Алик подивився на них двох. - Як ви поділите те, що там знаходиться, вирішуйте самі.
Дуглас посміхнувся. - Без проблем.
- І ще підземна база. Те, що там знаходиться вже майже марно. Але матку я зможу передати вам лише в останню мить. Врешті-решт, вона нам ще знадобиться.
Цього разу Сол не відповів. Все одно, потрібна їм чи ні, вирішували тільки вони. - А коли ви йдете? - Розчинив руками Дуглас. - Про це можна говорити?
— Можна, — з радістю кивнув Алек. — 7 листопада, опівночі.
Сол завмер. Так це ж сьогодні ввечері!
Справді, передача справ в останній момент!
І те, що Алик щойно сказав Сол і Дуглас самі ділили передані речі, — чи не для того, щоб відволікти їхню увагу за допомогою легкого суперечок розподілу добра?
Дивлячись на тихе обличчя Аліка, було зрозуміло, що йому все одно, чи знають про це Сол і Дуглас.
Коли Сол подумав про це, то більше не хотів тут залишатися. - Добре, тоді удачі вам. Я піду.
Побачивши, що Сол так поспішає піти, Алек запитав у ще не просунутого з місця Дугласа: - Соул, мабуть, відправився в прихований світ-зріз. Хіба ти не хочеш подивитися, що там є?
Куточок рота Дуґласа трохи піднімався. — Те, що мені потрібно, не тут.
Не встиг Алик здивовано нахмуритися, як Дуглас глибоко подивився на його зображення і махав рукою, сказав: "Я дуже серйозно настроєний на знищення очей Бездні. І наостанок, бажаю вам приємної зоряної подорожі.
Сказавши це, Дуглас приклавши руку до грудей на знак поваги, теж повернувся і залишив верхній поверх.
У цій кімнаті з аномальністю тяжіння залишився лише Алик.
Він, опустивши очі, задумався. З ним у Сола в майбутньому ще буде головний біль."
Шух!
Раптом у кімнаті з'явилася фігура Мерича.
Не те щоб Меріч навчився телепортуватися.
Він, як і Алик в цей момент, був лише проекцією свідомості.
Справжні тіла вже були залишені, а душі знаходилися біля Зоряних Ворт, готові в будь-який момент піти.
— Головуючий, усі підготовчі роботи завершено. Може, нам їхати прямо зараз?
Але Алик подивився на Мерича. - Ми йдемо, а не тікаємо.
Мерич швидко опустив голову і замовк.
- Починаємо з початкового плану. Це найбезпечніший час, який ми вирахували. Не потрібно через твої дріб'язкові міркування впливати на графік всіх.
Ледве Алік договорив, як його фігура раптом зникла.
Тільки тоді Меріч підняв голову і, подивившись на двері, в ту сторону, куди пішов Сол, холодно фиркнув. Соул, ти так мене принижував і все одно нічого не зміг зі мною зробити? Гм, думаєш, стерпев, зможеш отримати матку? Ха, я поставлю тебе страждати і стримуватись, але в кінцевому підсумку ти нічого не отримаєш! "
На його обличчі з’явилася самозадоволена усмішка.
...
Аж ось над континентом Іскайпер, який лежить у низьких широтах, почав іти сніг.
Темні хмари затягли небо, покривав і місяць, і зорі.
Чорне нічне небо стало ще темнішим, ніби віщуючи, що наймогутніша організація магів, яка колись освітлювала цей континент, з цієї ночі остаточно зникне.
6 жовтня 325 року Епохи, яка росте на Місяці, 12 годин ночі.
І ось, коли у своїй спальні спав Соул, раптом відкрив очі і сів.
— Хи-хі-хи... — Розповідав дитячий сміх.
Срібний метелик вилетіла з літака Сола і, кружляючи навколо нього, піднялася вгору. Чорні тонкі щупальці витягнулись через його шию, роздягнулися і розпустилися величезним чорним кольором.
- Ходімо, проводимо наших хороших друзів з Ради Зоряних Ворт!
Фігура Сола миттєво зникла.
В наступну секунду він знову з'явився у Зоряних Ворота.
Не в штаб-квартирі Ради, а у того просторового розлому в глибокому космосі, який Рада так ретельно приховував.
Соул зміг опинитися тут, тому що, коли він в лабораторії швиряв Мерича, він схопив його Лінію долі.
З того часу Меріч став точкою телепортації для Сола. Тільки, крім самого Сола, ніхто про це не знав.
І тепер, зрозумівши, що точка телепортації наблизилася до просторового розлому, він відразу перемістився.
Перед Солом м’ясистий, товстий черв'як обережно готувався перетнути просторий розлому, покинути світ магів і відправитись у безкрай космос, досліджувати небезпечні та невідомі світу.
Цей м'ясистий хробак був оболочкою, що вміщала душу Мерича.
Срібний метелик, не чекаючи наказу Сола, відразу влетіла у великий м’ясистий хробак.
Мерич, в жаху, інстинктивно спробував втекти, але раптом замер. Рух, який він збирався зробити, щоб перетнути Зоряні Ворота, застовпився.
Наступної секунди права рука Сола перетворилася на напівпрозорих щупалець восьминогів, які міцно схопили черв’яка і кілька разів обгорнули його та перетворили в клубок.
Зробивши це, Сол відразу відступив.
Майже в той же момент через Зоряні Ворота до того місця, де щойно стояв Сол, простягалася потужна ментальна сила. Вона висихла, ледь не зачепивши Сола.