У руках Юя було два головних козири.
Перший - контроль над економікою Конохі. Але про це й говорити не було нічого, бо більшість селян навіть і гадки не мали, що таке економіка.
Другий - кадрів.
У світі великих грошей є приказка: « Корали вирішують все». Куди ви розподіляєте, там вашому майбутньому і бути. Ця істина, в основному, стосується будь-якої сфери. У минулому житті Юя працював у продажах на одному заводі і натрапив на бідолахи, яких закидали в глухі куточки — вести рекламну кампанію та оббивати пороги. І хоча формально такі призначення походили від уряду, по суті, це була та сама кадрів політика.
Однак Юя не квапився пускати владу над призначенням. І справа не в тому, що він ризикував остаточно зіпсувати стосунки з ними через перетасовування шінобі із впливових кланів.
Юя зовсім не боялася можливості відкритого конфлікту.
Йому було важливо зберегти обличчя Сенджу Тобірами.
Якщо другий Хокаґе і передав тобі всі брази правління, це ще не означає, що можна творити все, про що думаєш: сьогодні одного ніндзя перевести туди, завтра іншого - до себе під крило...
Кадрові запитання — найгаласливіші. Усі ці люди тепер отримали з рук Тобірами, а отже Юя не міг їх торкатися.
Це як у будь-якій великій компанії: скажи ти директору, що його настановник-менеджер - бездарний підхоплений, який ні на що не здатний, а всю роботу тягть до себе полагоджені, — і директор не те що може тебе похвалити, але навіть й бровю не поведе. Адже це він призначив його. Признати некомпетентність менеджера означає визнати власну помилку. І нехай це чиста правда, говорити її вголос не можна.
Адже зарплата тобі платить директор. Створюєш йому проблеми - і він наступного дня або вижене тебе, або зішле на завод крутити гайки. Залишиться лише один шлях — звільнитися самому, бо майбутнє стане безпросвітним.
Аналогія, можливо не найвишуканіша, але суть передає точно.
Навіть маючи повноваження, Юя не збирався торкатися людей, призначених Тобірамою. Хто знає, які у нього були причини? Хокаґе прагне, щоб його наміри були неважливими. Юя розумів, що Тбірама довіряє йому повністю, але він не хотів тримати важелі влади, які по праву належали Другому.
Що ж до кланів шінобі, які зараз танцювали у нього перед носом ...
Що ж, всьому свій час. Розплата любить холодні страви.
Однак, деякі заходи можна було прийняти і зараз. Наприклад, річну премію цього року... можна і не платити.
Однак, побачивши реакцію ніндзя, Юя міг лише зітхнути. І це все? Ви що, зовсім здалися? Давайте, продовжуйте! Бунтуйте! Я ж позбавив вас грошей, чому ви не протестуєте?
Мабуть, в наші часи честь і репутація ще щось означали. Сортувати скандал через те, що тебе покарали за твої ж власні провини - на таке ці "вузли" не могли піти.
Звичайно, що цей річний звіт Ю допоміг і те, як Коноха розвивалася швидко, все ще мала. Населення кількох десятків тисяч — це мало. Юя підрахувала, що для здійснення його видіння майбутньої Конохи потрібно було принаймні десять мільйонів людей. Тоді він би не сам.
Але за одне покоління неможливо було досягти такої цифри, покладаючись лише на внутрішній зріст. Наступного року доведеться діяти агресивніше у притягуванні іммігрантів. Нехай кожен з них буде купою, але це не проблема.
Для цього є поліція Конохі.
Нехай Сенджу Тобірама і створив цей орган, щоб послабити клан Учиха, дозволивши їм займатися своїми справами та варитися у власному соку. Юя не збирався миритись з тим, що така сила проступає без діла.
« А ну-ка, марш працювати на благо... "Кхм, на благо Конохи".
« Я ж не маю нічого проти вас, добрі працівники Поліції. Ви ж самі постійно скаржилися на нестачу повноважень. Ну ось, я вам їх розширюю, хіба не чудово? Так, доведеться мати справу з сумнівними особистостями, але оскільки сфера вашої відповідальності зросла, чи не так? "
Наприкінці дев’ятнадцятого року Конохі Юя, який служив секретарем Гокаґе, видав указ про величезну програму заохочення народжуваності. Одночасно було оголошено про будівництво всіх базових комунікацій, у тому числі систем водопостачання на зовнішньому місті.
Ця новина викликала радість серед десятків тисяч біженців, які оселилися в поселеннях за стінами Конохі. Вони жили тут вже рік, і майже кожен з них мав роботу — тих, хто не був витривалим, аж до Конохи. Люди мали вільні гроші і щодня ходили в продовольчі крамниці Південного кварталу села.
Але у Внутрішнє місто їм шлях поки був замовлений. Торговці Південного кварталу мали спеціальний дозвіл продавати харчі біженцям, але щоб потрапити за внутрішні стіни, потрібно було прожити п’ять років у зовнішньому місті без жодного порушення закону. Тільки тоді можна було отримати посвідчення мешканців Конохи, як і в усіх інших. Звичайно, для особливо цінних кадрів цей термін міг бути скорочений до двох років або навіть року.
Звичайно, це була ніндзя. Сильних ніндзя.
Саме це і було головною мрією та ціллю жителів Зовнішнього міста.
У Конохі було трохи більше ста тисяч сімей. Чоловік і дружина — це стандартна комірка суспільства. Але життя налагоджувалося, і звичайні жителі все швидше завадили дітей.
У порівнянні з корінними жителями Внутрішнього міста, мешканці зовнішніх поселень почали ходити на нову відмінну силу. Але Юя не мала проблеми.
Хочете потрапити у Внутрішнє місто після п’яти років очікування? Звичайно, хочете. Адже все найкраще - там.
Оренда або купівля житла у Внутрішньому місті — це величезний потік капіталу. Чим не мотивує економіку? Головне - підтримувати в мешканців Зовнішнього міста бажання потрапити всередину, і тоді вони будуть найбільш керованою частиною населення.
Тому вони мусили вже тепер показати пряник.
Так, деякі бурчали, що мешканці Внутрішнього міста вже шість місяців користуються водопровідною системою і до них дійшла лише тепер. Але таке бурчання було навіть на руку.
Вони благородні корінні мешканці Конохи, народжені з документуванням у кишені. А ти чужинець з Зовнішнього міста. Хоч би скільки обурювався, а можливість отримати таке ж посвідчення - першим побіжиш за неї чіплятися.
І взагалі, якщо вже на те пішло, нічого на дзеркало пити. Якщо тобі не вдається - вини себе. Вон, один хлопець всього за рік служби ніндзя пробився у Внутрішнє місто і живе в своє задоволення. А ти чим гірше? Мало домагаєшся? Не достатньо викладався на благо Конохі?
Такі методи пропаганди Юя досконало опанував.
Крім того, на відміну від колишнього життя його мешканців, де всі були звичайними людьми і для збереження стабільності не можна було допустити, щоб населення заступило корне у цьому світі як ніндзя.
Яка різниця, скільки у тебе звичайних людей? Один шінобі може під покровом ночі проникнути в твій дім і вирізати всю сім'ю, а потім виявити це лише наступного дня. (Де-небудь в майбутньому Ітачі відчув, що його згадали).
І якщо у зовнішньому місті з'явиться геніальний ніндзя - ласкаво просимо в внутрішні стіни. Конохі потрібні такі таланти.
Так, в таких пересудах і інтригах, і пройшов дев'ятнадцятий рік Конохі. Прості жителі не здогадувались про баталії, що розверталися в Канцелярії Хокаґе та Юя і не дозволив би їм дізнатися. Чим цікавішим було стежити за тим, що відбувається на передовій.
А на передовій ...
Сьогодні на передовій Конохі, як завжди, обідали і дивилися виставу.
Село Скритого Хмари після перевороту, збудованого братами Кінкаку та Гінкаку, загруз у хаосі. Звичайно, брати мітили на пост третього Райкаґе. Лозунг був простим: як тільки вони візьмуть владу, то спочатку розійдуться з Конохою.
Але пост Райкаґе — це не те, що можна просто взяти і зайняти.
Мешканці Хмари — люди люті. Крім того, вбивши Другу Райказі та нинішню Джинчурікі Восьміхвостого були кровожерними братами, найближчими людьми. Ти вбив його брата - чекай, що він прийде за твоєю головою.
Брати Кінкаку і Гінкука не стали церемонійно згодними. Політика примирення - не для них. Їх метод був один: тиснути.
Бити, поки не підкоряться.
Зрештою армія Конохі перейшла до кордонів країни Штез і тепер цілими днями тільки й робила, що їла да стежила за чужою громадянською війною. Розхід припасів був великим, але тил під керівництвом Юя працював на знос, і виробничі вилишки нескінченно потоком йшли на фронт. За логістику можна було не турбуватися.
Для Конохі бездіяльності було найкращою тактикою. Залишалося лише чекати, чим закінчиться звар у Хмарі. Там не можна було відвести війська.
І ось, на початку двадцятого року, коли Коноха ще святкувала Новий рік, до табору Сенджу Тобірами прибули два посланці з Облака.
Вони представили себе емісарі нового, третього Райкаґе — Кінчаку. Їхня мета була проста: вони попросили Тобіраму на чолі з підрозділом провести операцію по ліквідації лідерів повстанців. Взамен Кінка обіцяв поступитися Конохе частину своїх територій.
Сенджу Тобірама розхвилювався, запевнив послів у своїй повній підтримці і проводив їх.
« Скажемо мені, що я дурня впіймаю? Навіщо мені лізти в їх пекло, коли можна просто сидіти і дивитися? Та ще й проплисти вглиб їх території малим загіном? Я що, ідіот? Якщо і входити, то всією армією!»
Але думка про повномасштабне вторгнення він відмив. Лінії постачання розтягнуться занадто сильно, а Деревня Скритого Каменю, хоч і підписала з Конохою договір, свої війська не спускати. Тобірама не був настільки дурним, щоб по-справжньому зануритися у ворожі землі.
Однак невдовзі він зрозумів, чому Камінь не розпускав війська.
Наприкінці січня двадцятого року, поки Юя в Конохі продовжував боротьбу з кланами, час від часу якініка зі своєю Трійцею померла.
Селиня Скритого Камені оголосила війну країні Трави і країни Водопаду під приводом надмірного митного руху за прохід.
У середині лютого Селиня Скритого Песка оголосила війну країні Рек. Це було те ж саме: занадто високі митні.
Того ж тижня Деревня Скритого Тумана оголосила війну країні Водоворотів. Причина не змінилася, оскільки мито грабіжників.
Сенджу Тобірама осборбенл.
« Ні, ви серйозно? Как... Чому всі разом почали воювати? "
« У чому ж весело...»
Хм... У Хмарі — громадянська війна. Можливо... Конохе теж варто знайти ворога і трохи розмитися?
Тобірама думав, зважував, прикидав і так и етак... І в результаті вирішив:
Продовжувати є і дивитися виставу!
"Чорт візьми, я перевірю до кінця, що за диявольську ви всі тут зачиняли!"
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt