Літо двадцять другого року н. е. Конохі. Третій Райкаґе відчував, що Дайме країни Молнії його підставив.
І, по правді кажучи, так воно і було.
Якби Дайме погодився виділити їжу для війська Кумо, то шінобі Облака змогли б затягнути Коноху у довгу війну на виснаження.
Але зараз... Про яку війну на виснаженні можна було говорити? Їм би самим не втягнутися у трясовину, до якої їх затягла Коноха.
Внутрішні проблеми в Деревні Скритого Хмара стали наростати як сніжний ком. Хоч би як там було, Коноха не сиділа склавши руки і не мала жодних проблем з постачанням. Вибудувавши високі стіни, вона перейшла до осадової тактики, зробивши ставку на глуху оборону і уникаючи відкритих зіткнень.
Серце третього Райкаґе стискалося від тривоги, але він чудово розумів, що не може кинути всі свої сили в одну-єдину битву. Красивим це можна було назвати відчайдушним бром, але по суті - це було чисте самогубство.
У попередньому житті Юя знав про війни, де сторона виходила з - під контролю в останньому пориві. Такі випадки траплялися. Але кожна така подія вважалася чудом, гідним занесення в аннали історії. Тисячі років велися незліченні війни, великі й малі. Але чому в літописах збереглись лише поодинокі приклади перемоги над меншим?
Тому що ймовірність такого результату мізерна.
Крім того, для цього чуда була необхідна умова: противник мав допустити фатальну помилку.
А тепер подивіться на Сенджу Тобіраму, який прийняв рішення відмотати Кумо в глухий оборони. Хіба він схожий на людину, здатного на фатальний прорахунок? Будемо чесними, якщо не брати в розрахунку той дивний випадок, коли він з невеликим загіном відправився на переговори у самий лігво ворога і потрапив до засади, то у відкритому бою Сенджу Тобірама не поступився б нікому. Всі вони були дітьми війни: нехай і брешуть за мир, але чудово знали, як її вести.
Удар у спину від свого Дайме змусив третього Райкаґе з гіркотою визнати, що війна програна.
У країні Молніярська вирішила віддати свої ресурси Конохі в обмін на дикові товари, ніж підтримувати власне село шинобі. Хіба це не говорить саме за себе?
Звичайно, Даме був готовий допомогти, але на своїх умовах. Коли Райкаґе звернувся до нього, той зажадав права призначати і складати розділ Кумо.
Третій Райкаґе не міг погодитись на таке, поки його село не опиниться на межі повного знищення. Даймо це не здивувало. Будь - який розумний Каґе не хотів би такої пропозиції. Врешті-решт, стосунки між ним і Кумо не були стосунками пана та вассала, як в малих країнах, хоча Дайме й відчайдушно прагнув саме такого становища.
Райкаґе розумів, що продовжувати війну безглуздо. Але він не хотів здаватися.
Селиня Скритого Хмари була в жалюгідному стані. Якщо не знайти джерела, за який можна було б відновитися, її чекав неминуче крах. А по всьому світі шінобі був лише один « донор» з достатніми ресурсами Коноха. Третій Райкаґе сподівався перемоги у війні отримати перепочинок для свого села.
Сенджу Тобірама, звичайно, це теж розумів.
Саме тому він і зробив ставку на непробивну охорону.
Маньвр Юя, який підніс "дари" Дайме Країна Молнії, передрещував початок війни на фронті. Третій Райкаґе був у розпачі.
Він не бачив майбутнього для свого села.
Однак Юя також був у розпачі.
Він з жахом зрозумів, що його хитромудрий план провести міждержавний іспит на чуніну, заради якого він цілий рік відстрочив випуск своєї трійці і пішов прахом.
Вихід війни був запланований, але закінчитися цього року вона явно не встигне. Наближалася осінь, а значить третій Райкаґе напевно відведе війська для збирання врожаю. Це був останній капітал, який вони могли витиснути з рідних земель. Все інше...
Чи Коноха не приклала руку до їхніх бід? Вгадайте, скільки грошей було в руках Юя. У воєнний час валюта Скритого Хмари знецінилася кожного дня, і не скористатися моментом для скупки було б непростимою дурістю.
Але зараз не про це. Головне питання було в іншому: чи вдасться відстрочити цей випуск ще на рік? Не відсилати на іспит на чужина інших учнів Академії!
Час минув. Настала осінь двадцять другого року н. е. Конохи, і в Академії ніндзя наближалися канікули.
Саме тоді до Юя прийшов Сарутобі Хірузен. Він сказав, що хоче взяти собі команду з трьох випускників і серед них окремо назвав ім'я Цунаде.
« Діва Цунаде », — сказав Хірузен, дивлячись прямо на Юя, — не носить прізвиська Сенджу, як того вимагав завіт пана Першого Хокаґе. Але вона як і раніше його внучка. Наш клан, клан Сарутобі, присягався у вірність панові Першому. І хай пана Хашіри більше немає з нами, ми будемо так само непохитно захищати його наступників. Тому... Дозволь мені стати наставником її команди.
Юя, вислухавши його, посміхнувся.
Він ніколи не вип'явав той факт, що був учнем Першого Хокаґе, Сенджу Хаширами. Прості шінобі, звичайні селяни або голови малих кланів могли цього не знати. Але чи могли такі стовпи Конохи, як Сарутоби, Шімура, Х’юга і навіть Учиха забути про його статус?
Промова Хірузена, хоч формально і торкалася Цунаде, насправді була адресована Юя. Це був прихований посил.
І Юя, звичайно ж, його зрозумів. Клан Сарутобі бачив, що кінець війни передречений. Коноха програє тільки в одному випадку: якщо Сенджу Тобірама раптово помре або йому на голову спаде метеорит, від якого він не встигне ухилитися за допомогою Хірайша (до болю знайомий сценарій). У будь - якій іншій ситуації перемога була лише питанням часу.
І тоді постало питання: яку роль у цій війні відігравали клани Сарутобі, Шімура та інші? Чи вона була вирішальною?
Ні.
А Юя, у свою чергу одним ударом зруйнував усі надії третього Райкаґе на допомогу від Дайме. Не кажучи вже про те, що за всі ці роки фронт не залишився без пропаганди.
Усі, хто не є сліпим, були відомі за свою вагу.
Тому Хірузен і прийшов. З такою ось пропозицією.
Чи Юя відмовить?
Звичайно, що ні.
Так, через це його Трійця, ймовірно, пропустить іспит на чуніна наступного року. Але на користь Сарутобі Хірузена, який відмовився від боротьби за владу, була набагато вища. Пропустять екзамен - ну і нехай. Рано чи пізно ці троє все одно прогрімають на весь світ.
Юя очікував, що війна затягнеться до наступного року, але наприкінці 20 другого року Конохи третій Райкаґе оголосив про капітуляцію. У призначений день він зобов’язався особисто прибути до Коноху на чолі делегації для обговорення репарацій.
Коли звістка дійшла до села, люди висипали на вулиці пісні і з радістю святкували цю подію.
Юя теж був радий. Звичайно, здайся вони минулого року, було б ще краще, але і так непогано.
Тільки б був світ...
Він стояв біля вікна кабінету Хокаґе. Юя, якому незабаром мало сповнитися сімнадцять, приклав руку козирком до лоба і побачив тих людей, що захиталися Конохи, м’якіше посміхнувся.
Мир... він все-таки кращий.
Однак він мав подумати, що скоро повернеться до села Сенджу Тобірама з усією армією, як усмішка сповзла з його обличчя.
Дель мав бути невпроворот...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt