На очах Конохи Юя розподіляв на прибуткові, ласувальні підприємства між кланами, які присягали йому вірно. Один голова родини отримував свій шматок пирога, і ті, хто до цих пір тримався осторонь, не знаходили собі місця.
Раніше їм здавалося, що підтримка Юя не принесе великих прибутків. Але тепер... Тепер вони бачили, що помилялися. Які там « великі вигоди»? Це були величезні гроші!
Знай вони раніше, наскільки щедрим Юя до своїх прихильників, вони б ...
Ми будемо чесні, і тоді навряд чи вони поламали голову кинулися до нього на коліна. Кінець кінцем, це світ, де панує сила. Вміння заробляти гроші ще не робить тебе могутнім. Доти, доки ти не став Хокаґе, всі твої дари і обіцянки — це лише порожній звук. Адже майбутній правитель села зможе перекрити все на власний розсуд.
Юя чудово розумів, про що вони думають. Тому, крім розвитку інфраструктури та технологій, на цей рік у нього була запланована одна велика студія для всіх. Масштаб і деталі цього « приречення » залежали від того, наскільки довірливим виявиться клан Шімура.
Всю весну 23-го року по льоту Конохи Юя буквально оселився у кабінеті Хокаґе. За три місяці він збирався скласти план розвитку села не тільки на цей рік, але й на кілька років вперед. Він не знав, коли саме клан Шімура клюне наживку, як сильно вони будуть чинити опір і чи не вирішиться у розпачі на відкритий конфлікт... Хоча останнє було малоймовірно. У селі Сенджу Тобірама було майже неможливо зупинити, поки не з’явився такий результат.
Отже, три місяці на план розвитку Конохі на найближчу п'ятилітку. Це був мінімум - лише загальні ескізи, які мали наповнювати деталями по мірі змін обставин.
Саме в цей період Сенджу Тобірама повністю зрозумів, наскільки неймовірним управителем економіки був Юя.
План Юя на найближчу п'ятилітку був вражений своєю дотошністю: він врахував все вуличне населення, прогнозував, скільки дітей закінчить дитячий сад і вступить у Академію ніндзя, закладав нову школу для малюків простолюдинів через два роки та багато іншого.
І це стосувалося не лише освіти. План включав у себе і перепрофілювання промислових підприємств. Наприклад, сталітний завод більше не буде займатися виключно виготовленням спорядження для шінобі. У плані Юя вже було чітко прописано його майбутнє: поступовий перехід від прямого обслуговування потреб села до співпраці з іншими підприємствами. Простіше кажучи, консервні та лимонадні фабрики, підприємство з переробки зерна — всі вони потребували твердої тари. На цьому і буде будуватися нова робота сталелітейного заводу, причому не тільки в межах Конохи, але й з іншими країнами.
***
У січні, поки Конохі були занепокоєними, до села прибув посланець з Сунагакур. Він з радістю повідомив, що їхній знаменитий пустельний перець у порівнянні з минулим роком виріс в чотири рази і тепер співпраця між селами може збільшитися.
Юя з усмішкою кивнув і заявив, що цього року Коноха готова збільшити імпорт перцю в десять разів.
Посланець з Суни на мить втратив дар мови.
Пане, так справи не робляться! Куди вам стільки перцю? Їх пустельний сорт був диявольські гострим!
У відповідь Юя лише посміхнувся і привів його на екскурсію по одному зі своїх ресторанів-барбекю.
Одна з таких закусочних потреб потребувала десятки кілограмів гострого перцю в день. У світі, де з приправ були доступні тільки сіль, масло та соєвий соус, жаркий перець був королем смаку. Юя ще не збирався доручати своєму науковому відділі розробку складних спецій. Чому б вам не витратити цей час на створення кондиціонерів, телевізорів та холодильників?
Один ресторан з’їв кілька сотень кілограмів перцю на місяць — майже півтонни в рік. І це лише один заклад! А скільки їх було по всій Конохі?
Навіть десятикратне збільшення поставок — тисячі тонн перцю — навряд чи покрило б річну потребу офіційних закладів Конохи та їхніх працівників. Рахунок мав іти на десятки тисяч тонн. До того часу, звичайно ж, зароблять нові фабрики, кількість робітників зросте в раз і разом з ними та попит на їжу. На перець він був універсальною приправою, ідеально підходящої до м’яса і яєць, а навіть диких рослин.
Посланець з Суни безпорадно розтрощив руками: вони збільшили посіви лише вчетверо і не могли запропонувати більше.
