Але в іншому полі зору Сола, смертельний туман перед ним був безжиттєвим трупом без циклу відновлення. Немов мертва планета без мети, яка рухається без сили, лише пливе у безмежному всесвіті в незнану даль.
І тому без виходу.
Два поля зору існували одночасно в його свідомості, і це викликало у нього відчуття ясного роздвоювання. Премічні уявлення про речі постійно руйнувалися і відновлюються.
Дуже суперечливо і болісно.
Постійно визнавати себе і заперечувати.
Соул, відчуваючи біль, наче його свідомість розривала на дві частини, з легкістю заговорив - він і сам не знав, чи видав він дійсно звук.
— Я... Я можу допомогти тобі подивитися, але... Ти повинен зупинити кінець світу через Глаздо Бездні.
— Можна, — відразу погодився Дуглас.
Без найменшого коливання, так що можна було подумати, що він просто говорить це заради червоного словника.
Якщо б Сол погодився добре співпрацювати в огляданні, це зекономило Дугласа багато сил і він міг би більш зосереджено через Сола спостерігати за смертю Бездни, отримуючи більше інформації про шосту рангу.
Для нього це було найважливішим.
Але, не погодившись на це, Даґлас раптом захмурився. Він з силою повернув шию. — Ти поклав на мене кайдани? Що це за сила?
Сол був вражений. Невже Даґлас відчув, що його закон причинності не має нічого спільного з ним?
Справді, контролювати когось із нас за допомогою закону причинності було дуже важко.
На щастя, Солу мав запасний план.
У той момент, коли Дуглас відштовхнувся на нього Солом какові, Горса, до цього відрізаний простором, раптом рушив!
Половина його тіла стала золотим світлом, половина - чорним тінню.
Світло і темрява, торкаючись землі, відразу закрутилися й перетворилися на хаотичну масу.
Ця хаотична маса кинувся вперед і відразу ж вкинулась у просторову щілину перед ним.
Сила, що розділяла простір, здається була порушена силою хаосу. Два простори, до цього розділені прірвою, раптом почали зливатися.
Фліїм, який стояв поряд, негайно використав свою найсильнішу магію, щоб допомогти Горсі зруйнувати просторовий розлом. Флоко швидко розповів Горсі все, що знав про магію.
У цей момент Дуґлас, який все ще не міг позбутися незрозумілих очків на своєму тілі, вперше виявив нетерплячість.
Він подивився на трьох, і куточок його рота дёрнувся. - Яка морока. Тоді спочатку вб'ю вас. Він знову змахнув рукою. Простір розлому, що перемагав шлях Горсі та іншим, відразу зник, але в наступну секунду з'явилася плоска кругла тінь.
У цій круглій чорній тіні, здавалося, нічого не було.
Лише нескінченна мертва тиша.
Навіть морський вітер, потрапляючи в чорну тінь, тут же зникав.
Але Горса все одно продовжував рухатися, наче збираючись врізатися прямо у цю круглу чорну тінь.
Таке тверде самогубство спонукало Дугласа повністю повернутися до нього.
Йому стало цікаво, чи дійсно цей Горса зможе протистояти його досконалому полю смерті? Чи, може, він просто не цінує свого життя?
Згадавши про попередні божевілля, Дуглас тепер не міг визначити його справжніх намірів.
У той момент, коли Дуглас трохи відвівся, дивлячись на Горсу, Кісмет, який до цього з силою стискав у лівій руці нитки, контролюючи Сола за допомогою щоденнику, раптом перестав сумувати.
Він швидко підняв праву руку і, з ще більшою силою, ніж раніше, стиснув її перед собою. На відміну від правої руки, яка кровоточилася лівою рукою, відразу зашивала його як смажене м’ясо на розгарженій сковороді.
Його обличчя було спотворене, але на губах була самовдоволена і божевільна усмішка. Відчувши, що щось схопив, він з усіх сил притиснув праву руку до грудей.
Золоті сторінки в щоденнику мага смерті, які ще не перетворилися на тонкі нитки, раптом зникли і потім знову з'явилися. Але коли вони знову з’явилися, то стали такими ж тоненькими й густими золотими нитками.
Як ті золоті нитки, що колись були у Фліїма.
Але цього разу інший кінець золотих ниток був обмочений навколо Дугласа.
Кісмет відпустив закривавлену ліву руку, і Сол негайно знайшов свободу.
Його тіло підірвалося і зникло, наче піна.
У той же час Горса, який, здавалося, безглуздо летів до круглої чорної тіні, раптом розвернувся і кинувся до Небесного міста внизу. Не звертаючи уваги на Глаздо Бездні, він врізався у добре знану йому ділянку землі — Білий Околадний Дворець.
Наступної секунди, і без того напівзруйнований Білий Околапурний Дворець відразу вибухнув, а золотий промінь світла вдарив прямо в Дугласа.
Дуґлас, який і так був тимчасово обмежений золотими нитками, опинився прямо під золотом.
Його спроби звільнитися від золотих ниток швидко сповільнилися.
Але й цього було недостатньо, щоб повністю сковувати його. Його рухи сповільнилися, але не припинилися.
Він змахнув рукою перед грудьми і зібрав всі золоті нитки, які сполучали його в один пучок. Хоча він не міг розірвати їх, але зміг зменшити обмеження щоденника.