Розійшовшись з таким гігантом, як альянс чотирьох країн, Сенджу Тобірама зі спокійною душею скинув усі сільські справи на Юя і відправився на фронт. Звичайно, Сарутобі Хірузена і Учіху Кагами прихопив з собою.
Коли Юя прийшов провідати їх, йому чомусь здалося, що Учіха Каґамі тримається з ним вже занадто добре. Навіть неприродно. В його поведінці сквозіло... Пошанування?
Що за справи?
Кагами, ти ж старший за мене на добрий десяток років я тобі в сини веду!
Хоча Юя вважала це чимось дивним, але він не збирався змінювати свої плани щодо Учіхи Каґамі. Після запуску водоочистої станції лише кілька мільйонів реабілітації щороку приносили за воду. Звичайно, вони збирали гроші самі, потім відрахували податок у казну Конохи, а решта залишали собі.
І ось тільки тепер на станції стало бракувати робітників.
Якщо раніше в Учиха завжди сходилися без роботи молоді обболтусів, то тепер кожен з них мріяв розділитись над собою за допомогою теневого клону, аби тільки встигнути усюди. Хоча ні... До могили може призвести подвійне навантаження. Тому від цієї ідеї краще відмовитися.
Тим часом чутки про набір людей, які Юя наказав купцям Конохі розпускати скрізь, нарешті принесли свої плоди.
У село приїхало невеликий клан шінобі.
Вони дійшли до висновку, що переміщені в Конохе надають землі та їжу і відразу допомагають облагороджуватися. Правда, провізією давали в борг, який мав повертати протягом трьох-п'яти років. Політика, прямо скажемо, не найбільш заманлива. Він розрахував, що на неї клюнуть лише ті, хто опинився в самому дні.
І, за несприятливих обставин, в малих країнах навколо країни вогню такі клани дійсно існували.
Клан із сотні, серед яких було лише три шінобі, по силі ледь дотягали до рівня чужина Конохі. Залишившись на своїй землі, вони обов’язково будуть поневолені.
Заради виживання все понад сто душ вирушили до Коноху. Вони надіялися лише на те, що їх спочатку нагодують досита.
Звичайно, Юя був задоволений.
Він добре розумів, що на такі умови ніхто не зачепиться, крім збентежених кланів і доведених до убогості простолюдців. Але він був першим! А де перший, там неодмінно буде і другий.
Більш того, цей план мав ще одну похмуру мету.
Коноха розташована в глибині країни Огня. Ця земля багата ресурсами, і хоч би як жорстоко обирав народ місцевий дайме, він ще не міг допровадити людей до голоду. Тому Юя і не вважав жителів країни вогнем бути потенційним ресурсом. Та й нехай цього не дозволить, тому що комусь потрібно обробляти його поля і працювати в шахтах. Час для відкритої конфронтації з Дайме Країна Огня ще не прийшов, у Конохі поки що не вистачило б на це сил.
А от пригноблені мандрівники з інших країв — інша справа. Коли вони почули заклик, то вирушали у довгу і виснажливу подорож до Конохи. Усі старі, хворі та немічні люди були неминуче відсічені. Вони б просто не витримали такої дороги.
Іншими словами, перша партія колоністів до Конохи була виключно молодими і міцними працівниками. Чоловіки й жінки, тепер селище було потрібно будь - яких рук.
Звичайно, було мало таких сотень — крапля в морі. Але її вистачило, щоб повністю укомплектувати сталелійний завод.
Що до решти підприємств... тут нічого не допоможеш. Юя міг гарантувати одне: перш за все, він збудить робочу силу свої власні фабрики та крамниці. А до фабрики й магазинів, які належали іншим людям шінобі та купцям, він не мав нічого спільного.
Юя підрахував: навіть у цей період, коли життя людини не коштувала і ламка, а восьмирічні генини пряміками йшли на війну з випускного відправляли дітей до заводу за десять років.
За десять років, був упевнений Юя, він викоренить бідність в Конохі і доб'ється того, щоб у кожній родині було м'ясо. І хто тоді захоче відправляти свою дитину на завод у десять років?
Маленьке село — це малі проблеми. Але Коноха була замалою. Занадто мало людей. Можна було придумати сотні способів підняти економіку, але без тих хто буде працювати, всі вони були марні.
А щоб привабити людей, окрім приманки залишився тільки один метод...
- Приманювати вигодою не можна. Ті, хто прийде за вигодою, думатимуть лише про неї. А Юя краще поділить ці блага між мешканцями Конохи, ніж віддасть їх колишнім проходцям. —
І цей інший метод - громадська думка.
У дев’ятнадцятому році від заснування Конохі, поки війна з Облаком перейшла в стадію нудного перетягування канату, по всьому континенту почали поширюватися різні чутки.
Що в Конохі грошей кури не лють, що її жителі щодня їдять м'ясо, а його бойова сила - перша у світі, і жодна інше село з нею не зрівняється...
Усе це було правдою, але далі починалося зовсім інше.
Що повітря в Конохі солодк, що місяць над нею кругліше, ніж де-небудь ще, Що, переїхавши до Коноху, можна розбагатіти і знайти дружину, яка там життя робить тебе людиною вищого сорту ... Ці чутки, наче вірус, поширилися по світу.
І, на відміну від попередніх вістей, що передавалися від шинобі до шині, цього разу чутки поширювались не серед них, а тільки між простим людом.
Коли інші села поспішали, минуло вже рік.
Того ж дев’ятнадцятого року Юя зайнявся модернізацією заводів, поставивши на перше місце питання очищення стічних вод. Селиня була маленькою, і в перші два роки він був змушений знехтувати екологією. Але тепер настав час розв’язати цю проблему.
Ось лише деякі з них були незадоволені. Якщо раніше їхній щоденний дохід становив сто ре, то після введення очисних систем він впав до 50.
Уперше Юя наказав своїй помічниці продати указ силою.
Саме в цю мить Юя, якого всі вважали рупором Сенджу Тобірами, вперше з’явився у очах села самостійною фігурою.
***
Під кінець літа дев’ятнадцятого року Облако заявила, що їм настав час збирати врожай і запропонувати тимчасове перемир’я. Сенджу Тобірама відповів на це ляпасом.
— Збирати урожай? Зовсім ополоумили? Раніше я боявся, що ці виродки з Кам'яної камери зі своїм Дотоном вдарять у спину. Але тепер мені нічого боятися! Урожай? Збирайте його в пеклі!
Коноха не відступила, як у попередні два роки. Навпаки, вона пішла в наступ і перетнула країну Залізника та вторглася на територію Молній.
Дай мені країни Молній запаникував. У той час як війна йшла на території країни Огня, його не хвилювало, що і скільки там буде зруйновано. Але тепер, коли Коноха вторглася в його володіння... Тепер у щіпки летіли його скарби!
Ні, ця війна повинна була припинитися. Негайно.
Тим часом Сенджу Тобірама, просуваючись вглиб країни Молній, зробив одне відкриття.
Того дня він вирішив скупатися в річці і заодно трохи розмиватися. Після запливу Тобірама прогнав кілька технік у повітря. У цей самий момент він помітив, як з розверненого удару річкового дна на поверхню піднімається золотавий пісок.
Тобірама пірнув. Частинки були крихітними, але сумнівів не було: це золотий пісок, вимитий з-під розбитого дна річки.
А це означає, що під ним ...
Золота жила, мабуть.
І як видно з того, що вона щедро ділилася своїм золотом, жила ця була надзвичайно багатою.
Тобірама був надзвичайно вражений. Він наказав Учіха Каґамі повернутися в село і доставити сюди Юя.
Кагами прийняв наказ.
Однак, повернувшись до Коноху, він побачив натовп у місті Гокаґе. Люди тримали транспаранти з лозунгами: « ТРИБУЙМО ЗАКРИТІ ПРАВДИЛЬНОЇ ФАБАРІКИ!», « ХХИХ ЗАХИДАЄ ЗАПЕРЖИТИ ВСЕ ПОРПЛАТО! ВІРІТЬ НАШОГО ДЕНЬГИ!»
Кагами ошаровано застиг.
Що тут відбувається?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt