- І тоді я як стрибну! Хувати тигра за хвіст! Розкрутив його і ка-ак швирну! А він знову на мене кидає! Я в підкате, раз — і засурмив йому черево кунаем! Ну а потім зажарив і з'їв, чого добра пропадати!
В одному із класів Академії шінобі Юя, забравши підборіддя, з тим що ні на є самовдоволеним видом травив байки таким же дрібними, як і він сам. Морочити голову цим столярам він був мастик.
- Так-так, тихо, урок починається! — У клас увійшов молодий чоловік. Зсунувши проектор на чолі трохи вище, він з усмішкою звернувся до орави дітлахів: « Юя, годі вже хвалитися своїми подвигами у боротьбі з тигром, сідай! Сьогодні я проведу заняття. Ваша вчителька Міто нездорова, тому я її підміню на день.
Юя шепнув до дівчини, яка сиділа поруч, коли минала:
— Хто це ще такий? Занадто молодий. Напевно, всього лише генин?
Дівчинка мала гладеньке чорне волосся і білосніжну шкіру, але очі без зіниць виховував легке жування.
« Так хто знає його, — підперезавши підборіддя рукою, з погано приховованим роздратуванням простягнула Х’юга Казуко. — Терпіть не можу таких приторних типів.
Вираз обличчя молодого чоловіка на подіумі засоромився. Відкашляючись, він продовжив:
— Эм-м... Мене звати Сарутобі Хірузен. Прошу всіх сісти і слухати уважно.
Але діти, які перед тим сиділи струнко, швидко засміялися з приводу того, що новий вчитель має надто м’який характер і з кожною секундою висміювали все більше. Юя і його сусідка з клану Х’юґа відразу почали запускати.
У класі запанував бідний зал.
Хирузен розгубився. Будь - яка його спроба ускладнювати розпущених дітей закінчувалася тим, що в нього літали книги і ранці. Незабаром йому не залишалося нічого, крім як безпорадно прикривати обличчя руками, здаючи собою жалюгідне видовище.
Зрештою, не витримавши приниження, Сарутобі закричав:
— Всім замовкнути!
А потім склав печатки.
Земля — стіна землі! Правда, у мініатюрі
— Ого! Круто! — Захитався Юя, і його долоні засвітилися.
Сарутобі Хірузен нарешті зміг почати урок.
З-під ніг кожного учня виросли кам'яні помсти, чиї краї тут же зомкнулися, закриваючи дітей в індивідуальні пастки.
***
О третій годині навчання в Академії закінчились. Юя відхилив пропозицію кількох хлопців піти грати на зачинки села і з усіх ніг помчався до резиденції Хокаґе біля підніжжя великої скелі.
Біля дверей кабінету товпилися і шуміли дорослі шінобі, в їхніх голосах чітко було чути нетерпеливість.
Деякі з них помітили Юя. Вони знали, що цей хлопець - учень Першого Хокаґе, Сенджу Хашірами, і живе в його будинку, а Сенду Тобірама доводиться йому кимось на зразок дядька-наставника. Але сьогодні вони прийшли сюди за грошима, і думка про те, що треба зберігати обличчя перед дитиною, не змусить їх піти з порожніми руками.
Коноха виросла з нічого до своїх сучасних розмірів лише завдяки заклику Гашірами і всебічній підтримці великих кланів. У ті часи, без допомоги кланів Інузука, Сарутобі, Х'юга та Абурамі, одні тільки Сенджу і Вчіха ніколи б не змогли підняти такий проект.
Обидва великі клани були, по суті, кланами найманців. Простіше кажучи, кожен їх шинобі був майстром клинка і кунаю, але не тільки вони не займалися виробництвом, так і вимагали колосальної кількості ресурсів. Та що там казати, тільки харч для них щодня зливався у величезні витрати. Прості члени клана не могли прогодувати стільки ротів.
Саме тому могутні Сенджу і Учиха були змушені виконувати чужі замовлення на усунення. Все заради того, щоб було що є.
Якщо говорити про силу, то всі інші клани разом взяті, ймовірно, не змогли б здолати одного тільки Сенджу Гашираму. Але їхній внесок у розвиток Конохі був реальним, видимим і осязаним. Наше сучасне процвітання також вимагало допомоги.
Але тут виникла проблема.
Поки всі були однаково бідні, говорити було не про що. Всі затягли пояса. Але тепер пройшов слух, що другий знайшов ... Золота копальня.
Цілий коп! Цього вистачило б, щоб забезпечити всю Коноху на десятки років безнадійного життя! Як тут було не втратити голови? Колись ми голодували разом, а тепер, коли зрушилося таке багатство, ти ж не посмієш про нас забути? Приблизно з таким складом і тяглися сюди, щоб урвати свій шматок.
Юя зрозумів, що йому не можна пробитися всередину і просто сів на дерев’яну підлогу біля стіни та прикрив очі.
А в цей час у кабінеті Сенджу Тобірама буквально на крові присягнувся главам кланів Х'юга, Сарутобі і Шимура:
— Да клянусь вам, я добув лише десять з невеличким кілограмом золота! Як це перетворилося на цілу руду? Хто розпускає ці марення?
Сенджу Тобірама був розлючений. І не дивно, що мізерні десять кілограмів, а слух розширявся і перетворився на щось зовсім неймовірне. Тобірама був поза золотою.
Коли він бачить, що майже серце його воліє вирватися з грудей на доказ своєї правості, то три клани почувалися незручно. Зрештою, коли всі були бідні, вони затягали пояс і в цьому не було нічого страшного. Але коли вони почули про гроші, то не могли їх обдурити.
Тобірама пояснив, що ці гроші підуть на будівництво кам’яного мосту через болота на захід від Конохи. Там були великі топи, які щороку покидали справжнє озеро. За топами лежали родючі вологі луки, де росло багато цінних трав, рослин і сезонних культур.
Колись кожної осінні пан Конохі цілий місяць закидали на роботу і вирушали збирати врожай. Але навіть так їм вдавалося приносити лише малу частину того, що там росло. Проблема полягала в тому, що свіжі плоди і трави не могли бути надрукованими у сувої. Свитки не приймають живої матерії, якщо тільки не висушити або не приготувати її.
Спочатку було достатньо лише наблизитися, щоб побачити це багатство. Отримавши золото, Сенджу Тобірама першим вирішив побудувати міст на цих луках.
Глави трьох кланів не мали нічого проти такого використання. Головне, щоб гроші не діставалися якогось одного, обраного кланом, а все інше - неважливо. Якщо міст через болота буде збудовано, вони також зможуть отримати з цього користь. Тепер і прості члени їхніх кланів зможуть ходити туди за плодами.
З’ясувавши питання з трьома великими кланами, можна було дійти висновку, що і решта проблеми вирішена.
Тобірама вийшов, пояснився з іншими розділами і зрештою, дозволивши цей фарс, проводив їх. Він обернувся і побачив, що Юя вже спить, притулившись до стіни.
Сенджу Тобірама похитав головою. Сурові губи проколювалися в ледь помітній усміці. Він підійшов і вкликав Юя на плече.
- Якщо я пообіцяв навчити тебе ніндзюцу, то від свого слова не відступлюся...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt