Тобірама відшукав Хашіраму в ігорному будинку саме тоді, коли той спустив до останнього рей все, що у нього було.
Старший брат був хорошим у всьому, крім одного - азартних ігор. Його пристрасть до них була настільки ж велика, наскільки мало вміння грати. Класичний випадок: вміння ні на копійці, а азартна — повні штани.
Хашірема відразу розкушував Техніцію молодшого брата і, не змінюючи свого вигляду, просто простягнув руку:
— Денег дай.
Обличчя Тбірами помрячело. Зтиснувши кулаки, він глухо вимовив:
— У мене до тебе серйозна розмова.
Судячи з тону, брат не жартував... Але ж у нього цього уміння відродившись не було. Хашіма зітхнув, і вони покинули гральний дім під деревом розлогого дерева.
- Кажи, що сталося? — Поцікавив Хашірама, повернувши собі справжній голос, хоч би й залишаючись в чужому гостині.
Тобірама швидко пом’якшав, збираючись із думками.
- Це міст через Болотисту низину. У мене є два варіанти вирішення.
Хашірама від душі розхвилювався.
— А я в тобі и не сумнівався! Відразу два варіанти! Ну, що сказати - другий Хокаґе, не інакше.
Тобірама не зреагував на похвалу, а лише скрипив зубами. « Не думай, що я не знаю, чи ти маєш такий титул лише через тягар. Я впав на нього, а сам пішов до вольних хлібів. Тобі добре, а я віддувайся ...."
Зустрівшись головою, він відігнав думки і повернувся до справи.
Тобірама склав обидва плани: перший з них — доручити п’ятьсот цивільних і побудувати міст їхніх сил.
Гаширама, задумливо потираючи підборіддя, здивовано вкинув брови.
— Це дійсно запропонував Юя?
— Так, - беземоційно підтвердив Тобірама. — Крім того, він сказав, що ліпше заплатити сотням робітників, ніж віддати всю суму п’ятирам шинобі.
Хашірама знову засяяв веселим сміхом.
— Не знаю, про що він там думає у своїй голові, - сказав він, подивившись на брата, -- але в цьому конкретному питанні він підходить на роль Хокаґе куди більше, ніж ти.
Тобірама розумів, що брат жартує. Щоб стати Хокаґом, не потрібно вміти ладнати на будівництві мостів. Треба заслужити визнання цілого села і, що найважливіше, мати нищівну особисту силу.
Юя був для цього замалий. Це можливо.
- Мені цікаво... Як він додумався до такого? — Прищурившись, запитав Тобірама.
Гаширама зрозумів все в мить ока.
- Ти що... сачканути вирішив?
Тобірама сльозився:
- Яке "сачка"? Я хочу поглянути на підростаюче покоління Конохи! І взагалі, якщо у хлопця дійсно є талант в цій галузі, його можна готувати на посаду радника.
— Да-да-так, — закинув Хаширама, не утримуючи посмішку. — Ты абсолютно прав. Ти не хочеш ссавнути, не намагаєшся відлизати і не втечеш від роботи.
Кулаки Тобірами стискалися ще сильніше. « Ах ти, гад! Ти цілий день розвертаєшся на мене, звалюючи всі справи. А мені це не під силу? Я тут взагалі-то Хокаґе!"
***
Застосовуючи техніку реінкарнації, Хашірама і Тобірама стали схожими на двох вчителів з Академії, які сьогодні відбували місію. Проникнути всередину не було важко.
Нинішня Академія шінобі, по правді кажучи, більше приходила на дитячий садок — місце, де діти різних кланів могли познайомитися і подружитися з однолітками. Вчителі, звичайно, намагалися як могли, але що взяти з ніндзя? Вони звикли до смертельних місій і відточених техніків, а не педагогів.
Проте діти мають дітей — вони постійно гавкають, проказують і лізуть на рожен. А найважливіше, що більшість з них — це відприски великих кланів, яких і пальцем торкався страх. Багато шінобі були швидше пробігти кілька тисяч рів до повного виснаження, ніж провести ще один день в цьому пеклі. Тому кожен день хтось із вчителів брав участь у відгу за « непереконливими обставинами».
Хашірема і Тобірама без труднощів прослизнули всередину й навіть спробували стати наставниками. Вони не звертали уваги на шалости у класі, але зрештою діти повинні бути зганьбленими.
Але те, що вони побачили на перерві, насправді їх заінтригувало. Юя, сівши на стіл, з запалом розповідав іншим дітям про свої подорожі в « Західному континенті ».
« Якого біса тебе взагалі понесло на захід?» — раптом пронісся у головах братів.
Він навіть не пояснив причини, коли відразу переглянув опис епічних бітів з ніндзя та лютими звірами...
"Постій-но, з якими ще ніндзя ти бився? Тебе просто били в одні ворота!"
Брати відчайдушно прагнули втрутитися і потягнути маленького хвалька зі столу, але з благоговінням його слухають інші діти.
Під час обідньої перерви Юя швидко розправився з бензо, яке йому приготувала тітка Міто, і відразу ж націлився на чужі коробочки.
- О, Казуко, щось у тебе сьогодні невагомий хлопець, він підійшов до Х'юга Казово.
Дівчинка нахмурилася.
- Ти до чого клонуєш?
Юя розчавлений похитав головою.
— Та так, на вигляд не дуже апетитно. Хто тобі готував?
Очі дівчинки розлютилися.
— Це готувала моя мама! Як ти смієш говорити, що це не дуже? Ти що, пробував, щоб так стверджувати?
Юя зневажливо хмикнув і з видом повної вищості простягнув палички.
давай перевіримо.
Одним махом він підчепив з її коробочки здорову фрикадельку і курячу ніжку, закинув у рот, прожвав та охвалив.
— М-м-х, а адже і правда непогано. Признаюся, смак відмінний. Беру свої слова назад, прошу вибачення.
Х'юга Казуко відразу ж гордо вдерлася підборіддя.
- Те ж!
Після цього з великим апетитом почала сплітати рис, який залишився.
Юя обернув поглядом клас і навів наступну мету. Він підійшов до іншої дівчинки і, картинно провівши рукою по волоссі, кинув:
— Йо, Джу! Щось бенто вашого клану Учиха виглядає не дуже. Цікаво, чи є більше смаків - ваше або клана Х'юга?
Учиха Джу Смерила Юя поглядом, перевела його на Казуко і на мить замислилась. Хьюга і Учиха - два великих клану Конохі.
З абсолютно серйозним обличчям вона помістила свою коробочку Ю.
- Я прошу винести справедливий вердикт.
Юя важливо кивнув і так само вправно відправив собі в рот шматок риби та крольчату.
— Недурно, дуже невразливо! Сьогодні у ваших кланів нічия! Завтра я прийду і винесу остаточне рішення!
Ця сцена змусила Хашираму і Тобірам, що таємно спостерігали через вікно, остовпіти.
Брати переглянулися, мовчки визнаючи очевидне.
Думки в голові цього хлопця явно текли зовсім не так, як у інших дітей.
***
Коли Юя повернувся додому, Хашірама був вражений тим, що не пропадав у гральному будинку, а чекав його.
Коли хлопчик переступив поріг, Сенджу Гашірама без обіняків запитав:
- Якщо я побудую тобі проект про будівництво мосту через низину, ти впораєшся?
Юя моргнув, подивився на Хашіраму, потім на Узумаки Міто.
Тітка Міто сиділа з закритими очима, занурена в медитацію, і явно не збиралася втручатися.
- Хмм... Я впораюся з цим, — простягнув Юя. - Тільки я занадто малий. Прості робітники не будуть слухати моїх наказів.
Хашірама зумлівлено вкинув брови.
« Дитина, яка не має грошей на таке запитання, відмовила б або принаймні розгубилась... Чому цей хлопчик почав думати по суті? "
Цей хлопець справді...
Зовсім не схожий на звичайну дитину...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt