Початковий намір Юя був простий: поступова експансія з Конохі вівні. Він збирався передати підряди на розвиток інфраструктури країни Огня торговцям з Ліста.
Територія країни Огня величезна, і крім Конохі, в ній розкидано багато інших поселень. Юя думав, що при росту і зміцненні Ліста його вплив буде поширюватися все далі, як коріння могутнього дерева. Він збирався будувати дороги, адже там є і економічний ріст.
Крім того, будівництво доріг — це прибуткова справа. І коли мова йде про дороги державної важливості, то й платити за це повинна Резіденція Дайме.
Це був план, розрахований на наступну п’ятилітку.
Але тепер виникла проблема. Якщо чекати п'ять років, щоб налагодити транспортну мережу по всій країні, хто дасть гарантію, що Сунагакурі та Івагуре не спробують вставити палиці в колеса?
З Івою, мабуть, не буде проблем. Онохі по вухах в’язка у внутрішній прориві: боротьба між канацевими фракціями досягла точки кипіння. Лише в одній електростанції було достатньо, щоб клани Кам’яної кусочки перегризли один одному горлянки. Через п'ять років достатньо буде просто продовжити з ними торгівлю, щоб Ооні сидів струнко.
Уся заковика була в третьому Казеказі.
Примирення Суни з країною Дощ — блискучий хід, який сплутав Юя всі карти. Він і уявити не міг, що Ханзо, така грома фігура в його минулих знаннях, після року боїв піде на світову з Деревнею Песка. Юя-то був упевнений, що той протримається як мінімум року чотири, а то і всі п'ять. Ну, або принаймні три. Зрештою, під час Другої світової війни шінобі Ганзо з неймовірним аплемом оголосив війну всім селом, що посміли піти в країну Дощ.
А тут... Такий конфуз.
Юя подумки зітхнув. Уклавши світ, Суна з усіх сил вкладеться в будівництво свого каналу. І якщо Коноха продовжуватиме розвиватися в попередньому, неквапливому темпі, то через п'ять років Шинобі Песка цілком зможуть на кораблях піднятися на північ, через Країна Дощя, і вийти прямо до кордону Ліста.
Одна думка про це здавалася абсурдною. Шінобі Суни... на кораблях...
Світ збожеволів. Миши заводять дружбу з котами.
Чакра-почки Конохі були чудові в обороні, але у манівній війні від них було мало сенсу. Навіть якщо можливо розбірки, за п'ять років інтенсивного розвитку ВПК неможливо було б забезпечити кожну точку на межі власної кулі. Це була чиста фантастика.
Тому Юя вирішив застосувати метод, про який колись читав в книжках: розвивати маленькі поселення країни Огня, будувати між ними оборонні споруди і встановлювати сигнальні вишки, щоб допомога у разі нападу приходила негайно.
Але тут же постало головне питання.
Як будувати?
І все поверталося до початкової точки. Як будувати без доріг? Адже самі себе не доставлять. Це не війна, де шинобі можуть просто штовхати гармати. Це були тунелі, десятки тонн матеріалів для будування твердь. Якщо ніндзя тягати все на собі, вони роздратуються і це трохи спантеличує.
Потрібні дороги. А ідеальними є залізниці. Вирішіть проблему раз і назавжди.
Але одній Конохі це було не потягнути.
Тоді Юя пішов до Утатана Кохару.
Як і Мітокадо Хомури, її клан мав сильний вплив при дворі Дайме. Коли Юя виклав їй свою ідею, Кохару дуже зраділа.
Розвиток Конохі був очевидним для всіх. Якщо Юя готовий допомогти дворику Дайме у будівництві доріг по всій країні Огня, навіть якщо йдеться лише про декілька ключових магістраль - це було більш ніж достатньо. З'єднати ці артерії з Конохою... Її клан зможе на цьому озолотитися!
Розвиток країни та вигода для власного роду — не відмовляється від цього. Вона без найменших вагання погодилася на пропозицію Юя і зголосилася представляти інтереси Конохи на переговорах з Дайме Країна Огня.
Звичайно, при дворі від такої можливості теж не відмовилися.
З погляду держави та народу це добре. З точки зору особистої вигоди - хороші дороги принесуть ще більше грошей. Для клонів, що оточували Дайме, промені доріг, які розходилися від Конохі, означали пряме повідомлення з Деревнею Ліста. Вони могли перенести її економічну модель до подвір'я і, без сумніву, зірвати величезний кухля.
Це було вигідним для всіх, і ніхто в розумі не перешкоджав би йому. А якби хтось і наважився, його б швидко змусили замовкнути, щоб той на своїй шкурі відчув, що таке непіддатлива воля влади.
***
Кінець 28-го року Конохі пройшов у мирному і стабільному розвитку.
Мешканці села й не підозрювали, що розклад сил у світі непомітно змінився, а Юя і не збирався їх відвідувати. У газетах новина про примирення Суни і країни Дощ була згадана лише мілином, в якомусь непримітному кутку.
Для багатьох жителів Ліста це виглядало досить закономірно. У їх картині світу Суна, нехай і поступається Конохе, все ж була однією з п'яти Великих Деревень, і Країна Доща було не під силу їй протистояти. Вихід був передбачуваний.
Тому в трактах і барах можна було спостерігати, як чоловіки підвищували свої руки, потрясаючи кружками, з жаром обговорювали « мирну атмосферу», а їхні глибокі висновки зривали схвалені вигуки слухачів. Ці доморочені військові аналітики.
В канун 29-го року телеканал Конохі влаштував новий концерт.
На сцені, що відбулася минулого року співачкою з багатьма новачками, які стали зірками за одну ніч.
Сарутобі Хірузен знову став об’єктом публічного полювання з боку торговців. І хоча цього разу він чітко показав, що святкова програма була організована за особистим наказом третього Хокаґе, ніхто з торговців не поспішив перемітнутися до Юя.
Все тому, що минулого року Юя одним махом відправив за грати сорок сім найбільших магнатів, багато з яких роками працювали під його керівництвом. Вони служили йому вірою і правдою, але він без вагань кинув їх у в’язницю. Як після цього не затаїти образу?
Юя міг дозволити собі таку жорстокість, тому що її не існувало серед них просто.
Сорок сім торговців впали. Чи можете собі уявити, скільки інших присягло Юя на вірність у надії зайняти їхнє місце?
Тому Юя ніколи не робив церемоній з торговцями. Він не боявся, що вони зможуть завдати йому шкоди. Крім того, він був упевнений, що багато з них тільки і чекали такої можливості, щоб витіснити цих сорок сім невдах та впоратися наверх.
Вони бачать лише короткочасну користь, не турбуючись про наслідки чи майбутнє.
Юя і за людей-то їх не вважав. Поки вони слухаються Бога, він готовий тримати їх при собі як породистих псів. Зупиняться слухатися — що ж, прирізати скотину не гріх. Ні найменшого мук сумління.
***
У новорічну ніч Юя прийшов до Взумаки Міто подивитися святковий концерт, але, на своє здивування, застав там і Цухаде.
Вона теж була здивована і, густо пофарбувавши, пробурмотімала, що прийшла скласти компанію пані Міто, щоб тієї не було самотньо.
Юя посміхнувся. Схоже, вони з цією дівчиною подумали про одне і те ж.
Узумакі Міто і Цунаде згадували кумедні випадки з їхнього дитинства. Коли Міто розповіла, як маленька Цунада замість того, щоб називати Юя "д’явою-наставником" - з слізьми на очах доводила, що він не дуже старший і повинен бути їй « братом".
Вона вже давно забула про ці дитячі примхи.
Хоча...
Якщо так подумати...
Чи вона вже тоді була байдужа до нього? Інакше з чого б їй так вперто відмовлятися називати його наставником...
Цунада укралася і полишила на Юя кілька поглядів, але зараз же перелякано опустила очі.
Коли концерт закінчився, Узумакі Міто заявила, що не хотіла залишати їх на ніч і без зайвих церемоній виводила за двері.
У передсвітній темряві Юя та Цунада, які були обшарпані, стояли посеред вулиці і дивилися один на одного.
— Тоді від дому до дому, — зрештою порушив мовчання Юя.
Цунаде кивнула. Вони пішли поряд по тихих вулицях. У вікнах ще трохи горіло світло - це працювали цілодобові бари і якініка. Електрика була дешевою, а власникам не потрібно було турбуватися про річну оренду.
Вони пройшли так майже всю дорогу і зупинилися на роздоріжжі.
— Мабуть, тут і розійдемося, — повернувся Юя. - Хм, пам'ятається, саме тут ми завжди прощалися, коли ходили з тобою і тією парочкою — Джіраєю та Орочимару.
Він подивився на Цунаду, але та стояла, опустивши голову, і обличчя її було не розгледіти.
Юя почесал затилок і, подумавши, сказав:
Тоді я піду. До зустрічі.
— Пах!
Він обернувся - її рука схопила його за одяг.
— ?
Він з подивом подивився на неї. У місячному світлі, залитий рум'янцем Цунаде тихо прошепотіла:
- Можеш... Можеш проводити мене до дому?
Юя на мить завмер, а потім, зупинившись, взяв її за руку.
Звісно.
Вони довго йшли в мовчанні. Тільки коли з’явилися будинки на другій Східній вулиці, Цунаді раптом заговорила:
- Ти і справді неймовірний...
Юя здивовано обернувся.
Вона підняла голову. Рум'ян зник, на обличчі грали лише легка усмішка.
- Мій дідусь... Якби він побачив Коноху такою, якою вона стала зараз, то був би дуже щасливий.
я намагався, хоча насправді... — Смолнно пробурмотал Юя.
Несподівано Цунада піднялася ближче, стала навшпинькою і обгорнула його шию руками. Юя мимовільно нахилився і відчув дотик чогось неймовірно м'якого ...
Одна хвилинна лінія - і вона відсвердлила. Вся червона, вона розвернулась і кинулась до своїх дверей, на ходу діставаючи ключ і збивчио тааторя:
- Н-на сьогодні все! Дякую, що провів...
Щевкнув замок. Цунаде, стукаючи кабачками, вбігла до будинку, зарвалася у свою спальню, гарлася з головою в ковдру, і через нього донеслося стиснене, щасливе хіхікання.
Юя дивився на її паніку втечу, на зачинені двері, і в його голові з'явилася лише один великий спірний знак. Потім він з посміхом похитав головою.
Ось же дівчисько...
Він провів пальцями по губах, згадуючи нещодавній дотик ...
Юя посміхнувся і повернувся. Сьогодні він вирішив не йти в кабінет Хокаґе, а повернутися до себе додому. Нерухомість Конохе мала передосте - в основному він скупляв її під майбутні ресторани, інтернет-кафе та інші розважальні заклади. Ресторан якініки був прикладом цього. Але оскільки інтернет ще не був винайдений, багато приміщення пустіли. Одна ніч — це не проблема.
***
Навесні 29-го року, ще до того як інші країни за традицією прислали в село своїх посланців Сарутобі Хірузен провернув щось грандіозне.
Неявний наводок Юя він виявив свою недвозначну ініціативу і породив ідею першого в Конохі шоу талантів. Очевидно, саме ті новоприбулих з концерту послужили надихнутим.
Побачивши, що Хірузен нарешті став на правильний шлях, Юя вирішив більше не натякати, а сказати прямо:
— Це чудова ідея, але є одна проблема.
Сарутобі смиренно попросив поради.
Юя розтягнув губи в усмішку.
— Мелковато. Що це за шоу талантів, якщо воно тільки для Конохі? Якщо вже грати, то по-крупному. Незабаром до нас прибудуть представники інших сіл, і я вирішив відкрито запропонувати їм взяти участь. Якщо вони порекомендують когось... ми влаштуємо шоу талантів для всього світу шінобі.
Сарутобі Хірузен застиг з відвислою щелепою. Ось вона, різниця в масштабі мислення? Він думав максимум про масштаби країни вогню, а Юя з легкістю заявив: « Страна Огня? Пил! Ми проведемо відкриті кастінг по всьому світу!"
Хірузен нутром чухав: його шоу увійде в історію.
Юя лише посміхнувся. Він піде в історію чи ні, його не турбувало.
Основною причиною цього є те, що в інших країнах ринок збуту телевізорів. У Конохі всі, хто міг собі дозволити, вже купили їх. Для подальшого росту потрібен був експорт.
І крім того...
Знаєте, від чого найважче захиститися?
Культурна експансія. Найгромадніша і найжорстокіша зброя.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt