Цунаде йшла з Академії, закинувши за плече ранець. Один з них був блідим, як полотно.
— Цунаде, ти що, таємно від усіх тренуєшся? — Випалив білосний хлопчисько, чия причіска нагадувала вороне гніздо. — Я чув, твій дід - Перший Хокаґе. Він справді був такий сильний?
Той блідий хлопчик спокійно окинув очі своїх супутників.
- Тут і розійдемося. Мені пора.
— А? Орочимару, ти вже йдеш? — Нажаль розгублений. - Але ж твоїх батьків немає вдома!
— Я і один дойду, — відповів Орочимару - точніше, поки ще Оросімалу-молодший - і, повернувшись, зробив крок...
А в наступну мить з глухим стуком врізався в когось всім тілом.
— Ох... Боляче-то як. Хоча... Не так вже й боляче, що Юя потертий лоб і зауваживши дитини, яка на землю нишпорила, відразу простягнув йому руку. - Вибач, ти не забився?
Орочимару вже було потягнувся до запропонованої долоні, але, почувши навернення, різко віддзернув свою. Він сам піднявся на ноги і холодно подивився на Юя.
Ти виглядаєш старшим за мене. Не смій так до мене звертатися.
Юя здивовано кліпнув, розглядаючи цього дивного хлопчика, а потім перевернув погляд на молоду дівчину, що стояла за його спиною і розпливався в усмішку.
— Йо, Цунаде.
Коли Юя бачить обличчя маленької Цунади, то раптом почорніло. Вона демонстративно відвернулася і фиркала.
Тут же застряг білий пострел. Він ткнув в Юя пальцем і голосно закричав:
— Эй! Ти що зробив Цунаді? Ти хоч знаєш, що вона внучка Першого Хокаґе? Принцеса Конохі!
Усмішка миттєво зійшла з обличчя Юя.
А Цунада, побагровів, з усієї сили наступила хлопчисько на ногу.
— Джирая! Скільки разів я тобі казала! Не називай мене так!
Село оплакував сумний вій.
Юя вскинув брову, знову озираючись цю компанію.
Зрозуміло. Розверт, азарт і отрута... Дитяча версія легендарної Трійці вже в зборі.
Треба ж, вони вже ходять в Академію.
Якось непомітно час пролетів. Здається, ще пару днів тому ця маленька вчилася у Хаширами всім перевагах азартних ігор...
Юя зітхнув і, серйозно посерйозів, попросив у Цунади:
- Слухай, не варто бути такою жорстокою зі своїми товаришами.
Цунаде, дивлячись на нього, сердито надул щоки і кинула через плече:
- Не твоя справа!
З цими словами вона зібралася було дати дору, але Юя спритно схопив її за шиворот.
— Яка неслухняна дівчинка, — зітхнув він і повернувся до маленького Джірая та кірошке Орочимару. - Вибачте, схоже наша Цунада довела вам багато клопоту. Як шкода, дозвольте мені пригостити вас знатною вечерею?
Джарія відразу ж вижив:
— Ужином? Якою ще вечерею?
Орочимару залишився байдужим:
- Не потрібно, дякую. Я йду додому.
Юя хмикнув і, понизивши голос до змовицького шепоту, вимовив:
— Недавно у Конохі відкрився новий ресторанчик якініка. Кажуть, вони щодня отримують свіжу яловичину "вагю" вищого класу. Прямі поставки з країни Інея.
Джірая застиг на місці з безглуздим виразом обличчя.
Орочимару теж зупинився.
« Вестіка Конохі», яка була заснована на Юмі, служила не лише для контролю громадської думки та розваг селян. У неї була ще одна важлива функція: реклама. І новий ресторанчик був першим, хто повністю відчув її плоди.
— Э-э... Брате, а у тебе точно є гроші? Я чув, там шалено дорого! — тон Джираї миттєво змінився.
Спочатку треба заспівати, а потім лестити. Картина, яка варта сміху.
Цунаде, все ще утримуюча залізна нудота Юя, похмуро буркнув:
- У нього гроші точно є. У нього їх занадто багато.
Вона дивилася на Юя своїми риб'ячими очима.
- Тільки мені він їх ніколи не дає.
— Ах ты, негідница! — Юя змовив її. - Думаєш, я не знаю, на що ти їх зібрала витратити?
— Я всього на шість років тебе молодший! — вскипела Цунаде. - Яке право ти маєш називати мене нікчемною?
Юя проігнорував її справедливий гнів і продовжував тягати « собаву голову», після чого знову подивився на Орочимару.
- А ти що, малий? Йдеш чи ні? Я угощаю.
Орочимару на мить заколенувся, але, подумавши, все ж негативно хитнув головою.
— Ні, я все ж пой...
Домовити йому не дав Джірая, який просто затиснув йому рот рукою і з радістю закричав:
— Идём, идем! Всі разом, на якініку!
І ось, півгодини по тому, в рестораннику, чий інтер'єр, відділений не звичайним бетоном, а повністю з типлого дерева, разюче відрізнявся від інших заводів, Юя і троиця малятні сиділи перед величезним стравою тонких ломтикиків яловичини.
На відміну від дітей, які їли м’ясо, Юя не торкався палиць. Замість цього він записував щось у свій блокнот.
— Братец! А ти чому не їси? - Вже хтось, а Джірая вмів кувати залізо, поки гаряче. Він сміявся, бо визнав цього старшого брата за добре майбутнє з регулярним якініком.
І без коливань прогнувся.
Юя з посміхом похитав головою.
— Я покликав мене братком, щоб я щодня тебе годували м'ясом?
Джирая смощено хіхикнув.
— Ну що ви, щодня - це занадто марно! Раз на тиждень цілком вистачить, ха-ха...
Цунаді лише закотила очі, не бажаючи звертати увагу на цю придурку. З подвоїною швидкістю почали відправляти до решітки і в рот все нові ломики. Їй було дуже плювати на цей негідник Юя - спустошить до дна, і слава богу.
Орочимару їв повільніше і обережно. Здавалося, якби не грандіозна порція Юя, його частка давно б випарувалася в ненаситних ротах Цунади і Джіраї.
Усміхнувшись, Юя забрав блокнот в кишеню.
- Боюся, навіть раз на тиждень буде проблематично. Незабаром я буду дуже зайнятий.
Цунаді раптово розсміялася.
- Що ти будеш зайнятий? Знову закликають нас жертвувати гроші і речі, в той час як мешканці великих кланових особняків не жертвували й рі?
Тепер Юя зрозумів, що́ викликало її незадоволення. Він з посмішкою подивився на дівчинку.
- А чому ти так вирішила, Цунаде? Чому ті, хто живе у великих особняках взагалі повинні щось жертвувати?
— Хіба не повинні? — Цунаді в люті плескнула долонею по столі. — Тільки ми повинні? Моя мама віддала всі наші заощадження, все ковдри і новий одяг! Моя сусідка! Дядько з дому навпроти! Всі вони віддали гроші і речі! А ті, хто живе у величезних будинках, — ні!
Юя підвів брови. Добре, що це ще маленька Цунада, а то від столу б вже нічого не залишилося.
Хоча підростаючи, ця дівчина напевно стане більш стриманою.
Джірая, який збирався підчепити ще один шматок м’яса від несподіваності заміру.
Але Юя не думав злитися. Він обернувся до інших столиків і винний вклонився.
- Вибачте, моя сестричка трохи розшмінялася. Не хотіла вас налякати.
Беручи до уваги те, що Юя був ненатним старшим і щиро вибачався за це, його гості повернулися додому.
Він з теплотою подивився на Цунаду.
- Я дуже радий, що ти бачиш такі речі. Але в деякі справи... Не лізь, Цунаде. Знайди час... і краще з'їси ще шматочок м'яса. Вже майже підгоріло.
З цими словами Юя паличками підчепив гарячий ломтик і поклав його в тарілку маленької Цунади.
Дівчинка надула щітки, але врешті-решт сердито сіла на місце і стала м'ясною сплетати.
Дочекавшись, поки Цунада і Джірая майже насититься, Юля посміхнувся.
— Ну що, наїлися?
— Що, платити не збираєшся? — Пыркала Цунаде.
На Юя з'явилася диявольська ухмілля.
- Ну що ти, до цього не дійде. Просто... Якщо ви вже закінчили, настала моя черга.
Він піднявся, підійшов до стійки, взяв піалу для соусу і щедро налив в неї соєвий соус, додав гострого перцю, запашного оцту, кунжутної олії та інших приправ, після чого повернувся на своє місце.
Він підчепив паличками ідеально просмажений ломтик м’яса і обмокнув його у пряну суміш та відіслав до рота.
М-м... Благодать.
Біля Цунади й Джірая, погладивши туго набиті животи, спостерігали, як Юя з насолодою вплітає м’ясо і їсть його ароматним соусом, якого їм не дісталося. В їхніх маленьких серцях закипіла гірка образа...
Ну який же він підлець ...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt