Звичайно, не доводилося чекати від них миттєвого ефекту. Зрештою, Коноха не так вже й велика — будь - які новини розлітаються по селі з неймовірною швидкістю і люди починають чекати.
Найяскравішим прикладом цього є народження дітей. Ті, у кого їх ще немає, спостерігають за сім'ями, які вже поповнилися, вивчають інший досвід, як збирають статистику, і лише потім вирішують скільки закладати самому.
І тут у Конохі виникла жахлива ситуація. Покоління сорокарічних, які народилися ще до заснування села, палко хотіло, щоб їхні діти народжували якомога більше онуків. А от люди, які виросли вже після її основи, особливо молоді роки 20-річного періоду Юя - ті навідріз відмовлялися обзаводити своїх нащадків.
Юя міг розвести руками безпорадно.
Навіть так не хочете?
Здається, він нарешті зрозумів. Якщо всі ходять до школи, це дорівнює тому, що в неї не ходить ніхто, вірно? І якщо за таких обставин відкрити приватні курси, це дійсно підстебне деяких батьків, які мріють про блискуче майбутнє для своїх дітей, працювати не покладаючи рук.
Юя побоювався, що якщо тут, як і в його минулому світі, з'являться всілякі репетитори та підготовані курси, батьки просто сламаються під тиск і перестануть народжувати. Але вийшло навпаки. Місцева молодь, оглянувшись з боків, дійшла висновку: якщо їхня дитина після народження опиниться на одній стартовій лінії зі всіма іншими, то який сенс у цьому?
« Коли все починають з одного й того ж, то я взагалі не народжую. Нехай хоч у моєї дитини буде менше стресу."
Юя дуже зітхнув. Хотілося плюнути на все і скасувати обмеження, але, поміркувавши, він відмовився від цієї ідеї. Такі речі повинні бути добровільними. Коли ці молоді люди подорослішають, бажання завести дітей прийде до них самим.
***
Так чи інакше, позиція вартувала.
Юя вирішив подати своїм жителям власний приклад, а тому всі новорічні свята, з приходом 36-го року, не покладаючи рук працювали ночами.
У результаті Цунаде з кожним днем сяяла все яскравіше, а Юя відчував, як його поясниця слабшає не по днях, але за годинниками.
Ні, так не може тривати.
Юя струсил. Добре, саме час для переговорів з іншими селами про співпрацю, і він з полегшенням вхопився за цей привід.
Цунаде, звичайно, все розуміла, але варто було їй трохи розслабитися, як інші країни підкинули нову задачку.
Вони хотіли збільшити квоту на відправку своїх людей для навчання в Коноху.
У Цунада голова пішла кругом. Вона рішуче оголосила, що її « Сбірник типів хірургічних операцій. Том другий» ще не дописаний, а тому навчання нових студентів перепороває пану Кацураги.
Старик Кацурагі навіть особисто з’явився до Юя і сказав, що навчати не буде. Досить з нього! Ніби у Конохі своїх лікарів мало! Ще один курс, і він точно загине від злості!
Юя, зітхнувши, погодився з аргументами старого і запевнив, що той отримує повний карт-бланш і може особисто призначити викладачів із числа діючих лікарів. Тільки після цього пан Кацурагі задовільно пішов.
Зрештою, вся ця затія обернулася чергую кур'єрезів.
Для мешканців Конохі - курязів, а для Каґе інших сіл — справжнім клацанням по носі.
Навіть Юя було трохи ніяково.
Проблема була настільки простою, що рівень медиків з інших сіл залишав недостатнє.
Справа була навіть не в кваліфікації як такої. Просто вони занадто звикли до власних методів лікування і не могли швидко змінитись. На семінарах і лекціях вони неодноразово заявляли, що утверджені в Конохі стандарти та шаблони поступаються їхнім власним наробітком.
У цьому була доля правди. Але проблема полягала в іншому...
Ваші методи вимагають надто великих витрат на навчання! Як ми можемо будувати систему, яка багато залежить від інтуїції та шкіри?
Для села мати одного-двох таких геніїв - безумовно, благо. Але коли мова заходить про масове і стандартизоване навчання...
Тут вже краще вибрати методики простіше.
Хм... Хоча, звичайно, "простіше" - поняття відносно.
Це була лише одна сторона медалі. З цим ще можна було змиритися, адже мова йшла про людей з реальними навичками.
Справжні проблеми почалися, коли справа дійшла до цифр...
Багато хто просто не вмів запам’ятовувати дані.
Кожен, хто навчався медицини, знає, що при розрахунках результат часто потрібно округлювати до двох знаків після коми. А в особливо точних і вимогливих випадках — до п’яти.
Але звідки ж лікарям з інших сіл, крім Конохи, знати про це?
Цифра? З десятковою точкою? Що це взагалі таке?
Звичайно, вони були геніями свого виду. Вони могли вирішити задачу про басейн, в який з однієї труби вода виливається, а з іншої виходить і каже, через скільки він наповниться. Але на цьому їх геніальність закінчувалася. Вони давали відповідь в секундах без жодних долей.
В інших селах просто не існувало відповідної освітньої програми!
Опаньки. Ось і проблема. Отже, їх тепер і математику навчати?
Ентузіазма це ніхто не викликав. « Я приїхав до медицини, щоб вивчати математику! » — обурювалися вони. Зокрема тому, що математика — це нестерпно нудно.
Але вибору не було. У сучасній Конохі навіть простим будівельником була математика, щоб випадково не замовити зайвих матеріалів або не переробити на них зайві годинники.
Провчившись місяць і усвідомивши, що математика потрібна всюди, медики з інших сіл вивчали книжки зі подихом.
Не те щоб вони були нездатними. Каге не стали б відправляти в Коноху на навчання дурнів.
Просто... математика - це така штука, де починати з нуля в дитинстві і намагатися освоїти її у дорослому віці -- дві зовсім різні речі...
І тоді...
— Так, всім тихо! Сьогодні я хочу представити вам... нових однокласників. Давайте привітаємо їх оплесками!
Інші села пішли на радикальний крок: вони почали відправляти дітей віком 10 років до Коноху. Якщо ти вже « навчишся за кордоном», то чим раніше, тим краще.
І від цього життя багатьох стало тільки гіркіше...
Наприклад, життя Наваки.
Цей хлопець в Академії шінобі був відмінником майже по всіх предметах. Але варто було поглянути на його оцінки з математики, як ставало зрозуміло: якщо він здав її на проходній бал - це вже був свято.
Батьки Цунаде мало не збожеволіли. Вони видали дочку заміж, а тепер увесь її обов’язок зосереджувався на Наваки. Як він з таким знанням в математиці знайде собі пристойну дівчину? Хто на нього подивиться?
Хм...
Юна лише зауважує, що успішність і успіх у стосунках між особами протилежної статі далеко не завжди пов’язані безпосередньо.
Цього року Навакі, який повинен був випустити ще в минулому, знову залишився на другий рік. На випускному екзамені з математики він відчув на собі величезний результат — нуль балів.
Юя був у повному замішанні. У тесті двадцять питань з варіантами відповідей на сорок балів. Навіть якщо відповідати навмання, то можна вгадати кілька разів! Як можна було отримати нуль?
Наваки пробурмотів, що намагався відповідати вдумливо і врешті вийшло ось так.
Юя: «...»
Краще б ти не старався.
З нулем балів про випуск не могло бути й мови. Так він і залишився на другий рік.
Усі новорічні свята Наваки обходилися похмуріше, ніж хмари.
Але з початком навчального року хлопець раптом помітно повеселив.
І Юя ніяк не міг зрозуміти, що ж сталося.
***
— Я дома.
— А, повернувся! А зараз я погрію вечерю, а Цунаде — у чеснотливому подружжі та матері. Хто б, дивлячись на неї зараз, дізнався грізну П'яту Хоказі?
Юя стомлено змінив взуття на тапочки і впав на диван.
— Уф-фу... Зачекай трохи. Дай вдихнути. Поем трохи пізніше...
В кімнату, тарахтя, в'їхав на дитячому велосипеді з боковими колесами Юкі:
— Па-па-пара! Моя іграшка! Іграшка!
Юя, потираючи віскі, витягнув дерев’яну фігурку на шарнірах і простягнув синові.
— Йес! Це ж Людина-Сверло з нових серій! Круто!
Юкі, тарахтя колесами, вкинув у свою ігрову кімнату, до колекції.
- А де Руру? — запитав Юя.
— Устала, цілий день вчилася ходити.
Юя здивував брови.
— Уже ходить?
Цунада закоїла очі.
— Їй вже два роки ходить.
Юя несподівано закотила духом почуття провини.
— А я и не знав...
— Звичайно, не знав, — хмикнув Цунаде. — Ця дівчина, побачивши тебе, відразу звисає на шиї і не сльозить. А ти її балуєш, весь час на руках носиш. Хіба ти дозволиш їй потрудитися?
Юя незручно кашляв, пообіцявши, що надалі буде уважніше.
Через мить зі спальні, почувши, мабуть голос батька, виповзла Руру і відразу ж попрямувала до Юя, щоб притиснутися до нього.
Юя щасливо підхопив донечку на руки і почав цілувати її.
Та все-таки доньки - це скарб. А цей паршивець Юкі, отримавши іграшку і про батька забув.
ти ще не мився. Не пачкай Руру.
Юя опустив донечку на диван і пішов мити руки. Коли він сів за стіл, Цунаде підперши щічку рукою і тихо запитала:
— Спочатку Наваки просидів у звичайній школі, тепер ось рік в Академії шінобі. Інші діти в 12 років або вже закінчують технічне навчання, або виходять з Академії. А Наваки що? Йому тринадцять, а він все там ...
Юя, проковтнувши порцію рису, з підозрою подивився на дружину.
— Чи батьки приходили до тебе і просили, щоб я допоміг Навакі з випуском?
Цунада знову закотила очі.
- З чого ти взяв? Навіть якби вони попросили, я б не погодилася. Як він сподівається, що сам не захоче вчитися? Просто... Останнім часом Навакі поводиться дуже дивно.
Юя зацікавився.
- І в чому ж дивакість?
— Ну... він якийсь ... Неприродно... В розпачі? І раніше він ненавидів математику, а тепер раптом почав ретельно нею займатися.
Юя задумливо потерпить підборіддя.
— О? Ось як? Наваки старанно взявся за математику... Це дійсно дивно.
Договоривши, він посварився і з укором подивився на Цунада.
— Хіба це не чудово, що Навакі намагається? Чому ви так реагуєте? Бо знатиме, що це образа.
Цунада схрестила руки на грудях і холодно посміхнулася.
- Я свого брата знаю краще за тебе. Він і математика? Черта с два! І якщо він зараз так ревнує, то я тобі скажу... Дуже ймовірно, що ...
Юя вислухав і широко розкрив очі.
- Цей сопляк закохався?
Цунаде рішуче кивнула.
- Саме так! Інакше як пояснити таку раптову ревність?
Юя потер підборіддя. Якщо справа така, то доведеться ...
— Кхм, ну, це... Я все-таки Хокаґе... Ти мені це розповідаєш... Це ж не дуже добре, а? Я, як Гокаґе... Я не можу вторгатися в чужі приватні справи. Тим більше у життя дитини... — Він вагався, дивлячись на Цунаду.
Та подивилася на нього з подивом.
— Я просто розмовляю з тобою. Що ти собі думав?
Юя: «...»
Він мовчки доїв вечерю, прийняв душ, ще трохи повізся з дітьми, а ввечері після чергових « вправ» з Цунаде, лежав у ліжку і роздумував...
Робота останнім часом і насправді стала чимось нудним. Може, мені...
***
Наступного дня Юя таємно пробрався в Академію шінобі Конохі.
Порівняно з колишнім академією, ця площа стала п’ятиповерховою. Перші два поверхи відводилися під офіси вчителів, закриті спортивні зали для іспитів і тренірових боїв. На третьому, четвертому та п'ятому класи тригонічного навчального курсу.
Юя обережно дивився у вікно класу, притиснувшись до стіни високого п’ятого поверху.
І що ви думаєте...
Цей щенок Наваки...
І справді переглянувся з якоюсь дівчиною!
Чорт забирай, так він реально закохався?
Дітям не можна так рано заводити романи!
Хм...
До речі, а хто ця дівчинка? Чому я її не знаю?.
Хм-м, хоч я і нечасто буваю в Академії... але щорічна промова на початку року - це саме той час, коли я згадую обличчя. Щороку в Академії Конохі навчається всього трохи більше 200 студентів, запам'ятати їх не так вже й складно.
Юя був упевнений, що не пам'ятає цю дівчинку...
Итак... Та й чорт з нею. Чи ж це не нормально для дітей закохуватись? Що я, буду проводити розслідування?
Пф, за кого ви мене приймаєте? Я ж Хокаґе!
***
— Кхм, отже це завдання я доручаю тобі. Треба з'ясувати все про цю дівчинку, Юя передав сувій із місією Хатаке Сакумо.
Сакумо кивнув, прийняв сувій і вже збирався йти, але Юя його зупинив.
- Щось іще, пане Хокаґе?
— А, да... це... у тебе дитина ще не народилася?
Хатаке Сакумо на мить застиг, потім густо почервонів і кинув через плече: « Вона ще навіть не вагітна!» І швидко зник.
Юя почесал щоку. Ех, Сакумо, сакуМО, ні на що ти не придатний. Дружина вже кілька років має живіт і не думає рости. Що ж ти так?
( Хатаке Сакумо: « Цікаво, хто це останні кілька років ганятиме мене за завданнями поза селом) »).
Хоч тінь Гатаке Какаші ще не мачила на горизонті, професійні якості його батька були вище всяких похвали.
Дуже скоро він розібрав все до останньої дрібниці про предмет зідхання Наваки.
Ім’я, вік та інші деталі можна було опустити. Досить було знати, що вона на рік молодша від Наваки.
Що ще там... Побачимо...
Перегорнувши сторінку, Юя нарешті зрозумів чому у нього не було про неї ніяких спогадів...
Ця дівчинка...
Була не з Конохи...
Вона була з тих, кого прислали інші села « на навчання»...
Юя протяжно втягнув повітря крізь зуби. Здається...
Йому доведеться розбити серце власного шурину.
***
Далі 36-й рік в Конохі йшов своїм чергуванням. Село постійно розвивалося, і якщо не вважати періодичних скарг на низьке навчання "студентів за обміном" нічого особливого.
А, ні, дещо все-таки сталося.
Цей прохвост Сарутобі Хірузен знайшов Юя і повідомив, що його дружина чекає другої дитини. І хоча на словах це було « просто повідомляю, нічого такого» Юя все одно втомився зітхнув і пообіцяв, що пришле його синові в подарунок маленьку золоту статуетку.
Сарутобі просяяв.
Ім'я вже придумав? — Помохідом запитав Юя.
Хірузен не приховував, що це таємниця. Він посміхнувся і сказав:
— Асума. Я вже вирішив. Якщо буде хлопчик - назву Асума. А якщо дівчинка... то...
Ім'я для дівчинки Ю вже не розчув, тому що замер, втупившись у свої думки...
Так от воно що ...
То настав час і цьому персонажу з'явитися?
Хм...
Юя швидко прийшов в себе.
Ну, з'явиться і прийде. Зараз, коли він так все перекрив, історія Асуми і Куренай вже точно не закінчиться трагедією.
Хоча... Не каркати. До того ж...
Хто знає, може в цій реальності вони і зовсім не будуть разом?
Тут вже не вгадаєш.
Незабаром Юя забув про цю розмову. У жовтні народився Асума, і Юя наказав приготувати подарунок для святкування першого місяця його життя. А на початку листопада до нього прийшов Навакі і зі сльозами на очах запитав:
— Зять... Скажи мені... Як щодо... Люди з різних сіл...
- ...не можна бути разом?
Коли Юя почула це запитання, то присоромився.
Який цікавий... і глибоке питання...
Но...
Якщо ти мій шурин, то я дозволю собі піти на рахунок твоїх почуттів!
Юя з гучним стуком вдарив рукою по столі.
— Поїхали! Слухай! Якщо ви справді любите одне одного, то ваш зять хоч в Кумо за тебе побереться! Зберу тобі 20 кілограмів золота і відправлю!
Він говорив так впевнено, тому що Хатаке Сакумо вже все з'ясував.
Дівчинка була не з Кумогакурі. Вона була з Сунагакуру.
Не те щоб він не справився з Кумо, але якщо взяти до уваги війну між Хлаком і Лоїстом, що відіграла всього лише десять років тому, це створило б певні проблеми... Люди, які пережили ту війну були ще в розквіті сил, а їхні діти - тільки перше нове покоління...
Так, Кумо було б нелегко. Але Сунагакуре...
У цьому світі Дерівня Песка не тільки виступала з Конохою, але й перша відгукнулася на її комерційні ініціативи.
Так, нехай зараз Суна заробляла менше всіх... Але ж заробляла!
Тож те, що вона з Суни, — це щось надзвичайне!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt