Клан Учиха міг сперечатися хоч вісім днів серу. Щодня, ночами — і все одно не прийти лічильником ні до чого. Це не було чимось незвичайним.
Врешті-решт, в клані зараз переважала опозиція.
Простіше кажучи, за півтора десятиліття, Сенджу Тобірама тримав у руках дрижання до найзагадковіших сердець в місті Уччіха і заморозити їх. Тепер ніхто і уявити не міг, що другий Хокаґе раптом розщепиться на такі блага для їх клану. Ніхто не вірив.
Хоч би скільки Учаха Каґамі запевняв їх у зворотньому напрямку, хоч би як радісно було дізнатися про проект Юя, що його клан виконає блискучу роботу — все це не мало сенсу. Так, для Сенджу Тобірами Каґамі був цінним соратником. Але для багатьох людей у власному Клані він був просто боягузом і зрадником.
Його слово мало вагу, але тільки серед помірної фракції.
Саме так. У Клані Учиха більше не залишилось тих, хто всім серцем був відданий Конохе. Тепер вони ділилися на "яструбів" - радікалів, які вимагали більше влади -- і "замірних», котрі вважали, що будь-які питання потрібно вирішувати не силою, а за столом переговорів.
Радикали не вірили в добрі наміри Хокаґе. Однак ці люди також не вірили, але міркували: якщо справа вигорить — добре, якщо ні - що ж, втратимо небагато матеріалів, то остаточно розчаруємо себе і скинемо з очей рожеві окуляри. Теж непогано.
Один лише Учиха Кагами був упевнений: ні Тобірама-сенсей, ані Юя не збиралися їх підставляти.
Але його переконання в клані майже ніхто не поділяв.
Розчарований Каґамі міг лише спостерігати, як киплять пристрасті до сімейних порад і не приносять жодного плоду.
Йому захотілося розлучитись. Він взяв собі дружину Ясуко і їх річну донечку Шізумі, але вийшов на вулиці Конохи. Тиха розмова з дружиною заспокоювала, проганяючи серйозні думки.
Ясуко, притиснута до себе сплячою дитиною, лагідно проговорила:
— Колись я так мріяла, щоб ти проводив зі мною більше часу. А тепер ти повернувся, але знову з головою пішов у справи клана. Про тебе останнім часом багато говорять... Я-то знаю, який ти насправді, але дядька і тітки ... Вони не розуміють. Може, залишиш на час ці суперечки? Просто відпочинь. Хокаге-сама ж дав тобі місяць відпустки.
Вона збентежено почервоніла і майже пошепки додала:
- І ще... Я б хотіла, щоб ми разом пройшлися по торговій вулиці...
Хоча Каґамі та Ясуко вже були одружені і виховували свою доньку, їхні стосунки лише починали розквітати. Спочатку шлюб і спадкоємець, а вже потім — почуття. Для більшості кланів шінобі це було не чимось незвичайним.
Кагами, звичайно ж, відразу погодився. Останні дні були занадто напруженими, і прогулянка була саме тим, що потрібно.
Вони поїхали до торговельного району, щоб відвідати Учиха. Вулиця, що вдень майже безлюдко перетворювалась на невпізнання і життя.
— Удень майже ніхто, — усміхнувся Каґамі, а до ночі не проштовхується.
« Так, — з ніжною усмішкою відповіла Ясуко. - Наші дні теж працюють.
Каґамі кивнув. Через кілька кроків у ніс вдарив дражнячий аромат.
- Цей запах... Жарне м'ясо? — Він подивився убік маленької лавочки, за якою заважав знайомій хлопчина. - Це ж... Теучі? Він же, здається, хлібами торгував?
Ясуко тихо розсміялася.
- Добре, не смійся, — посміхнувся Каґамі. — Ти знаєш, я майже рік не був у селі, а повернувся з клану. Звідки мені все знати.
— Так, раніше його сім’я палила коржики, — кивнула Ясуко. - Але тепер у людей завелися гроші. Колись коржі були найдешевшими і ситними. Але тепер... Тепер їм хочеться чогось ліпше. А коржі, при всіх їх достоїнствах, соковито пряному м’ясі не зрівняються. До того ж, коли район перебудовували, кожна сім'я виділили за метром біля входу - можна поставити що-небудь або відкрити ось такий лоток. Так вони і почали смажити м'ясо. Кажуть, дуже смачно. Спробуєш?
Кагами охоче погодився.
Підійшовши ближче, вони побачили хлопця, який розпачливо загладив слину і запитав:
- Брат Кагами! Хо-хочете шашлик?
— Давай два, — кивнув Каґамі.
Теучи проминув йому два свіжі пожвавлені шашлички.
- Скільки з мене?
— Сто реи за два.
Кагами простягнув дві монети. Тівчи, схопив їх, відразу ж розгорнувся і крикнув вглиб будинку:
— Мам! Я два порції продав! Можна мені одну з'їсти?
З дому донеслася лють:
- Знову є? Ти і так вже всю закупку під'їв! Ще йому! А ну, циц!
З дверей вилетіла повна жінка, розмахуючи тапком, але побачивши Каґамі, миттєво змінила гнів на милість і сховала зброю за спину.
- Кагами, це ти! Ти повернувся? Коли? — А потім, повернувшись до сина, сказала: « Ах ти, паршивець! Приготуй брату Каґамі ще пару шашличків! І грошей не брати!
— Що ви не хочете, — замалював руками Кагами. — Я два дні як повернувся, тітонька Рьооко. Скажіть, а чому ви з дядьком не живете в кварталі Учиха? Чому переїхали в східну місцевість?
Тітонька Рьооко енергійно помахала своєю пухлою рукою.
— Ох, и не пытай! Тамошню атмосферу я просто виносити не можу. Ці сумні обличчя, наче на похороні, живуть. А як там перебралася - і їм добре, і сплю спокійно. Так, втомою, але ніхто не приходить до мене додому і не нудить цілими днями, що він « проти того» та « Проти цього ». - Вона знизила голос. — Ой, це я тільки тобі кажу, Кагами, ти вже нікому більше, гаразд?
Каґамі з натягнутій посмішкою кивнув і запитав:
- Тут все добре? Може, допомога яка потрібна?
Тітонька Рьооко відразу ожила.
- Так! Ще й як є! Ти не міг би поговорити з хлопцями з Поліції? Щоб вони не мірошили тут без кінця. Я розумію, це вулиця біля виходу з нашого кварталу, але це ще й торговий район Конохі! Вони ж всіх клієнтів розлякують! То одна група над дахами пролетить, то інша... Але це зовсім не так!
Кагами завмер.
Помітивши вираз його обличчя, Роко поспішно додала:
— Я не кажу, щоб зовсім не з’являлися... але хоча б ... Поріж, чи що. Щоб і нам торгувати можна було.
Кагами, збираючись із думками, кивнув і твердо пообіцяв:
— Я обов’язково передам їм ваше прохання.
Тітонька Рьооко просяяла і почала наполегливо снувати йому ще кілька шашличків. Каґамі відмовився, але взяв собі і дружині пару хлібів.
Коли він пішов, то обернувся і поставив останнє запитання:
— Тітонька Рьооко, а багато таких як ви, з клана сюди перебралися?
Вона з готовністю закинула:
— Багато! Звичайно, багато! Майже всі, хто міг, вже переїхали. Тепер же на заводах цих постійно люди потрібні! Мій-то остопло п'ять днів на заводі живе, там же їсть і спить. А на тиждень, між іншим, дві тисячі ре отримує! Хороші гроші! Якби вони жінок брали, я б і сама туди пішла!
— А який зв’язок? — Не зрозумів Кагами.
Тітонька Рьооко подивилася на нього як на нерозумне дитя і вислизнула руками.
— Як це? Подумай про це, Каґамі. Ці гроші я заробляю своїм горлом. А якби ми жили в Учиха, як думаєш, скільки б у мене щомісяця забирали?
Слова Рьоко підпалили Каґамі. Вони наче спалахи блискавки, що пронизували свідомість і висвітлювали те, чого ніколи не було.
Той хлопець поруч з Тобірамою-сенсеєм... Юя...
Можливо він діяв не так, як Хокаґе, не нападав на клан Учиха в відкриту, але ...
Цей хлопець підкопувався до самого його коріння!
Або, точніше... Він підривав основи всіх великих кланів Конохі.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt