Шіст двадцятий рік з моменту заснування Конохі. За незрозумілою іронією долі, з усіх великих селищ шінобі тільки вона не вела війн. Усі інші — Облако, Туман, Камінь і Песок — пов’язали у кровопролитних розрахунках.
Юя подумки потирав руки. Він відразу ж віддав наказ згорнути планове виробництво мирного інвентаря для всієї країни Огня - всі ці мотиги, плюгі та лопати могли почекати. Сталінійні цехи отримали нову вказівку: усі потужні роботи — на виготовлення кунаїв, сюрецинів, щитів і катан та інших спорядження для ніндзя.
Країна Водоворотів схлестнулася з Туманом, інші держави теж вчепилися один до одного у горлянки... Хіба можна було втратити таку чудову можливість?
Як пізніше підраховують дотошні історики, за один рік Коноха почала продавати зброю майже вісім мільярдів р. І це за цінами двадцятирічної давності, без обліку інфляції... Село, сховане в Листві, отримало свій перший капітал.
***
Тут, у безіменних горах країни Огня, панувала тиша, яка руйнувала лише багнюку під ногами. На розмиті гористі стежки, щоб підтримувати одне одного, були брелоні людей — старих жінок і дітей.
— Мусаші... Давай... Зробимо привал, — звернулася до чоловіка середнього віку з допомогою в однині. — Все вже легке на ногах стоять...
Чоловік, якого вона назвала Мусаші, змалечку замовк і обернув очима свою колону — половину й ледь дихала.
— Ми ж... Ми вже в країні вогню, так? - Знову жінка подавала голос. — Навряд чи шінобі Тумана гнитиме за нами так далеко.
Чоловік, подумавши, кивнув і важко зітхнув:
— Ладно. Нехай всі відпочинуть...
Натовп відразу повалився на землю. Їм пощастило, що день видався ясний. Проходь зараз дощ, і половина старих людей у цій процесії не піднялася б вже ніколи.
Умино Мусаші. Його рід, Уміно, колись був клоном шінобі, але десятки років тому в одній з війн їх майже цілком винищили. Ті, що пережили війну, не зберегли своїх імен і стали звичайними фермерами, які б’ють інші сім’ї. З часом клан оселився в країні Рек. Пізніше вони перейшли на торгівлю: возили відомі річкові хлібини, які випікали в гарячих джерелах, у країну Ветра та країні Огня. А в країні Дощу - ні... Там через вічної сировини товар швидко відсидів.
Одного разу, під час однієї з торгових подорожей, до них дійшла чутка про те, що непримиренні вороги, клан Сенджу і клан Учиха, уклали світ і вирішили заснувати спільне село. Старший брат Мусаші, Уміно Кенджіро, побачив у цьому шанс і вирішив повести сім'ю туди.
Тоді в сім’ї Уміно було вже більше десяти осіб, але Кенджіро пішов за ними. Двадцять років тому ті, хто залишився, вважали їх справжніми дурнями, що пішли до Коноху. Чим їм не подобалася Країна Рек? Зрошувані гарячі джерела - найкращі у світі, не морив людей голодом, життя було спокійним і ситим. Навіщо зриватися з насильницького місця?
Три роки тому Мусаші дізнався, що Коноху, твердиню його брата, збираються атакувати відразу кілька країн. Він дуже хвилювався за Кенджіро, написав йому листа і отримав відповідь. Брат повідомляв, що вже давно відійшов від справ шинобі і на полі бою не виходить, так що його життя ніщо не загрожує. Відтоді між ними зав’язалася листування. Листи йшли по два-три тижні, але обидва брати раділи цьому крихкому зв'язку.
Мусаші похмуро дивився на майбутнє Конохі: в той час на неї спільних фронтом йшли Облако і Камінь, а Туман, по чутках, готувався завдати удару у спину. Але Кенджіро відповів, що впевнений. Він навіть розповів кумедну історію про якогось хлопця, який переконав ціле село пожертвувати припаси для фронту. Мусаші не применшив цього, продовжуючи висловлювати свої побоювання.
Але не минуло й року, як все перевернулося. Каміння і Туман, що розташовані на протилежних кінцях карти, раптово з’єдналися між собою.
А потім від відвідувачів, які лікували тіла та душі на гарячих джерелах країни Рек Мусаші дедалі частіше чув про сильну і багату село Коноха. Його цікавість зростала.
Він хотів поїхати в Коноху, як тільки закінчиться війна, коли раптом Деревня Песка, немов збезчесившись, напала на їхню батьківщину Рек. Місцева Дерня Скритого Горячого Джерела прийняла бій, але війна розпалилася на їхній землі. Мусаші не залишалося нічого, крім того що втікали від своїх кошар.
"Сокланів"... За двадцять років їх набралося всього-то тридцять з більше душ. Четверо або п'ятеро були старими за 50 5, самому Мусаші було тридцять сім. Але в мене було багато підлітків, які були повні сил. Лише завдяки цьому вони змогли дотягнути деяких старих людей, які б відстали від групи і залишилися помирати на дорозі.
Жінка була його дружиною, дочкою багатого торговця з країни Рек. Коли почалася війна, весь стан її батька резонансували, а сам він зник. Вирішивши, що старий швидше за все мертвий, вона зі своєю сім'єю приступила до підрозділу Мусаші. По дорозі до них прибилися всі нові і нові біженці, які дізналися, що ті тримають шлях в Коноху. У результаті колона розтягнулась, а загальна кількість перевалила за сотню.
Мусаші, як-никик, володів основами технік шінобі і вмів читати карти, тому його і обрали лідером. Подорож зайняла більше місяця. Багато відстали, кілька старих і немовлят померли в дорозі, але вони все ж вистояли. Тепер до Конохі залишалися якісь десятки кілометрів.
— Мусаші... — Дружина все ж не витримала, а сіючи поруч, тихо запитала: « Скажи мені... в Конохе і правда так добре? Вони... Вони справді приймуть нас? Дадут есть... дах?
Умино Мусаші глибоко зітхнув.
— Не знаю... Но... Це наша остання надія.
Мовчання. Їм було лише мовчати.
Раптом у тиші пролунав свист розсікаючого повітря. С-с-ш!
Мусаші негайно відреагував. Він схопився на ноги, вихоплюючи з-за пояса кунай.
Перед ними на стежці безшумно приземлилися три фігури. На чолі кожної з них є проектор зі знаком аркуша.
— Шиноби? — Нахмурився капітан загону, дивлячись на зброю в руках Мусаші.
Мусаші, розглядаючи їх протектори, відразу згадався. Він відкинув кунай і вкинув руки.
— Стійте! У мене немає поганих намірів! Ми біженці з країни Рек! Чули, Коноха приймає людей! Якщо ні, ми підемо! Тільки не атакуйте!
Троє шінобі переглянулися. Один з них склав печатки і закрив очі, ніби до чогось прислухаючись. Через мить він відкрив їх, і обличчя його розпливалося в веселій усмішку.
— Сто двадцять п'ять чоловік! - Він збудив капітана. — З них сто один підходить за вимогами! Капітане, ми озолотілися!
Умино Мусаші не розумів ровного рахунку нічого.
Капітан підрозділу відкаштувався і, підійшовши ближче, по-дружескі поклав руку на плече Мусаші.
— Кхм, не варто так напружуватися. У нас і в думках не було нічого поганого. Ми просто хотіли уточнити...
Він обвів поглядом виснажену натовп і запитав:
- Скільки людей у вашій групі віком від двадцяти до тридцяти років?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt