Такі точні анатомічні схеми можна було створити лише одним шляхом — з допомогою справжніх людських тіл.
Але постає питання: хто в Конохі міг мати подібні матеріали?
Цунаде, все ще чіпляючись за слабку надію, вирушила за підтвердженням до старого Кацураги. Результат був передбачуваний: матеріали докторові передали пряміком з Резденції Гокаґе.
Звичайно, старий розумів, що джерело цих знань нечисте, але в його віці він вже знає: деякі речі краще не лізти надто глибоко.
Але Цунада була іншою.
Їй було всього двадцять три, її ще не обпалили трагедії і втрати, і серце її було переповнене ідеалізмом. Тому, коли вона дізналася справжню причину вигнання Орочимару з Конохи, їй було боляче, але вона змогла це зрозуміти. Він справді вчинив те, що суперечило цінності більшості селян. Бути вигнаним за таке - справедливо.
Але це була лише одна причина, чому ярість Цунади кипіла.
Юя вигнав Орочимару тільки для виду, а за спиною у всіх продовжував з ним таємно працювати...
Ось що вивело її з себе.
***
Загорнувши ще один виснажливий робочий день, Юя солодко потягнувся і залишив кабінет. У ту саму мить небо розкололося від грому, і линула проливна дощ.
Юя підняв голову і здивовано зігнув брови. Дощ? М-так, без прогнозу погоди живеться не так вже й погано. Однак щоб точно передбачати погоду, потрібен супутник. Навіть якщо б цього достатньо, у цьому світі є шинобі — справжні імби, здатні при бажанні припинити злив.
« Ну добре, — подумав він. — Дощ - це навіть добре. Хоч звільнить селян за межами Північної гори від потреби тягати воду для поливання полів."
Оскільки пішов дощ, Юя вирішив не йти по землі, а спуститися в метро.
Метро в Конохі, через технічних недоробок, завжди було оглушливо шумним. Але, як сказано в статті, коли двері зачиняються, ви завжди можете відкрити вікно. Юя, недовго думаючи, доручив Орочимару розібратися з цією проблемою, і той геніально вирішив її, створивши систему шумоїзоляції. Тепер поїзди, які раніше ходили лише від дев’ятої ранку до сьомої вечора, могли курсувати цілодобово і не турбувати людей. Отже, спуститися в підземну машину можна було будь-коли.
Проїхавши три станції, Юя вийшов у житловий квартал Північного району. Звідси до будинку було всього дві-три хвилини ходьби.
Він мимохідно купив парасоль у магазині при станції, слава богам, а продажі знецінювали ціну під час раптового зливи.
Підійшовши до свого дому, Юя склав парасолі і струшив з нього краплі та ввійшов у ліфт. У цьому будинку квартири переважно розподіляли між працівниками з Резендції Гокаґе. Але через те, що тут жив він сам, мало хто вирішував оселитися по сусідству. Звичайно, Юя розумів чому: якщо ти вдома, то навряд чи захочеш жити під одним дахом з начальством. Він не бачив у цьому нічого особливого, лише вявляючи собі урядових діячів, які живуть по всьому світі.
Ліфт зупинився. Сьомий поверх. Ще не його. Значить, хтось їде наверх?
Не встигли двері до кінця роз’їхатися, як Юя почув дзвіночок, наче срібні дзвоники, сміх. Але варто було стулкам відкритися і дівчатам зовні побачити його всередині, як сміх різко обірвався.
Юя лагідно усміхнувся, запрошуючи їх увійти.
Дівчата засоромилися, очевидно, соромлячись, що дозволили собі розслабитися перед великою начальством. Юя добре розумів, що на їхньому місці він уже б згорал із сорому, готовий провалитися крізь землю. У результаті вони так і не увійшли, вирішивши почекати наступний ліфт.
Юя на самоті піднявся на шістнадцятий поверх.
Вийшовши з ліфта, він підійшов до дверей своєї квартири і натиснув на дзвінок. Минуло кілька секунд, але Цунаде не відкрила.
« Її немає вдома? » — здивувався він.
Він подзвонив знову - знову тиша.
Юя зітхнув і дістав свої ключі. Так, у нього були ключі. А те, що він хотів чекати, поки йому відкриє Цунаде... Неодруженій людині це не зрозуміти. Коли молода, вродлива, слизька Цунада відкриває тобі двері зі словами: « З поверненням, дорогою. Що може бути прекраснішим? »
Але сьогодні її, мабуть, не було вдома. Може, пішла за продуктами?
Юя відчинив двері, перебрався і, пройшовши в вітальню, побачив на дивані одиночну фігуру. Придивившись, він дізнався про Цунаду. На обличчі її застигла тінь жалоби.
- А, так ти вдома?
Помітивши, що з нею щось не так, Юя зняв піджак, підійшов ближче і тихо запитав:
- Що сталося?
Цунада без вагань підняла руку, взяла з столу анатомічний кресляр і дала йому.
— Це... Мені дав наставник Кацурагі. Сказав вивчити...
Юя все зрозумів. Помовчивши мить, він сказав:
- Нам потрібні ці знання. Деревина розбагатіла, але дослідження в цій галузі застигли, тому...
— Тому ти вигнав Орочимару, щоб за спиною всім продовжувати працювати з ним! — голосно випалила Цунаде.
Юя знову мовчав.
- Ти хоч розумієш, що буде, якщо про це дізнаються в селі? Вони вирішать, що ти, Хокаґе, водишся з монстром, який чинить такі звірства! Вони вирішать, що ти недостойний бути їхнім лідером! І тоді...
« Це неважливо, — відповів Юя. — Його погляд був сповнений щирості. - Мене це не хвилює.
Цунада осялась.
— Я не тримаюся за це місце, — продовжив він. — Якщо вони вважатимуть мене недостойним, я відкину його.
Обличчя його було абсолютно спокійним.
- Крім того, я не вважаю, що зробив помилку.
На думку Цунада, полум’я, яке вже гасило в душі Цінді, знову спалахнуло.
- Що? Ти не думаєш, що помилився? Невже ти не знаєш, звідки взялися ці матеріали? Орочимару вбиває людей! Він не просто вбиває, він кидає їхні тіла! І виставляє це напоказ! Як видно з того, наскільки детальними були ці схеми, він убив не одну людину!
Юя потер віскі і, дивлячись на неї, з важко видав:
- Це були не мешканці Конохі...
— А якщо не з Конохи, то можна так робити! — Не задумуючись, вигукнула вона.
Юя повільно підняв голову, масуючи віскі. Цунада замерла, і вона затамувала подих.
Тому що в його очах вона чітко побачила холодне байдужість...
Байдужість до самої життя...
На щастя, це тривало лише мить. Юя стомлено зітхнув, піднявся і пішов до виходу.
- Можливо, по-твоєму... Я не повинен був працювати з Орочимару... Багато хто вважає, що так... Но... Оскільки вже я зайняв це місце... Я повинен ... нести відповідальність за Коноху...
З цими словами він відчинив двері і вийшов. Їй треба було побути самій і все обміркувати. Якщо вона зрозуміє - добре. Якщо ні...
Погляд Юя помаднів. Здається, що він забагато змінив і врятував її від надмірної бурі. Та Цунада, яка пережила смерть молодшого брата і втратила коханого на війні, напевно зрозуміла б його велику потребу.
Мертві служать живим — найменшим з можливих цін. У його минулому світі в Середні віки люди також боялися анатомії як вогню. Але якби не ті, хто піддався страху, не були б і сучасної медицини. Якийсь апендицит міг перетворити життя людини на пекло на землю. Лише завдяки пожертвам предків нащадки пожинають плоди.
Та, стара Цунада, могла б його зрозуміти... Адже це була та сама п'ята Хокаґе, яка, навіть згоряючи від болю після смерті Джіраї, в першу чергу думала про цінність переданих їм інформації...
— Х-х-ху...
Юя зітхнув. Це кляте крісло Хокаґе... Яка ж безглуздість.
Чорт забирай, треба було більше дбати про здоров'я дядька-наставника ... Якби той був живий...
Він знову безпорадно зітхнув і в цю дощову ніч вирушив у кімнату відпочинку при кабінеті Хокаґе. Лежачи на ліжку, він бурчав з боку на бік, не в силах заснути...
***
Цунаді було дуже важко. Вона не могла змиритися з думкою, що її улюблена людина співпрацює з тим, хто має досвід на людях. Більшість мешканців Конохи теж так думали. Анатомія, як розділ медицини виховував їх від жаху, одна згадка про неї примушувала до себе бліднути. Навіть у лікарні до цього ставилися з крайністю.
Цунаде не знала, що робити. Тільки плач маленької ЮЛи повернув її до реальності: час міняти пелюшки.
Наступні кілька днів пройшли як в тумані. Розум говорив їй, що Юя — це щось темне і ганебне, те, чого слід приховувати від світла. Але інстинкт шепотів, що винуватити його не можна.
Вона заплуталася.
Не знаючи як, вона потрапила до Центральної лікарні Конохі.
Вона знайшла старого Кацурагі. Той як і раніше вів прийом кожного дня, хоча вже випустив першу групу учнів у другій лікарні, і ті вже почали навчати другу. Але Юя непокоїв його: старий, якому перевалило за п'ятдесять, по кілька годин серпанку просиджував у кабінеті.
Цунаде підійшла до нього. Заплутуючись, вона розпачливо потребувала розмови. І найкраще, якщо співрозмовник розбирався в медицині.
Тому вона безпосередньо запитала його думку про Юя.
Старик відразу вибухнув, розібравшись тирадою в адресу потоличної лампи:
- Ви про третього, чи що? Та щоб його! Який з цього прохвоста Хокаґе? Обіцяв же, що я зможу відпочити, як тільки випущу першу групу! А коли випустив, заявив: потерпи ще три роки! Ще три роки — і на пенсію! Він також попросив мене кинути мою приватну клініку! Через три роки я почав навчати студентів! Минуло ще три! А тепер він знову мені тавкає: ще три! Так він, щоб його, зовсім старих не поважає! Ні сорому ні совісті! Характер — погань!
Цунаде не витримала і перервала його скарги:
- Я не про це... Я про те... про ту схему, що ви мені дали...
Старик на мить завмер, потім подивився на неї і трохи подумав:
— Дитя моє... Я не зрозумів. Про що ти говориш?
Цунада розгубилась і поспішно пояснила:
- Я про ту схему... Анатомічна...
Старий Кацурагі кинув:
— А, та сама... Итак... І що з нею не так?
- Невже ви не знаходите це... Не так? — Вызовила Цунади. — Чи можна було б її так чітко накреслити без справжнього розтину?
Старий подивився на неї з великим здивуванням:
— Ну і що з того?
Цунади завмерла:
- Що?
- Так, очевидно хтось проводив експерименти на людях, щоб отримати ці дані. Но... Що з того? - Старик впав у неї палаючим поглядом. - Ти ж не думаєш... що такі експерименти не повинні проводитися?
Цунаді було важко прийняти його слова:
— Но... Хіба... Хіба повинні?
Старик Кацураги розхохотівся.
— Эх, ты... Схоже, тобі промили мізки всі ці сільські. Вони ж не лікарі! Цунаде, я дуже ціную тебе як ученицю, тому сьогодні поговорю з тобою чесно. Як ти думаєш, у чому борг лікаря? Що, по-твоєму, повинен робити лікар?
— Рятувати людей, — відповіла Цунаде.
Старий кивнув.
— Верно, спасати людей. То скажи мені, як ти врятуєш чоловіка, у якого долоня розколена надвоє?
— Промити, обеззаразити, провести операцію, зшити, накласти шину.
Старик посміхнувся.
— А якщо до тебе принесуть пораненого з пробитим животом?
Цунаде замовкла.
« По суті, послідовність така сама », — сказав старий чоловік. — Тільки треба бути обережним з внутрішніми органами, щоб не завдати ще більшої шкоди. А для цього... Нам, природно, потрібні знання про ці самі органи. А звідки беруться ці знання...
Він серйозно подивився на Цунаду.
— Наш обов’язок як лікарів - вчитися рятувати людей. Тільки і всього... А ту темряву, що стоїть за цими знаннями... Хіба її вже не взивав на свої плечі хтось інший?
У голові Цунади наче прогрівся грім.
Лише тоді вона зрозуміла, як на неї вплинула Юя.
У ту ж секунду у дверях з'явилася медсестра і збуджено звернулася до старого Кацурагі:
— Директор! З Східного мосту впала вагітна жінка! Її живіт проштовхнула гілка дерева! Інші лікарі бояться оперувати, йдіть швидше!
Обличчя старого миттєво стало серйозним. Він повернувся до Цунади і наказав:
— Живо переодягатися в хірургічний халат! Дві хвилини, і щоб була тут!
- Так!
***
Після напруженої операції Цунаде стояла під душем. Змаючи з себе сліди чужої крові, вона знову і знов прокручувала в голові те, що сталося. У вагітної була пробита ліва нирка, але плід не постраждав. Звичайно, це було жахливо. Якби вона не бачила цих схем, то чи ж не вирішила б так само, як родина нещасної, що пробита животом?
Цунаде заплющила очі, підставивши обличчя гарячим струменем води.
Повернувшись додому і перевдягнувшись, вона дістала свої нотатки для другого довідника з медицини. Хоча вона домовилася, що більшість матеріалів по внутрішніх хворобах дасть доктор Кацурагі... Їй і самій потрібно було розбиратися в цій галузі...
То чого ж вона ламалася?.
Цунаде лежала в ліжку, обіймаючи Ю-Лу, яка смоктала свій пальчик. Поруч Ю-Дзі самозабвенно грав з дерев'яними ляльками в битву з монстрами.
Непомітно для себе вона заснула. Уві сні вона бачила, як один за одним на її очах помирають пацієнти, тому що вона не могла їм допомогти... тому що у неї не було потрібних знань...
Цунада різко прокинулася. Виявляється, вона не закрила вікно, і стулки плескали на нічному вітру.
Сівши на ліжку, вона притиснула долоню і гірко посміхнулась...
Через що... Чому вона так страждала?
Адже все було до сміху просто...
Якби... Якби її дідусь, другий Хокаґе, був живий, він би не дозволив Орочимару покинути село.
Адже це... Це в майбутньому справді врятує безліч пацієнтів Конохі.
Все, що на благо села...
Другий ніколи б від такого не відмовився...
Крім того, Юя не була змушена взивати на себе цей тягар. Хіба йому довелося б все це терпіти, не якби він Хокаґе?
Звичайно, ні...
Но...
Її улюблений чоловік і був Хокаґе...
Цунаде зітхнула.
***
Наступного дня, коли Цунаде готувала на кухні, у двері постукали. Вона пішла відкривати, але за дверима вже нікого не було. Тільки на порозі стояла коробка.
Цунаде здивовано відкрила її. Всередині лежав список ...
Вона розгорнула його. Це був довгий перелік імен, а поруч - короткий опис їх підвігації.
Практично всі — від'явлені негідники.
І всі інші країни: зі Сніги Молені, Країни Снега, держави Залізнезу, Країна і Нея, цілі Землі...
Погляд Цунади потеплів. Цей дурень...
Адже він не зобов'язаний був присвячувати її і в це ...
Цунада повернулася на кухню, приготувала ще кілька страв і поїхала до Резденції Хокаґе. Під час обідньої перерви, коли Юя вже зібрався спуститися поїсти, вона перехопила його, простягла йому беното, поправляла комір його одяг і тихо, але суворо попереджала:
— Якщо ти не повернешся сьогодні, то можеш взагалі не повертатися.
***
Коли Юя почула цю небезпеку, то відразу зрозумів: буря минула.
"Ех, чого ж ти раніше не сказала? — подумал он. - Скажи відразу, що пробачиш мене, якщо Орочимару пустить в витрата тільки тих, хто цього заслуговує, і мені не довелося б всі ці дні спати у кабінеті ... "
Кротати там, треба сказати, страшно тверда ...
***
Коли Юя повернувся додому, маленький Ю-Дзі з радістю підбіг до нього, розмахуючи куклой і вимагаючи пограти в монстрів. Юя жартома відпихнув його ногою в сторону і, щасливий, став возитися і агукати з Ю-Лу, по якій шалено сумував за ці кілька днів.
...
Пізня ніч, коли Коноха занурилась у тишу, зі спальні в будинку Юя доносилися лише скрип розхитаного ліжка і приривчасте й важке дихання.
— Ты... ти ці дні... з тими двома лисичками... з ними... був?
— Нет... Звичайно, ні... Я всю ночі спав один...
- Хмм... Дивись, не бреши мені...
— Я... коли... Я тобі брехав? На мені навіть... Немає запаху...
- Хмф... Ладно... пройшов перевірку... М-м... Повільніше...
—...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt