В останньому листі Байрон написав, що гості Керрі намагаються дізнатися про останні справи Ради Зоряних Ворота. Він обіцяв повідомити Солу, якщо щось виявиться.
Але від Байрона не було жодної звістки. Чи він нічого не виявив, чи то щось його затримало.
Справа з наставником поки було відкладено, і Сол вирішив відправитися на північний захід Іскайпера, щоб розпитати Керрі.
Під час останньої зустрічі з ними начальник Керрі, Олер, маг, який спеціалізувався на магії дерева, був дуже упереджений. Але тепер Солу не потрібно було звертати увагу на цей жарт.
Провівши два дні в дорозі, він добрався до прибережного міста Керрі. Не встиг він наблизитись, як на нього вилетіли люди.
Соул свідомо не приховував своєї магії, і його помітили охоронці.
- Я шукаю чарівницю Керрі. Вона все ще тут?
Двоє магів, що підлітали, були лише офіційними чарівниками першого рангу. Побачивши Сола, вони ледве не впали з неба.
Один з них, здається, впізнав Сола і трохи заспокоївся. Він запитав: « Ви — його неперевершеність у порівнянні зі Шістсотою? »
Отримавши ствердну відповідь, він відразу вказав дорогу: - Я проводжу вас до леді Керрі. Останні два роки вона постійно зайнята експериментами і майже не виходить.
Соул кивнув і дозволив йому вести.
Лабораторія Керрі була в лісі поблизу прибережного міста. Звідти відчинялися краєвиди на місто, але вона була далеко від людського марноти — ідеальне місце для усамітнення.
Але коли Сол зібрався приземлитися, він раптом відчув щось дивне. Це змусило його заміряти в повітрі.
Дитина Водоросль висунулася з-за його шиї і, висунувши язик, зашпила на замок, що стояв у глибині лісу.
- Ти теж щось помітила? — Соул подивився на свою надзвичайно проникливу тваринку. — Рівень брудності не вищий, магія, здається теж стабільна. Невже у когось проблеми з ментальною силою?
Маг, який вів їх, побачивши, що Сол зупинився з подивом, але не наважуючись нічого сказати, залишився стояти на землі, дивлячись на Сола у небі.
"Страсне відчуття, здається, зникло."
Дитинка Волося неподалік енергійно закидала.
- Малюк Водоросль, повертайся. Якщо знову щось замітиш, відразу ж кидайся туди. Я подивлюся, чи одне і те ж ми виявили.
Дитинка Водоросль слухняно повернулася за його шию.
Потім Сол продовжив спуск. Він нічого не пояснив магу, а той, звичайно, не насмілювався запитати. Побачивши, що Сол нарешті приземлився, він поспішно сказав: - Леді Керрі працює в західній вежі замку. А лорд Олер зазвичай знаходиться в головному будинку ззаду.
— Мені не потрібно бачити Олера, — махнув рукою Сол і увійшов у ворота замку.
Двоє магів першого рангу не наважилися слідувати за ним. Для мага третього рангу це було надто небезпечно. Те, що вони проводили його до воріт, вже було виявом відваги.
- Нам не потрібно спочатку повідомити про ваш прихід? — запитав один з них.
- Як ти думаєш, хто швидше: ми з доповідь чи чарівник Сол, який сам знайде леді Керрі? — Зразково відповів інший.
На це було нічого відповісти.
- Ось це і є маг третього рангу? Просто неймовірно, його аура здається навіть страшнішою, ніж у жорстокого мага Олера. Я навіть не наважуюся на нього дивитися.
- Ти що, жити не хочеш? Не базікай дурні, пішли патрулювати далі. Леді Керрі останнім часом постійно нагадує нам бути уважними і відразу ж доставляти про будь-які дива.
Леді Керрі в останні два роки якась напружена, хоча останнім часом у місті нічого особливого не відбувалося.
— Просто роби, що кажуть, чого ти такий цікавий?
Двоє магів, віддаляючись і не підозрювали, що їхня розмова була повністю підслуханий Солом. Але, судячи з її стану, вона ще не знайшла джерело."
Замок був порожній. Схоже, іншим чарівникам вхід сюди був заборонено, і це була особиста територія двох високорівних магів.
Сол, дотримуючись вказівок ведучого, швидко знайшов західну вежу, де була Керрі.
Стук-тук.
— Хто там? — Кэрі, схилившись над столом, написала листа. Позапний стук у двері змусив її напряжетися.
- Вибачте за несподіваний візит. Це Сол.
Обличчя Керрі осяяло величезним подивом. Вона схопився, швидко обігнула стіл і кинулась до дверей.
Вона, наче зачарована чарами і поспіхом бігла швидко й спотикаючись. На її обличчі було подив і полегшення, наче раптовий парафія Сола був не зухвалістю, а приємною несподіванкою.
Але з наближенням до дверей полегшення на її обличчі зникло, і її кроки сповільнилися.
Коли вона відкрила двері, її вираз обличчя вже був спокійним.
- Давно не бачились, ваша високість Сол. Дуже шкода, що минулого разу не вдалося запросити вас зайти.
Соул потрегал подборонок. Тільки що він, здається, чув, як щось вдарилося об кут столу, з такою поспіху. Це не було дуже пов’язано з теперішнім спокоєм і самовладанням.
Але зараз так багато людей нервували, коли бачили Сола, що він не став надавати цьому значення, підписавши все на стриманість Керрі.