Світ не зупиниться, якщо хтось з нього зникне. Час не замре на місці. Кожному відведено не так вже й багато років сто, у кращому випадку. А більшість з них вже до 60 років не мають достатньої сили, щоб продовжити свою активність.
Життя коротке, це незаперечний факт. Тому основне питання, над яким варто задуматися кожному - як прожити цей час якнайкраще.
Звичайно, все це були лише прадавні думки Ю. У його картині світу все було просто. Є люди добрі, і є злі. Є люди, які живуть одним днем, і ті, хто вміє впорядкувати свої бажання. Є люди, які готові служити народові і є егоїсти до мозку кісток.
Так, Юя дивився прямо на одного з них. На цього виродка, Шімура Данзо.
У цю саму секунду Юя, з усієї сили вдаривши кулаком по столу, тиче пальцем в обличчя Шімура Данзо і реве:
- Та пішов ти! Я хочу, щоб ти прийшов до тебе завтра. Ти підеш світом з простягнутою рукою!
Щоб зрозуміти, як дійшло до такого, доведеться відмотати час трохи назад ...
***
Останній день грудня 22-го року н. е. Сенджу Тобірама скликав голів всіх кланів в зал нарад у резиденції Гокаґе.
Зібралося більше десятка кланів, великих і малих. Інші сім’ї, які були зовсім крихітними, вже довгий час відмовилися від кланової відокремленості і повністю розчинилися в Конохі та переїхали у центральні квартали.
Глави кланів Шімура, Х’юґа, Учиха та інших заходять до залу і схопили ту саму картину: Сенджу Тобірама сидів на чолі столу, підперши підборіддя зчеплення руками в тій самій позі, що так любив один недосвідчений командуючий з іншого світу.
А біля нього, трохи збоку, сидів Юя. Стримуючи голову і теж схрестивши пальці, він дрібно клював носом, готовий от-ось заснути.
У головах присутніх відразу зародилися думки.
Хоча сьогодні на зібраннях можна було сідати будь - де, місце поблизу Хокаґе виявилося « зарезервовано». Що це означає? Якийсь особливий намок?
Уми глав кланів негайно почали рухатися.
Коли всі врешті розпорошилися, Сенджу Тобірама зняв свій капелюх Хокаґе, поклав її на стіл і обвівши присутнім поглядом негромко вимовив:
— Раз все в збиранні, давайте почнемо.
Ніхто не відповів. Та і хто б посмів? Я повторюсь: поки Сенджу Тобірама живий, його слово в Конохі - закон.
(І чому, питається, в оригінальній історії він попёрся на вірну смерть не з цілою армією, а з так званим « відрядком супроводу», який насправді виявився лише тягарем? Навіть заради слави так не роблять... Він був занадто наївний, не розумів всієї низності людської природи.)
Тобірама легонько гукнув пальцем по столу. Прокинувший Юя кивнув, витягнув через пазухи сувій, встав і зі спокійним виглядом звернувся до глав кланів:
— У минулі роки, поки пан Хокаґе не був відсутній у селі і нікому було вести підсумкові річні збори, я не уявляв вам звітів за ключовими показниками. Але цього року пан Хокаґе повернувся, так що дозвольте мені доповісти про ситуацію...
— Кхм-кхми, — голова клана Шимура кашляв, постукав по столу.
Юя умолк і спокійно перейняв на нього погляд.
- ...Я хотів би запитати, чому саме ви додаєте ці дані? - Почекавши і не отримавши реакції від Тбірами, глава Шимура все ж вирішила запитати себе, з'ясувавши це.
У очах Юя промельнула насмішка.
Невже хтось думав, що Сенджу Тобірама, який навіть на ворожу територію тягав Данзо та інших « учнів», упустить таку можливість дати своїй гвардії Сарутобі Хірузенові, Учіхі Кагами, Акімі Торіфу - отримати досвід на зборах голів кланів? Звичайно, всі вони були тут, стоячи за спинами своїх батьків.
І Юя, і Тобірама, та й взагалі всі присутні чудово розуміли: питання ставив зовсім не нинішній глава Клана Шімура, а стояв за його спиною з кам'яним обличчям Шимура Данзо.
Юя ледве стримався, щоб не розсміятися. Після того монстра з манги, з його пафосним появою і рукою, утиканної Шарінганамі, дивитися на це, ще звичайного Данзо було просто нестерпно. Цей огидний образ був надто глибоко в’язаний у пам'ять.
На щастя, саме питання було досить огидним, щоб допомогти Юя зберегти серйозний вираз обличчя. Він повернув його з натиском:
— Глава Шімура, от тут мені і доведеться зробити вам зауваження. Це рішення прийняв сам пан Хокаґе. Без його схвалення я б і не посмів зайняти це місце. Ви ставите це питання ... бо сумніваєтеся у постанові пана Хокаґе?
— Ні, я не вірю! Никаких! — Випалив глава Шимура.
Юя посміхнувся. Він міг би і далі калічити цю тему, але сьогодні на порядку було не це, і він це чудово розумів. Судячи з поведінки голови клана, Данзо був явно незадоволений перспективою Юя стати наступним Хокаґе.
Він подумав: « На сьогодні вистачить. — Зараз не час для розбірок. Можливості поставити клан Шимура на місце в майбутньому ще представиться багато."
Після того як Юя відголив главу Клану Шімура, які більше не хотіли висунутися. Він продовжив:
— У 22-му році врожай зерна був непоганим, але не більше. На початку року війна ще не закінчилася, так що ми не змогли розвернути посівну на повну силу. Рис і пшениця — всього понад 200 мільйонів тонн. Зимою я побуду ніндзя привести в порядок покинуті через війну поля, і наступного року ми займемося їх засівом. Також скрізь, де є добриво і встановлять громувідводи. Урожай наступного року повинен вирости в чотири-п'ять разів.
Юя розгорнув сувій далі.
— Цього року, на півночі Конохи, за горою з обличчями Хокаґе, я обгородив ділянку під ферму. Спеціальні люди займаються вирощуванням худоби. За моїми підрахунками, корів у нас сто тридцять тисяч голів. Овець — понад сімдесят тисяч, курей — триста десять 000; качок — це двісті 70 000, гусай — 300. Я округлив для зручності. Згідно з моїм планом, наступного року забивати можна буде тільки птаха. Корів, овець і кілька тисяч коней краще не чіпати. А ось свиней у нас більше семисот тисяч, так що в наступному році п'яту частину можна пустити під ніж, а решту нехай відгодовують далі.
— Того ж року виробництво заліза і міді становило триста 30 000 тонн. Більшість з них пішла на військові потреби та виробництво побутових товарів. Наступного року кількість таких об’ємів, ймовірно, різко впала. Виробництво інших товарів — консервів, напоїв і закусок — не перевищує десяти тисяч тонн. Ті, хто бажає знати інформацію після зібрання, можуть ознайомитися з нею.
Юя кашлянув і продовжив розгортати сувій.
— Середній дохід на душу населення в Конохі за цей рік становив 1,000 двісті. Загальна сума заробітної плати - дев'ять мільярдів шістьсот сімдесят вісім мільйонів восьми сотень тисяч р.
Як тільки Юя озвучив цю цифру, то розділи кланів втягнулися у повітря.
Чорт забирай, цей хлопець - диявол!
Ні, їх просто приголомшила сума. Вони ще пам'ятали час, коли бюджет усього села в десять мільйонів рів видавався величезним... А тепер ... Стільки йде тільки на зарплату за один рік?
— А якщо відняти зарплату ніндзя? - Уточнив Сенджу Тобірама.
Юя посміхнувся. Ось він, другий Хокаґе, завжди б'є в саму точку.
Тоді залишиться трохи більше 70 мільярдів.
Серця розділів кланів торкнулися. Що? Більше 20 мільярдів доларів на рік витрачається тільки на зарплату ніндзя та їхніх кланів? Как... Як це можливо?
Однак, прикинувшись до розуму, вони зрозуміли, що цифри є реальними. Колись річний прибуток усіх ніндзя села вагався в районі десяти мільярдів. І більшість цих грошей осідала в кланах. Адже серед простолюдинів було не так багато джонінов і чуни, а генини... Пам'ятати хоча б вічно порожній гаманець Наруто, який майже не витрачався на вправне спорядження (може, саме тому, що грошей немає?). Річний дохід геніна, мабуть, становив лише кілька сотень тисяч доларів. У кращому випадку — мільйон рей.
Колись платня була такою, і тепер вони не дуже виросли. Але Юя впровадив систему розподілу місій з щедрою винагородою (людей катастрофічно не вистачало), преміями за хорошу роботу і річними бонусами. Лише для того, щоб привезти біженців, потрібно було чогось більшого — грошей возили рікою. Так що двадцять з більше ніж мільярдами на рік... Цілком могло набігти.
Юя продовжив звіт:
— Цього року з Девні Скритого Тумана було імпортовано рибу та морепродуктів, а це 1 мільярд триста сімдесят мільйонів... Імпорт різних матеріалів з Девні Скритого Камня — один мільярд п’ятсот тридцять мільйонів... Імпорт з Девні Скритого Песка... хм, сто вісімдесят мільйонів рів, в основному порожній перець, він і правда недорога.
— Кхм. У той же час Коноха експортувала в Туман технології і інвестувала два мільярди сімдесят п'ять мільйонів у будівництво чотирьох сталелитів, двох харчових комбінатурів, трьох ткацьких заводів та двох фабрик з виробництва напоїв... Інвестиції в Камінь склали двадцять п'ять мільярдів... В Песок — десять мільярдів... В країні Водоворотів - чотири мільярди. Крім того, Коноха закупила у торговців зброєю спорядження на суму шістдесят мільярдів сімсот вісімдесят дев'ять мільйонів ... Імпортувала руду, тканини з інших країн...
— Отже, за цей рік Коноха витратила триста дев'яносто п'ять мільярдів вісімсот шістдесят мільйонів рі.
Данзо вже не витримав.
— Усі знають, що твої люди є найбільшими торговцями зброї в Конохі! — Викрикнув він, вказуючи на Юя. - І ти кажеш, що це Коноха витратила стільки грошей?
Юя, відірвавшись від сувою, кинув на Данзо мимолітний погляд. Ну ось, те саме відчуття. Запах гнили, який він так ненавидів.
Він глибоко зітхнув. Сьогодні не можна з ним сваритися. Сьогодні на кону його імідж.
Юя акуратно згорнув сувій і спокійно звернувся до Данзо:
- З цього приводу. По-перше, я саме збирався перейти до доходів, де це питання буде освітлене. По-друге, ці торговці вірні не мені, а Гоказі, що сидить за моєю спиною. Якщо ти продовжиш мене тут звинуватити, я більше не буду це терпіти, приясни собі. І по-третє... — Юя пощурился. - Навіть трирічна дитина знає, що перебивати неввічливо і що спершу потрібно вибачитися, а потім ставити питання. Як погляну, тобі в твої 20 з більше ніж років ще є чого повчитися у дітей.
Його обличчя миттєво почервоніло, не від сорому, а від припливної до голови крові. Але ким був Шімура Данзо? Він відразу ж узяв себе в руки і ревим голосом вимовив:
- Вибачте. Я буду більш уважним.
Юя криво посміхнувся, розгорнув сувій і продовжив:
— У 22-му році сталелійні заводи Конохі продали двісті тисяч тонн листового заліза, тринадцять 000 одиниць різної сельхозинвентарії, триста тисячі посуду та інших побутових товарів... В цілому на суму тридцять один мільярд вісімсот шістдесят мільйонів р...
Данзо втратив дар мови. Отже, один тільки сталелійний комплекс покриває річні зарплати всіх ніндзя Конохи... І це означає, що все його бачення було даремно.
Він відчув себе повним жартом. Адже він затіяв все це не стільки заради атаки на Юя, скільки щоб перевести на свою сторону інші клани. Це було дуже просто: чим більше витрачається Ю, тим менше буде їм! А якщо б хоч половина цих грошей пішла їм в кишеню...
Але тепер з'ясовується, що все вирішує один сталелітейний завод?
Хоча ні, завод був не один. Двадцять заводів, що вишикувалися в одну лінію...
Данзо замовк і почав слухати.
Далі Юя повідомив, що завдяки марнотратній діяльності мешканців Конохи прибутки села виросли ще на півтора десятка мільярдів. Велика частина грошей осіла в банку, де сума вкладів вже перевалилася за сто мільярдів.
Загалом дохід від усіх підприємств, заводів та підконтрольних Юя продавців складав понад п’ятсот мільярдів доларів.
Простіше кажучи, якщо не рахувати стомільярдні вклади в банку, то доходи і витрати майже порівнялися. Навіть з невеликим плюсом.
Данзо подумки прикинув сотні мільярдів... Якби всі вони опинилися в його руках...
Після промови Юя з деяким здивуванням озирнувся від рук голів кланів.
І це їх шокувало? Та це ж тільки початок! Юя визнав, що традиційна промисловість приносить добрі гроші. Але насправді великі гроші робляться на технологіях, в інноваціях, у розвитку.
Звичайно, і тут потрібна міра. Досвід попереднього життя підказував йому: щоб будувати повітряні замки, потрібен до біса міцний фундамент. Фінанси можуть працювати тільки при опорі на реальний сектор. Суть фінансової системи полягає в тому, щоб виробляти. Але, на жаль, через її спеціфіки більшість людей, доторкнувшись з нею, втрачають голову і починають надувати міхур все більше й більше.
Це не залежить від волі однієї людини. Особистість тут безсила. Фінансова система могла б працювати як треба, тільки якби кожен її винтик був святим, позбавленим жадібності і корисливості. На жаль, це суперечить людській природі. Юя був упевнений, що варто випустити цього звіра на волю і всі тут, у тому числі й його самого, стануть рабами капіталу, одержимими лише однією думкою — розширювати, збільшувати та збільшити свою вигоду.
Так що краще вже за стариною, твердо стоячи на землі. Розвиток через науку та технології - також цілком можливо.
Юя повернувся до реальності. Хоча більшість все ще перетравлювала гігантську цифру в п'ятсот мільярдів, він знав, що деякі питання краще вирішувати відразу. Тому він відрізав:
- Крім того, я вважаю, що від імені Хокаґе слід утворювати наглядний орган, незалежний від основної структури управління селищ. Останніми роками в країні з’явилися випадки комерційного шахрайства, свавілля та невивантаження боргів. Можна передбачити, що кількість таких економічних суперечок зростатиме. Тому я вважаю необхідним створити управління, яке буде безпосередньо контролювати економічну систему як всередині, так і за межами Конохі.
Усі присутні задумалися над цими словами.
А Шимура Данзо, подумавши мить, зимно подивився на Юя і запитав:
— Дозвольте мені дізнатися, хто виконує обов’язки секретаря?
Юя підняв голову, не приховуючи презирства в погляді.
- Звичайно, себе. Крім мене, я не бачу нікого, хто зміг би відрізнити теперішній економічний злочин від звичайного господарського конфлікту.
І в цьому Юя не брехав.
Уявіть собі, людина взяла в борг на відкриття заводу. Час повернення повернувся, але справи на заводі йдуть добре, просто терміни отримання оплати за товари не збігаються з строками відновлення кредиту. З точки зору споживача, він не хоче повернути борг - просто гроші ще не пішли на його рахунок. А з погляду кредитора це проблема споживача. Юя не сумнівався, що в майбутньому можуть з'явитися схеми, коли хтось навмисно бере у борг, свідомо стримує платіж. А кредитор в потрібний момент вимагає віддати завод в рахунок боргу. Немає сумніву, що це буде ударом по всьому діловому середовищі. Але з точки зору економічної суперечки, такий конфлікт можна урегулювати.
А ось якщо віддати цей інструмент в руки Данзо, Юя був упевнений, що цей виродок спершу наб'є кишені свого клана, а вже потім подумає про решту.
До речі, по-доброму, економічні злочини повинні бути уведення військової Поліції, тобто клана Учиха. Але мізки у цих хлопців... Эх...
Так що доведеться Юя взивати і цю ношу на себе.
— Так я и думал! - Зловісно прошипів Данзо. - І це ви говорите, що все робите для Конохі! Ви висунули цю пропозицію виключно заради власної вигоди!
Почувши це, Юя вибухнув.
- Та пішов ти! — він з гуркотом вдрукував кулак у столах. аби набити кишені? Та якщо б я захотів тебе знищити, твій клан Шимура завтра ж став би банкрутом! А ти, виродку, пішов би на вулиці! І ти смієш звинувачувати мене в корисливості?
— Я хоч одну монету за всі ці роки поклав собі в кишеню? Ти думаєш, чому твій хвальковий рейд на передовій взагалі відбувся? Чи не я забезпечив твій загін провізією на місяць, щоб ви там з голоду не передихали, не добившись до мети?
Юя була такою бурхливою, що мала свої причини. Він не був прем'єр-міністром Чжуге Лянном, здатним до останнього подиху безропотно служити своїй справі і з розумною посміхатися вдивлятися на марноту світських справ. Коли його так сильно обмовляють, що йому залишалося? Перетворитися на черепашку-ніндзя і сховатися в панцирі?
***
* Цікаво, що якщо людина їсть 1 кілограм рису в день (а більшість її споживає менше), то щороку виходить приблизно 300 кілограмів або 0.3 тонни. На 500 000 чоловік потрібно 150 тисяч тонн, а в Конохі живе куди більше. А щодо громовідводів на полях - ті, хто жив у селі, повинні знати. На краю поля ставлять бетонний стовп, а на ньому кріплять високу залізну багнету. Він притягує блискавки, а удар блискавиці підвищує її родючість. В мережі навіть є відео з поясненнями. Принципу я не розумію, якщо б розумів, не сидів би тут.*
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt