Єдина проблема зараз була кайдани, накладені щоденником і Солом, які не дозволяли йому негайно покинути світ магів. - Не можна дати йому втекти! — Кісмет першим зрозумів намір Дугласа. Йому було все одно на кривавий погляд, який кинув на нього Дуглас.
Кісмет попередив усіх. Всі, стиснувши зуби, намагалися витиснути останні краплі магії і знову накласти на простір заклинання, щоб перешкодити Дугласу піти з допомогою просторової магії.
Правдиве тіло Сола, Лінія долі, відразу опустилося і, наче легка вуаль, обкутало Дугласа та круглу тінь за його спиною.
Лінія долі, як гігантська мережа Дугласа всередині.
У той же час Сол на морі продовжував тягнути, намагаючись, перш ніж Дуглас втече, повністю затягнути його в око Бездні.
У крайньому разі, можна і пожертвувати цим аватаром!
Але чи так легко впіймати мага п’ятого рангу, який володіє просторовими здібностями?
Черг Дуглас і густа тінь почали мерехтіти, наче постійно втрачаючи й відновлюючи зв’язок. Лінія долі Сола не могла безпосередньо торкнутися Дугласа, а лише постійно намагалася зафіксувати його місце.
А просторові очки Фліїма і Флоко під таким високочастотним виміром були повністю зруйновані.
Зараз єдиною силою, яка ще стримувала Дугласа, була золотого світла від Білого Околатанованого Дворця і зв'язок між щоденником магу смерті та Дуґласом.
Фігура Дугласа почала мерехтіти ще швидше. Якщо так і далі піде, вони рано чи пізно повністю втратять його слід.
Флоко, який стояв поруч з тривогою дивився. - Соул все ще не може повністю використовувати силу Вестника смерті. Сила Вестника Смерті — це спостереження, а не затонення й окути. Але Сол не вміє спостерігати!
Сол в центрі битви хіба не знав цього?
Але він зараз був лише четвертою рангою і міг використовувати тільки ті сили, які розумів з його нинішніми знаннями. Він зовсім не міг використати справжню силу Вестника смерті.
У цей момент він ще глибше зрозумів, чому для магів знання - це сила.
Бачачи, як Дуглас все менше і менш збігається з світом магів і ось-ось остаточно піде, Сол не втримався і почав нервувати.
У цей момент Кісмет раптом підійшов і схопив щупальця Сола, яке заступило щоденник.
— Я його схоплю, а ти - відправляй його в Бездну.
Кілька райдужних очей повертались до Кісмета, ніби висловлюючи сумніви.
Кісмет злегка посміхнувся. У такий критичний момент він здавався занадто розслабленим.
- Ти знаєш, чому в назві Дніника мага смерті є слово "денник"?
- Щоденник, щоб в ньому писати. Я не можу повністю розкрити його силу.
- Але я можу дати тобі перо.
Багато очей навколо райдужних постійно повертались до Кісмету.
- Що ти збираєшся робити? Не дури.
Сола передавався в мозок Кісмета.
Кісмет лише посміхнувся і, не відповівши, повернувся до Дуґласа.
Дуглас, який відчайдушно намагався втекти, наче щось відчувши, обернувся і зустрівся з Кісметом.
Він раптом щось зрозумів і поспішно сказав: - Не потрібно! Кісмет! Ти зараз всього лише пов'язаний з щоденником. Це не заважає тобі робити все, що ти хочеш!
Кісмет, як і не чувши, раптово відпустив туго стиснену золоту нитку.
Ось тільки ця золота нитка все ще була пов'язана з його грудьми, тому і не перервала зв"язок із Дугласом.
Кісмет розвів руки і, в найбільш розслабленій позі, пари в повітрі, підняв голову і подивився на затягнені хмарами небо.
Так само, як він лежав на даху Вежі Душ раніше кожного дня і дивився на зірки.
— Занадто довго був маріонеткою.
— Неповна свобода... Мені не потрібна.
— Кисмет! Не... — Сол відпустив щупалець, що обвів щоденник і потягнувся до Кісмета.
Але не встигло його щупальці дотягнутися, як тіло Кісмета раптом втратило всі кольори, перетворившись з живої людини в білосніжну статую.
Його обличчя навіть застигло вираз безтурботності і розслаблення, з легкою посмішкою на губах.
До найменших деталей, як живий.
Наступна секунда вся статуя розсипалася. Спочатку розліт був швидким, але на відстані метра він різко сповільнився, наче в уповільненій зйомці. Це був перший сніг зими, який кружляв і спадав, осідаючи на щупальцях та очах Сола, приносячи із собою легкий холодок і тут же зникаючи.
На місці, де було його тулуб, тепер тихо ширило срібне перо.
Це пір'я не було яскравим, його оперення було трохи розріпаним, а на стержні виднілося кілька тріщин.
Коли бджолоїдка Сола, яку він простягнув, щоб зупинити Кісмет, доторкнулося його перо якраз впало у його щупальця.
На дотик воно було холодним, і на цьому зламаному пере відчувався таємниче чарівність.
Його пошкодження, навпаки, надали цьому срібному перу ще більше таємничості.
У той момент, як він взяв перо, Сол зітхнув.
Кісмет зник. Тут залишився лише могутній, але мертвий магічний артефакт.