— Я розумію, — почервоно почав Юя. - Я знаю, що у вашого села є ділянка землі, де ви досі вирощуєте зерно. Я не буду ходити навколо. Якщо наступного року ви зможете задовольнити попит Конохі і збільшити поставки в десять разів порівняно з теперішніми, я підніму за ціну на три відсотки!
Посланець проковтнув слину. Це були величезні гроші.
Він швидко прикинув у розумі: якщо все поле, відведене під зерно, засадити перцем, а на виручені гроші купити їжу біля Деревні Камня... У цьому точно був сенс!
Покрився, шінобі з Суни помчався додому.
Однак другий Казекаґе не був дурнем. Ретельно зваживши все, він відмовився від ідеї жертвувати останнім продовольчим полем села. Але запропонований прибуток був занадто спокусливим. Оскільки цей шлях закритий, залишався єдиний вихід...
Овоювання нових земель. Цілини.
Їм потрібно було не лише освоїти цілицю, але й підготувати територію у десять разів більшу за сучасні плантації. Це завдання було титанічним, і другий Казекаґе відкликав усіх шинобі, які були зайняті на ритті каналу.
У Сунагакурі запанувала справжня трудова лихоманка.
Після Суна до Коноху прибули представники Деревні Камня і Селеві Тумана. Їм не потрібно було десятикратного росту, а також замовлення в чотири рази збільшене і спонукало їх розлитися у усміхнених усмішках.
Не у справах залишалася лише одне село... Деревина Хмарака.
***
Коли делегації з Суни, Іви та Кірі залучили вигідні контракти, вони залишили Коноху, терпець одного з кланів лопнув.
Клан Акімічі був не надто численним, лише три-чотири сотні людей, але їх особливий метаболізм для технік перетворює в справжніх обжор навіть тих, хто не був шенобі. Щороку від села, що складається з понад 20 мільйонів рей, ледве вистачало їжі. Не могло бути й мови про те, щоб їсти досита, споживати м’ясо з перцем або якініку. Акімічі потребували грошей.
Акімічі Торіфу, перебірів себе, прийшов до Юя просити частку.
Юя з тією ж сердечною посмішкою виділив йому один відсоток акції зернопереробного заводу. Гроші виходили не так вже й багато десятків мільйонів рі на рік, але головним для Торифу було інше — право щодня забирати з заводу 500 фунтів готової продукції. У рік набігало понад сто тонн, що дорівнювало сотням мільйонів.
Юя лише мовчки посміхнувся. « Враховувати себе за роздрібну ціну... Торіфу-сан, ви геній." - подумав він, не знайшовши в цьому жодного недоліку. Якби не цей привілей, Клану Акімічі і вперто довелося б купувати все по ринковій вартості.
Стояло клану Акімічі пробити бреши, як дамбу прорвало.
Клани Абураме, Інузука та інші великі і малі потягнулися до Юя. Він не тягнув гумку і запропонував їм вибрати свою частку. Кожна сім'я забезпечує річний прибуток в один-дві сотні мільйонів. Для кланів, які звикли отримувати від села всього кілька десятків мільйонів осіб, це було величезним багатством.
На фоні клан Шімура врешті-решт не витримав.
Їхня щорічна дотація у понад сто мільйонів рі тепер здавалася насмішкою. Всі інші клани отримували свою частку, і тільки вони залишилися ні з чим.
Шімура Данзо добре розумів, що Юя зробив це навмисно, очікуючи, коли він сам прийде з уклоном. Но... Гордість не дозволяла.
Проте клан Шімура не був одним з перших Данзо. Впертість лідера било по кишені не одного і не двох людей, а всього клана. А у світі шінобі позбавити ковальців грошей — злочин, подібний до зрад.
Зрештою, під тиском старійшин голова Клану Шімура сам прийшов до Юя.
Юя з розчавленим виглядом розвів руками: все, що можна було, він вже розподілив. Але пообіцяв перевірити, чи не залишилося чогось іншого.
У наступні дні голова Клану Шімура щодня навідувався до кабінету Хокаґе, але Юя раз за разом відокремлювався туманними обіцянками і порожніми відмовками. Глава клана чудово розумів, що Юя грає з ним як кішка з мишею, але що він міг вдіяти? Юя скупил на корню всю Коноху. Спробуй він зараз збунтуватися - і його розорять на частини інші клани, навіть не чекаючи реакції самого Юя.
До того ж, він знав справжню причину такого споріднення...
На початку лютого 23-го року Конохі Шімура Данзо вийшов зі своєї резиденції, пересік село і зайшов у Башню Хокаґе.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt