Ну, вимоги Юя до своєї другої половини були прості. Гарна господиня, здатна дивитися на нього, Хокаґе, без обожнення і фанського блиску в очах, але й не надтого паніки. Золота середина - ось що йому було потрібно.
До цього були б ніжні риси, приємна зовнішність... а якщо ще й з хорошою фігурою - так і чудово.
І ось тепер, дивлячись на Цунаду, Юя відчував, як руйнується його світ.
Але це не означало, що Цунаде не відповідала стандартам. Вона була красива, а її фігура, хоч зараз і нагадувала вишукану шпильку в майбутньому... що Юя-то знав, яким скарбом - або, точніше, зброєю масового знищення - вона стане. Отже, у фігурі претензії не було.
Що до «фанатського блиску»... Першокласний Хокаґе не мав такої хвороби.
Чому ж Юя був у такому розпачі?
Причина до смішного проста.
Цунада була занадто молодою.
Вона народилася у 12-му році н. е. Конохі, а значить, зараз їй ледве виповнилося чотирнадцять...
Чотирнадцять!
І як, скажіть на милість, він повинен був вирішитися? Юя, врешті-решт, не якийсь розбещений вельможа, пагінець на незрілі плоди. Думки про таке викликали в нього огиду.
Саме тому його обличчя на мить застигло в масці шоку.
Узумакі Міто, побачивши його вираз обличчя, відчула, як у неї гукло серце. Невже Юя терпіти не може Цунаде? Інакше як пояснити такий вираз обличчя?
Зійшовши з духом, вона все ж змусила себе запитати:
— Ну... Як тобі Цунаде?
Цунаде густо почервоніла і опустила голову, але вуха її стояли стирчиком, наче у зайця.
Юя мовчав. Через три секунди він відрізав:
— Нет. Надто мала.
В голові Цунади ніби громився грім.
***
Думки забрали її сьогодні вранці...
Наспівуючи веселу пісню, вона вискочила з дому зі шматком хліба в зубах. Сьогодні її чекала практика в госпіталі.
Нещодавно на землях Клану Сартобі побудували нове крило лікарні Конохі, повністю віддане під дослідницьку діяльність. Там навіть було розроблено секція анатомії, де мали потрошити людей.
Правда, з "матеріалом" для досліджень поки була заковика.
Коли Юя виклав суть справи ув'язненим Конохі, запропонувавши по два мільйони трьох сім"ї кожного, хто добровільно замовляє своє тіло науці, в'язниця збунтувалася. Сидячі з клану Сарутобі вигукнули: « Ти засудив нас на двадцять років, а не до смертної кари! Ти не можеш порушити своє слово! "
Юя, бурчанням, відповідала, що слова свого не порушують. Жертвування - справа суто добровільна, зрозуміло?
Звичайно, після цих слів добровольці не знайшлися.
Члени роду Сарутобі, які загримали за решетку за розратку банківських коштів, відразу вдавалися до мертвих і перестали відповідати на будь-які питання. Але через подвійну ревність на роботі вони боялися, що хоч найменша причина їх пригнітить. Що не сприяє добробуту Конохі?
Після цього випадку глави інших кланів поглянули на третього по-новому.
Жесток все-таки третій ... Навіть після смерті від тіла спокою не дає. Ще й обставляє все так, ніби ти сам повинен з радістю пожертвувати свої останки. Так, за два мільйони рей, але хто в здоровому глузді погодиться на такі гроші?
З того часу погляди, які кидали на Юя в селі, були невловимими. І Данзо, і без того вічно відсиджувався вдома, затаївся ще глибше.
Юя лише зітхав. Робота з анатомічним матеріалом - справа благородна і священний, як можна було все так зіпсувати?
Що ж, вибору не було. Вивчення анатомії довелося відкласти. Такі упередження можна було зламати або силою, або часом. Перегодом Юя не хотів порушувати спокій насилля. Залишалося тільки пустити все на самоплив.
Цунада не бачила в цьому тонкості, але вона ретельно вивчала книги з анатомії. Вона вперше дізналася, що в людському тілі є двісті шість кісток, хоча й можливі різні відхилення. І я зрозуміла, що для того, щоб стати видатним ірьогеном, їй доведеться пройти довгий та важкий шлях.
Але це її не лякало. Вона була готова вчитися дно і нічне. Все заради того, щоб більше не бачити ту змоджену фігуру, що, кружляючи у щільний плащ, із останніх сил продовжувала працювати в госпіталі.
Побоюючись себе, Цунада прийшла на землю Клану Сарутобі і пройшла контроль по пропуску інтерни та увійшла до шпиталю. Незважаючи на високі бали з усіх іспитів, треба було починати з азза — навіть із рутини, як - от зміна постільної білизни.
Юя тим часом зумів переманити на свій бік багатьох старих медиків Конохі. Він поставив їм умову: хочете і надалі тримати приватну практику — будь ласка, але кожен з вас повинен навчити як мінімум десять учнів. І це наказ.
Звичайно, він без жодних балачок кинув у в’язницю і поцікавився, чи не хочуть ті пожертвувати свої тіла науці. Їх, як і очікувалось, не знайшли.
Тепер Цунада навчалася в старого чоловіка, який втік з країни Ветра до лікарні у Конохі.
Вона бачила, як цей старий лікує. Це було чисте мистецтво. Він лише заглядав до рота пацієнта, пару разів надавляв на груди та живіт, а потім скручував рецепт. Через три дні людина, що видужала, повертався, щоб розсипатися в вдячності, на що старий просто роздратовано кидав: « Не марнуйте мого часу».
Так, лікар був від Бога. Але це не мало значення. Його вправність була важливою, і Цунаде мала миритися з будь - чим.
Провівши цілий день на побігеньках, виснажена до межі, вона попливла додому.
А там її вже чекали батьки. І згорили з пороги, без обинок запитавши, чи не хоче вона вийти заміж за Юя.
У Цунаді все вибухнуло, з вошей, здається, навіть пішов дим.
А потім її привели сюди. Вона щось тихо бурмотіла собі під ніс, відчуваючи, ніби батьки поспішають від неї позбутися, немов бояться, що вона засинається в дівках ...
Але вона не хотіла цього робити.
І ось ...
Тепер вона тут.
***
— Надто мала? — Нахмурилась Узумаки Міто. - Що ти маєш на увазі?
Юя тяжко зітхнув.
- Вік, пані Міто. Цунаде... Їй ж усього чотирнадцять... Це якось... занадто.
Він не відважився висловитися прямо, просто посміхнувся і сподівався, що його зрозуміють.
Цунада, яка витікала у своїх думках, раптом прокинулася. Слова Юя окали її хвилями незрозумілої люті. Вона кинулася до нього, вчепилася у комір його одягу і закричала:
- Що означає "слішком мала"? Та ти хоч знаєш, як довго я чекала цього дня? І з чого це я маленька? У мене сьогодні день народження! Тож я стала на рік старшою! Мені п'ятнадцять! А якщо округлити, то вже все шістнадцять! А там і до сімнадцяти рукою подати! Тобі ж усього вісімнадцять!
У Юя дёрнувся куточок рота. У голові рвалася тисяча їдних коментарів до її вражаючих арифметичних здібностей. « Якщо дотримуватися твоєї логіки, то й мені вже сповнилося вісімнадцять, а значить, скоро дев’ятнадцять і двадцять один... Все одно пристойна".
Але він мовчав.
Узумакі Міто дивилася на цю сцену, широко розкриваючи очі. Вона не очікувала такого спалаху. Накинутися на Юя... Та вона ж все псує! Хіба йому може сподобатися така поведінка?
Але Цунаде не вміла. Присутня до обличчя Юя, вона прошила:
— Мне сімнадцять! Я всього лиш на рік молодша! Що ти на це скажеш? Якщо я тобі не потрібна, так і скажи! До чого ці відмовки!
Тільки тепер Юя, здається, прийшов в себе. Він з втому подивився на неї.
— Цунаде, не веди себе як дитина...
- Так ти все-таки вважаєш мене дитиною... - Її очі тут же почервоніли і наповнилися сльозами.
— Але ти й є дитина, - безпорадно зітхнув він.
Цунаде замовкла. Її пальці, що стискали комір Юя повільно розтиснулися. Вона подивилася на нього і тихо запитала:
- Ти сказав, що я занадто мала... Отже, якщо я виросту... Ти погодишся?
Вона не домовилася. Вона знала про ті два — з кланів Учиха і Хьюга. Вони були його ровесницями, вони спілкувалися. Цунада була впевнена, що Юя закоханий в одну з них, і тому відмовив їй. Вона хотіла сказати про це, але образа перехопила горло. Сльози полинули з очей, і фраза обірвалася на півслові.
Але сталося щось несподіване. Юя, все так само ляга на татами, подивився на неї і раптом вимовив:
— Да. Чому б і ні. Коли виростеш, я одружуся на тобі.
Цунади, яка витирала сльози, застигла на місці.
Узумакі Міто була поряд з нею і зовсім розгублена. Как... як розмова взагалі прийшов до цього?
Цунада дуже дивилася на Юя. Здавалося, що вона пройшла цілу вічність перед тим, як змогла вимолувати і в голосі її звучала відчайдушна надія:
— П-правда?
Юя втомився посміхнувся. Він сів і з'їв її волосся, зовсім як десять років тому.
— Правда. Через шість років. Коли тобі виповниться двадцять, і якщо ти все ще цього хотітимеш... Тоді і я буду не проти.
Блідкові щітки миттєво залив рум'ян. Всі її почуття, всі думки і надії злилися в одній-єдиній фразі:
- Тоді... Добре!
Юя посміхнувся:
— Добре... Скільки ми маємо слів на мізинчиках?
— Да! Обов'язково!
Узумакі Міто раптом відчула себе зовсім непотрібним, коли побачила цю пару скріплених мізинчиків.
***
"Курама: неймовірно! Просто неймовірно! Чорт забирай, так ось які ігри ведуть люди? Ось же диявольська... Сильно, нічого не скажеш... >
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt