Юя якраз вкладав речі в рюкзак, коли до його слуху знову дійшло тороплевого « потоп-топ ».
Цього разу було набагато легше, ніж у Сенджу Гаширама. Такі могли належати тільки дитині.
Юя, не звертаючи уваги на цю сумку, продовжував її набивати.
- Піф-паф! Юя-ни-чан! Пиф-пафф! - Маленька дівчинка з хвостиком-фонтанчиком на макушці, цілуючись у нього пальцем, врвалася до кімнати.
Юя втомився подивився на неї.
— Цунаде, твій брат зараз дуже зайнятий. Пограємося трохи пізніше, добре? Будь умницей.
Сенджу Цунаде. П'ята Хокаґе. А поки що ... Лише дворічна пігалиця.
Вона навіть не вміла говорити, хоча вже знала як покликати дідуся з бабусею і його свого названого брата. Що ж, і на тому спасибі.
Цунада стояла в дверях і, здавалося, не чула його слів — так і навряд чи розуміла. Вона просто мовчки простягла до нього ручки.
Юя зітхнув, затягнув ремені рюкзака і підхопив дівчинку на руки. Така радість зітхнула і відразу потягнулася до його обличчя. Він знову зітхнув. Він добре розумів, чого вона хоче.
У наступну мить Юя вже носився по будинку, посадивши Цунаде на шию, під її захоплені вигуки: « Нічан! Ни-чан!»
***
Її мати прийшла ввечері за дитиною. Попутно вона відвісила Юї глибокий вибачливий уклон. Він лише махав рукою, щоб проводжати гостей.
Настав час вечері. Юя і Узумакі Міто сиділи на татами за низьким столиком. Міто, якій перевалило за тридцять років, була в розквіті своєї жіночої краси.
Але для Юя, який сидів у найдальшому і скромному кутку, її краса була наче гострого клинку - захоплювала, але змушувала триматися далеко.
Вечеря була скромною: лише три страви — м’ясо, овочі та суп. Але навіть у такій простоті відчувалася рука майстра.
Пані Міто не притрагалася до паличок, а тому й Юя не смів.
Вони просто сиділи в тиші. Тільки на відміну від Мето, могутньої спину ідеально прямо, Юя зупинявся, опустив голову і піддаючись втому, мілко клевав носом.
— Якщо хочеш спати, можеш поїсти першим і йти, — тихо сказала вона.
Як отримав амністію, Юя відразу схопив палички і почав закидати рис у себе.
Узумакі Міто сиділа з закритими очима, ніби і не чула його чавунина, її спина залишалася такою ж прямою та непогинною.
Коли минуло досить часу, вона так само тихо запитала:
Хашірам сьогодні приходив до тебе?
Рухи Юя замерли. З важким серцем він кинув погляд на пані, але та не змінила пози.
Проковтнувши жук рису, він шанобливо відповів:
- Що пані хоче дізнатися про вчителя?
- Твій вчитель сьогодні шукав тебе? - Вона повторила, не змінюючи тону.
На чолі Юя виступили бісерики поту. Він вагався: « Прикрити вчителя? » Після болісних роздумів він низько схилив голову.
— Да, госпожа! Сьогодні вчитель приходив!
Міто не пошевелилась.
— Добре, що не намагаєшся брехати. Це похвально.
Холодний піт покотився по спині Юя. Він мислливо вже ставив свічку за спокій душі свого вчителя.
- І що йому було потрібно? — Почала допит Міто.
Юя стиснув зуби і випалив на одному диханні:
— Вчитель хотів, щоб я допоміг йому своєю силою сховатися від кредиторів! Я з обуренням відкинув його пропозицію! Але він почав мені погрожувати і шантажувати, сказав, що якщо я не погоджуся, то залишусь без вечері, а якщо запрошуся - завтра він дасть мені вихідний, і мені не доведеться йти в Академію і знову бачити свого дядька... У мене не було вибору, довелося погодитися.
Узумаки Міто нарешті відкрила очі. Сильний, як ковдра озера, дивиться в Юя.
- Це правда?
— Клянуся, кожне слово! — Випалив він, стукнувши себе в груди.
- І ти так легко здався? — Холодно хмикнув вона.
- Я хотів їсти... — жало простягнув Юя, закашлявшись. - Він сказав, що не дасть їжі... Я з дитинства боюся голоду...
Міто обдарувала його образливою усмішкою і з поганим прихистком махала рукою.
— Ешь. Поїж і забирайся.
- Так, пані!
У три рахунки Юя вислизнув з кімнати і подався до ванної.
Він з насолодою плював у гарячій воді, граючи із гумовим качком. Життя було прекрасним.
Але в наступній секунді, роздавлений з дому душолючий крик змусив його поперхнутися і мало не піти під воду. А за ним пішли й інші, не менш відчайдушні.
Обнімаючи качку, Юя тремтів як осиновий лист. Так, пані Міто була... Жінка з характером.
Вибравшись з ванної, він забрався в ліжко, подумки поглинув пам'ять Сенджу
Хашіроми три секунди мовчання і провалився в сон.
***
Наступного дня Юя вирушив до лоні на захід від села. Його здатність дозволяла йому витягувати золото прямо з-під землі. Щоправда, відстань не більша за кілометр. З ростом сили дистанція зросте, але до земної мантії йому ніколи не дістатися.
Зібравши близько 200 кілограмів золота, Юя дістав сувій, прокусив палець до крові і одним рухом запечатав дорогоцінний метал всередині.
Все одно дуже мало. От би знайти справжнє життя... Навіть невелике родовище — це десятки тонн. А велика — тисячі. З такою кількістю золота більшість проблем просто б перестали існувати.
Не дивно, що одного разу Хашірама з тугою сказав йому: « Якби не ти, мені б не довелося продавати тих хвостиків".
П’ятнадцять років тому, коли Коноха тільки була заснована, країна Огня хоч і уклала з нею угоду, але яку допомога катастрофічно не вистачало, щоб перетворити село на квітуче місце, де шінобі не довелося б думати про хліб за щоденним. Крім того, ніндзя — це бездонна грошова яма.
Скажімо так, бідний шинобі може, як Лі, відточувати своє тіло, побільшивши силу. А от багата справа — зовсім інша. Він може просто найняти кращих панів, а то й джонінів, щоб ті натасували його в індивідуальному порядку. Такі заняття вважаються місією з високою винагородою, і ті, хто хоче їх знайти, завжди знайдуться. Вчитися під керівництвом майстра або зрозуміти все на синцях і шишках - дві великі різниці.
Не кажучи вже про спорядження: кунаї, сувої, вибухівки - все це коштує грошей. Зрозуміло, що Тентен — справжній багатій. Вона ж цим торгує, і кожен шенобі - її потенційний клієнт.
За п'ятнадцять років до цього, Сенджу Гаширамі не довелося б продавати Хвосталих тварин, щоб отримати стартовий капітал для Конохи.
Ця відома Рада П'яти Каге була просто аукціоном. Уся риторика Гашірами про те, що Хвостаті надто небезпечні і їх потрібно запечатати, була лише гарною ширмою. Так, у цьому була доля правди, але лише частка.
Якщо вони такі небезпечні, чому просто не знищити їх? Чи Бог не міг би дати Шінобі сили?
Друкувати, а потім продати іншим селом... Чому не є добрим виправданням? Але тепер можна було торгувати Хвостатними з чистим сумлінням.
У той час заможна країна Молнія навіть хотіла скупити всіх. У результаті Хашірама заявив, що в одні руки є не більше двох. У першому ж раунді вони забрали найдорожчого восьмої, а другого — двостулкового.
Що до однохвостого...
Звичайно, тодішній Казеказі ніс всяку нісенітницю в дусі: « Нам не потрібно нічого купувати, Шукаку і так на території нашої країни, ми самі його спіймаємо, тільки не перешкоджайте». Але якщо подумати, все було ясно.
У хлопця просто не було грошей. Він не міг дозволити собі купити Хвостатого.
Якби він мав гроші, то вчепився б так само як і Райкаґе. Адже така сила — це аналог ядерного стримування. Розійдіть мене - і я спущу на ваше село Хвостатої звірини, подивимося, як ви впораєтеся з втратами.
Отже, не варто дивитися на Раду П’яти Каґе занадто високо.
Це був звичайний бізнес здобичі. Хашірама надав товар, інші — гроші. А що до першого Казекаґе...
Він був на мілині.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt