з кланів віком від п'яти до десяти років у ці школи ніколи не пускали.
А в Конохі навіть дитина самого пересічного жителя мала право платити за навчання і ходити до школи. У минулому ця можливість була дуже важливою для більшості людей. Але Юя вже мав владу понад п’ятнадцять років. До цього року правління Сенджу Тобірама, перше покоління чиновників, призначених ще сенатом Гашіром, досягло пенсійного віку. Це були розділи Конохі та сусідніх кварталів.
І всім було відомо, що Юя особливо цінує дітей з математики. Точніше, в заснованому ним "ексмені на державну службу" саме математика мала найбільшу вагу. Якщо батьки хотіли, щоб їхня дитина в майбутньому зробила кар'єру і зайняв адміністративну посаду у селі, він повинен був блискуче знати математику.
І ось ми підходимо до головного.
Якби батьки Обіто залишилися в Учиху, їхній син чекав би « щасливе дитинство» до десяти років, без будь-якого серйозного навчання. Не кожен батько готовий пожертвувати всім заради своєї дитини, але якщо є шанс дати йому перевагу на старті, будь-хто буде готовим за це заплатити. Крім того, Юлія мала мізерну платню: найдорожчий рік початкової школи для дев’ятилітків коштував лише тридцять тисяч рей.
Це стосується освіти та майбутнього.
Були й інші зручності: ринок під боком, друзі, з якими можна поговорити у вільний час — неподалік, шпиталю — недалеко від центру розваг і торгового центру. Зручне транспортне повідомлення, легко дістатися до місця служби, а майбутнє дитини забезпечено ...
Но... виникла проблема.
Як покинути Учиха?
Батьки Обіто не були джонінами, вони не входили у коло еліти клану. Але якби вони входили, їм б і у голову не прийшло йти. Ставши джонінами, вони могли б дозволити собі найняти приватних репетиторів. Але на жаль, на зарплату чужина цього не зробиш. Не вистачало грошей.
І будь-яка клана джони - це меншість. Більшість з них — чуніни й генини.
Мабуть, саме тому батьки Обіто вирішили на цей відчайдушний крок: отримати серйозну травму і під цим приводом покинути клан Учиха.
Яке ж безглуздя...
Усвідомлюючи це, Юя міг лише зітхати. Чи вона вчинила нерозумно? Безумовно. Але з одного боку - їхня дитина... а з іншою — їх клан. Пригадавши собі, що прізвище Учиха майже завжди означає впертість до фанатизму, Юя просто безсило похитав головою.
— Вот же... ідіоти...
Це все, що він міг сказати. Вивівши Х'юґа Казуко і Учіху Джу, він залишився сам. Як же тоді з’явилася проблема? Таких, як батьки Обіто, напевно в кланах було багато.
Слово "клан" є глибоким. Юя згадав, що в іншій часовій лінії навіть під час Четвертої світової війни у Клану Сарутобі залишалася армія в три тисячі шенобів, які б'ються за гаслом « За клан Сароті...».
У Юя розболілася голова.
Батьки Обіто все вірно відчули. Юя дійсно планував провести перший іспит цього року на державну службу. Він повинен був охопити всі життєво важливі сфери села: банки, лікарні, фабрики та школи. Ті, хто здасть іспити, отримають посвідчення про те, що вони пройшли аттестицію і зараховані в штат. Їхня зарплата виросте на 20 відсотків, вони отримають право на пенсію, щорічні податкові відрахування, а під час свят їм будуть надсилати подарунки...
Звичайно, завдання будуть непростими і математика стане наріжним каменем. Але з нюансами: для медиків — це завдання, пов’язані з хворобами, хірургією та дозуванням ліків; працівників фабрики розраховують параметри і товщини матеріалів; банківські працівники мають рахунки, кредити й проценти. Таке питання було простим: у минулому житті Юя постійно натикався в мережі на розбори і жарти з приводу таких іспитів.
Ось тільки йому потрібно було чітко розуміти, до яких наслідків для Конохі призведе це нововведення. Юя припускав, що хвилювання будуть, але не надто масштабні. Тепер же він бачив ... хвилювання можуть бути набагато серйозніші, ніж він думав.
Врешті-решт, хто не захоче щоб його дитина стала панікою?
Юя зітхнув і, тягаючи за собою втому, поїхав додому.
Цунаде сиділа за столом і вносила правки у свою другу книгу. Неточності в даних — все потрібно було перевірити з надзвичайною ретельністю. Навіть в одному знакі після коми могла коштувати комусь життя. Вона не хотіла прокинутися.
Але, побачивши виснажене обличчя Юя, вона все ж відчула ін'єкцію співчуття. Коли вона відклала роботу, то підійшла і почала розминати йому плечі.
— Цунаде... — Юя загортав очі від задоволення, і зітхнувши, додав: « Чому після того як ти лупиш мене, сили тобі не вистачає, а масажу бракує?
На гладкому чолі Цунади миттєво здулася вінка. Вона різко надавила сильніше. Роздався чіткий кришталик, і Юя видав спотворений крик...
***
Коли Цунада, викупивши їхню доньку, вийшла з ванної, Юя все ще сидів на дивані, погрузнувши в свої думки.
— Дорогой, я спати. Ти береги себе, не засиджуйся допізна.
Юя махнув рукою, даючи зрозуміти, що почув.
Вночі, коли плач розбудив Цунаду і їй довелося нести дочку в туалет, вона виявила, що Юя так не лягло.
Цеунаде нахмурилась. Вона поклала дитину і, закутавшись у нічну сорочку, вийшла в вітальню.
- Щось сталося, любий? « Їй дуже хотілося владнати скандал, але коли вона пригадувала, що вже пізно, а справа може бути й справді важливою, то таки стримався.
Юя помедлив, потім подивився на неї.
— Сьогодні ми з Казуко і Джу обговорювали одну річ... Як ти думаєш... Чи правда, що багато хто з кланів і чужини хочуть залишити їх, але не вирішується через моральні та етичні норми?
Коли Цунаде почула початок фрази, вона ледве не вибухнула. Але коли дослухалася до кінця, то заспокоїлась. Вона нахмурилась і сіла поруч на диван.
— Розкажи детальніше, що сталося?
Юя розповів їй історію про те, як батьки Обіто почали дивитися на людей з фізичними вадами.
Цунада плескала в долоні. Вона згадала цю пару, і саме вона мала план лікування для них. Однак про інвалідність мови не йшло, максимум — кілька місяців реабілітації після важких травм, нічого критичного.
Але коли вона дізналася, чому вони так поводяться, то тільки захлинулася.
Якщо так подивитися... Рішення Першого Хокаґе розпустити клан Сенджу, дозволивши його членам розчинитися серед жителів села, було дійсно геніальним ходом. Не роби він цього, зараз Сенджу зіткнулися б з тими ж проблемами.
Ось тільки... Розділи інших кланів навряд чи зрадіють, якщо їхні люди почнуть розбігатися. Ті, хто пішов раніше були в основному простолюдинами - для кланів шінобі вони були, по суті, "баластом". Тому голови були незадоволені, але коли бачать щорічні дивиденди, які вимірювалися спочатку сотнями мільйонів, а тепер мільярдами три, то запитали б: « Братець, у мене тут ще кілька простих родин завалялося, не хочеш забрати?».
Але якщо говорити про шинобі, та ще й про чуніни - становому хребті клана... Вони не дадуть мені спуску.
У Клані Сарутобі зараз було близько 5000 чоловік. Якщо відкинути понад тисячу дітей і майже 1000 старших осіб, залишиться ядро з більше як 2000 простолюдинів та більш ніж тисячі шінобі. Якщо всі ці шістьсот чунінів покинуть клан, то навіть Сарутобі Хірузен, незважаючи на його дружбу з Юєю та близькі фінансові зв'язки, з поваги до пам"яті Сенджу Тобірами лише скаже: « Я буду битися з тобою на смерть, але не вб'ю». Жоден клан не витримає такого удару.
Але ключова проблема була в іншому...
Того, що міг дати Юя... Керівники кланів не могли дати.
Юя давав своїм дітям шанс на майбутнє. Що ж могли робити голови кланів?
Цунаде хотіла відправити Юя спати, але коли вона розмовляла з нею, то втратила сон. Якщо не вирішити цієї проблеми, вона може призвести до великого хвилювання.
Але тут Юя розповів їй ще дещо.
Старі люди, які зайняли свої пости з моменту заснування села, досягли пенсійного віку. Багато хто вже пересидів на своїх посадах рік-два, а деякі - і всі чотири чи п'ять років, але наполегливо чіплялися за свої крісла. Офіційна причина - в Конохі ще не вистачає кваліфікованих кадрів, тому вони « працюють ще трохи». Цунаде не була дурною і добре розуміла їхні справжні спонуки.
Влада — солодка отрута...
Що ж, схоже, з іспитом на державну службу не можна зволікати.
Але якщо його провести... Він стане неймовірно привабливим для шінобі з кланів. І тоді може статися так, що опусні цілими групами почнуть покидати свої сім'ї.
При думці Цунада голова пішла навколо. Вона зі співчуттям подивилася на свого чоловіка, тремтила його по голові і киньши на прощання: « Ти Хокаґе, я вірю в тебе» — вислизнула у кімнату до дочки, щоб спати в обнимку з її ароматними скарбами.
Юя залишився у вітальні один, обречено зітхаючи.
Чорт, і навіщо він відпустив сина до дідуся з бабусею? Була б зараз причина для вимети праведного гніву, хоч якась віддушина.
Нарешті Юя стиснув зуби і прийняв рішення.
З двох з них обирають менше.
З тими, що сиділи на своїх місцях, стариганам час закінчувати.
А що до кланів шінобі... Доведеться діставати головний козир.
Що за козир?
О, все просто. « Усі ми завдячуємо Першому й Другому Хоказі. Я вірю, що кожен з нас - спадкоємець Волі вогню. А оскільки всі ми - її носії, то завжди зможемо домовитись".
Що? Ви не згодні? Чи не хочете ви сказати, що заперечуєте Волю вогню? Якими ж правдивими є ваші наміри!
Юя терпіти не міг розмахувати прапором Волі Огня і сам у цю доктрину ні краплі не вірив. Але іноді, маючи на руках такий козир, було легше вирішувати багато питань...
***
І ось 11 березня 30 сьомого року від заснування Конохи Юя оголосив, що з 15 вересня до 15 жовтня того ж року буде проведено місячний іспит на державну службу.
Подробиці щодо змісту екзамену будуть опубліковані пізніше, а правила проведення вже надруковані у вигляді брошур.
Ті, хто успішно здасть екзамени, отримають наступні привілеї:
...[Натисніть, щоб розгорнути]
Як тільки оголошення було вивішено, вся Коноха разом прийшла у рух...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt