Отже, коли Дуглас побачив, що Горса знайшов вказаний Глазень бурі, він відразу знепритомнів і не втрачав надії на телепортування.
Сола він не турбувався, адже з ним був Кісмет.
Поки ці двоє не втрушуються, інші марні.
Тому що у Дугласа був ще один козир.
Під його керівництвом Офелія знову висилена, охоронялася від закладеного оком бурі. Вона розбереться з усіма, хто спробує його запечатати!
Коли око Бездни з’явиться посеред континенту, його підготовка буде закінчена. Перед початком офіційного спостереження...
Залишився лише один Сол.
— Не дёргайся, просто дозволь всьому статися. Інакше я тебе дійсно вб'ю! — пригрозив Дуглас.
Якби Горса не була важливою бойовою одиницею світу магів, Даґлас би давно його позбувся.
Інші, можливо, злякалися б загрози Дуґласові.
Але не Горса.
Його голова раптом повернулася на дев'яносто градусів, і він, дивлячись на віддалене море, сказав: - А ось і ні!
Ледве він договорив, як рожеві бинти на його тілі відразу ж втратили опору, обм'якли і впали вниз.
Але, ледь ці бинти змінили форму, на них тут же з'явилися безліч чорні лінії, які миттєво розрізали їх на сотні, тисячі кусків.
Але коли рожеві клаптики бритів, кружляючи, впали на землю, Горси всередині вже не було.
- Його просторове переміщення обернуло мою смертну печатку? — Дуглас повільно повернув голову, дивлячись в ту сторону, куди дивився Горса.
Раптом на далекому горизонті моря спалахнула сліпуча золота світло.
Це як сходить сонце.
Це сонце, яке ширяє над морем, випромінювало світло, ще яскравіше і гаряче ніж заходе Сонце з іншого боку.
Раптом в якомусь покинутому дворі на континенті Іскайпер чорна хвиля, вже вийшла за межі подвір'я, немов була схоплена за хвіст і різко повернута назад.
Якби у Чорного припливу були очі, то, опустивши їх, він би побачив, що на тілі Мії, яку він поковтнув першою, раптом з'явилися великі чорні тіні.
Золоте світло, що надходить здалека, впав на Чорний приплив, пройшов крізь нього і потрапив у чорні тіні всередині.
Темні тіні під золотим світлом стали темнішими.
Там, де вони торкалися, світло і темрява спотворились.
Це спотворення породило величезну силу, яка підстрибнула і досягла місця, де була ризик.
Золота «сонце» на морі погасло, і в той же час зник та чорна куля у покинутому подвір'ї.
Потім у місці, де зникло золото, море раптом просіло і вода закрутилася, готуючись створити гігантський водоворот!
Дуглас повільно підійшов до вікна. — Він, спираючись на своє розуміння простору, переніс готовий вибухнути Око бурі в море!
— Дугласе, я не сподівалась, що Горса так зробить і не зможе зупинити. Аж раптом з комірка Даґласа вилізла Офелія розміром з великий палець і сказала: « Він використовував себе як канал для перенесення Глобового шторму ». Він просто не шкодує свого життя!
Дуґлас все ще був безмоційний. Він підняв маленьку фігурку на плечі і розчавив її.
— Так, не шкодує. Такий вчинок безпідставний.
— Перенес Око Бездни в сусідньому морі. . .Тоді я просто підштовхну континент Іскайпер туди, і все.
Після того як Сол і Кісмет проникли через наддовгий телепорт, вони нарешті повернулися на континент Іскайпер.
Коли Сол вийшов з телепорту, він раптом зупинився і закрив очі на мить завмер у повітрі.
Коли Кісмет вже збирався його поквапити, Сол знову відкрив очі.
— К морю. Бездня з’явилася на північному узбережжі Іскайпера.
Кісмет, потираючи підборіддя, сказав: « Хіба він не мав би з’явитися в центрі континенту? Чому на морі?
Піднявши голову, він побачив, що Сол вже телепортувався і поспішив за ним.
У Північних водах Іскайпера поступово з’являвся велетенський водорість.
У центрі водовороту з'явилася маса чорної бурлячої рідини, яка, здавалося, була менш щільною, ніж звичайна морська вода, і піднімалася з невидимого дна.
Величезна кількість води була збурорана. Водяна пара піднімалася високо в небо, перетворюючись на хмари. Ось тільки сьогодні хмари були надзвичайно темними.
Сол з'явився під густими хмарами.
Опустивши голову, він побачив велетенський водорість на дні моря.
У водовороті, крім чорної хвилі, здавалося, була ще якась величезна тінь, яка постійно оберталася.
Це був його символічний сон.
Він повернув голову і побачив позаду себе, як і очікувалося, величезну чорну тінь, яка, розрізуючи хвилі, мчала до місця, де розташовувалася Бездна.
Весь континент швидко наближався.
Соул уже міг бачити, як прибережні ділянки суші сильно деформувалися.
Міста й села, які не встигли евакуюватися, тепер розчавили жорно. Величезна кількість уламків каміння і ґрунту змішувалася з рештками рослин та тварин, все це було перемішано на краю узбережжя, а потім смито хвилями. У море падали уламки.