Брандо, як і очікувалось, дуже зацікавився і сказав, що коли вдасться скопіювати, він спочатку змінить обладунки на всіх своїх тілах.
Після того як Брандо Сол пішов, він нарешті взяв зашифрований лист до палацу.
Почувши, що воно з Іскайпера, Сол вже мало здогадувався про те, від кого він походить.
Він зняв магію друк з конверта. Перевірку мети пройшла успішно, лист не самознищувався.
Соул розгорнув його. Усередині була лише одна коротка фраза.
« У нас залишилось мало часу. Прошу вас прибути до Клану Сяючих для бесід."
Сол вирушив у подорож сам. Цього разу в Іскайпер він не взяв з собою навіть Корі, а залишив майбутню марку працювати у вежі.
Щоб полегшити її, у вежі залишилися Герман і вітряна фея Найрілла.
Сол взяв із собою тільки Малюнку Водоросль, Бесс і Кошмарну метелика Панні.
У цю подорож до Іскайпера він також мав знайти останню мету для « Семфонії долі ».
Кісмет колись радив йому, що якщо він вирішить вибрати ціль для « переходу до Іскайпере », то робити це треба в останню чергу.
Соул бачив, що Кісмет був дуже серйозним на цей раз і в Іскайпере справи були ще складнішими, ніж у Трібуналі.
Отже, Сол послухався його поради і тільки коли перші чотири цілі стабілізувалися та звикли до великої кількості сили долі, Клана Сіячів вирушив у Іскайпер.
Світ-срез Клана Сіячів лежав на краю континенту Іскайпер, але до Небесного міста Офелії було ще дуже далеко.
Точніше, небесне місто лежало на заході Іскайпера, а світ-срез Клана Сіяючих - на північному узбережжі.
Цього разу Сол, за допомогою Нортона, прибув в Іскайпер через наддовгий телепорт біля Долини Гномів. Прибувши на північ, він лише наближався до землі Клана Сіячів і побачив зустрічника.
Це був маг, старший за Нортона, сивоволосий і худорлявий, що було видно навіть під вільною мантією.
Він також був магом третього рангу і тримав у руці ліхтар, ґніт якого випромінював яскраве й ричне біле світло.
— Маг Сол, радий вас бачити. Я посланий главою Нортоном, щоб зустріти вас. Мене звати Едґар, будь ласка, йдіть за мною.
Соул пішов за Едгаром вглиб гірського масиву. За густим лісом гірська стежка пролягала дуже далеко, і перед ними з’явилася стрімка скеля.
Під скелею знову тягнулося ліс, без жодного знака життя.
— Спускайтесь звідси. При вході в світ-зріз, будь ласка, зніміть свій магічний захист і заклинання польоту.
Сказавши це, Едгар першим стрибнув зі скелі.
Він навіть не використовував магію. Аж раптом на півдорозі в повітрі з’явилися блакитні світлові ворота. Едґар зник, коли влетів у них.
Світ-срез Клана Сіяючих відрізнявся від усіх, що Сол бачив раніше.
Коли Сол, як і Едґара, ввійшов у ворота, він знайшов під ногами полум’я світу. Ось тільки полум'я тут було білим, як фітиль у ліхтарі Едґара.
Воно було гірким, але не обпалюванням.
Будинки, дерева і навіть дороги були вкриті вогниками. Коли Сол з Едгаром увійшли, їх відразу підхопило полум’я. Не використовуючи магію, вони опустилися вниз.
— Що запалює полум’я? — Соул подивився на свої ноги, стоячи в центрі вогню. Відчуття було, наче він опустив їх у теплішу воду.
— Воно спалює нечистоти в повітрі. Світи-різи менш стабільні, ніж основний світ, і іноді в них народжуються дивні речі. Відколи перше покоління Клана Сіячів оселилося тут, вони постійно очищують себе. Там, де немає цього полум'я, відбуваються речі, дуже страшні для магів низького рангу.
Полум'я їх не могло зупинитись. Пролетівши над пагорбами, вони побачили скупчення високих башт, схожих на первісний ліс.
Соул ніколи не бачив такого щільного скупчення башт. Кожна з них була різного розміру і форми, вони стояли дуже близько один до одного, абсолютно не турбуючись про міжбашений простір та приватність.
Коли вони пролетіли повз, з вікон декількох башт висунулися голови.
Подивившись вниз, Сол побачив, що ці люди не мали ні очей, ні ротів, ані вух. На обличчі був лише один плоский ніс, яким вони сильно принюхувалися.
Пролітаючи через скупчення башт, полум'я, яке їх породило, нарешті почало знижуватися.
Вони приземлилися у дуже незвичній вежі, схожої на перегорнуту чашу. Дно чаші відкрився, коли вони опустились, і відразу ж зачинилися, як тільки вони увійшли. Усередині чаши царювала непроглядна темрява, в якій було щось знайоме. Переповнений простір перемістив їх в інше місце.
Полум’я під ногами зникло, і зрештою вони опинилися в цілковитій темряві.
Але піднявши голову, Сол побачив світну кулю з обмеженим радіусом світла. Посередині кулі лежала крихітна фігурка, схожа на немовля в утробі матері.
Але знайома ментальна сила підказувала Солу, що людина в кулі - це глава Клану Сяючих.
— Глава, маг Сол прибыл. Коли я вдаюсь, Едґар схилився і пішов геть, але Нортон зупинив його.
— Едґаре, останься. Якщо когось буде використовувати в майбутньому, ти мій наступний кандидат.