— Вибачте, ваша величність. Лія притиснула руку до грудей і вклонилася. - Я прийшла сьогодні лише для того, щоб донести до вас нашу позицію, а не щоб виторгувати у вас обіцянку. Ми знаємо, що коли ви побачите, як наші дії шкодять Нефрайтові, то навіть сьогодні ти дав обіцянку, завтра його порушиш. Ми лише сподіваємося, що в майбутньому, коли вам доведеться робити вибір, ви будете думати про те, чим краще для Нефрайта, а не про особисті відносини і інтереси.
— Все? Це все? - Ейло не вірив своїм вухам.
— Все. Це все, - все ще в уклоні, злегка піднявши голову, відповіла Лія.
Ледве вона домовилася, як краєм очі помітила спалах чорного полум’я і потім — сильний удар та оглушливий вибух.
У гуркоті вибуху Лія подумала, що вже перетворилася на куток. Та, прийшовши в себе, знайшла, що лежить на землї у саду. Все її тіло горіло, і вона ледве не втратила свідомість знову.
Вона була шокована. Вона не сподівалася, що імператор так зробить.
У її серці з'явилися образи і образа. Вона все-таки не змогла як слід виконати доручення пана Сола.
Вона ледве піднялася. Шматки шкіри відривалися від тіла. Було дуже боляче, але Лія не сміла чарувати в саду імператора. Це могло знову розгнівати його.
Приховуючи, вона побрела до виходу. Другу хвилю мук завдала прибита до рани одяг.
Щоб не втратити свідомість, вона йшла і намагалася зрозуміти, що зробила неправильно. І коли вона нарешті вийшла з саду, до неї підбігли дві знайомі фігури.
Це були два маги, що прийшли з нею. Вони з жахом в очах підхопили її під руки.
Вони запитали про третій, і Лія з важкою виговоркою, що він перетворився на попіл. — Ви, молодь, вічно...
Він не договорив, але Лія зрозуміла. Він вважав, що ці маги необачні й заслужені.
Почувши його бурчання, Лія раптом зрозуміла, чому імператор в кінці напав на неї!
Той маг, що зайшов у сад першим, зробив це за її наущенню, щоб спровокувати імператора. Вона хотіла попросити вибачення і поговорити з ним.
Але це все одно було занадто раптово. Якби вона повернулася неушкодженою, це могло б викликати підозри. А тепер, коли Ейло мало не спалив її живцем, їх можлива розмова перетворилася на те, що вона, вигубивши мага четвертого рангу, була відразу покарана.
Невдовзі вони вийшли з спокою імператора. Один з магів все ще не внімався, боячись, що гнів перекинеться і на нього. А інший вже почав лікувати опіки Лії.
Лія лише гірко висміювала. Я все зрозуміла.
Поки Сол схибив, збираючи союзників, Горса, який залишив герцогство Кема кілька років тому, нарешті ступив на цю знайому землю.
Отримавши листа від Юли біля Стіни Вздохів, він вирішив повернутися. Але на зворотному шляху він не використовував магію і швидкі дирижаблі. Він йшов один, спираючись на дерев'яну палицю заввишки йому по груди, повільно рухаючись з крайньої півночі.
Високі стіни Вздохів стримували холодні північні потоки. У герцогстві Кема тільки-тільки почалася весна, а температура вже різко поповзла вгору.
І людина, повністю вкутана у сірий широкий плащ, виглядав на цьому тлі дуже дивно.
Прохожі часто кидали на нього цікаві погляди, але ніхто не підходив і навіть не обговорював їх.
Дивна людина могла бути просто диваком, а може й магом. Звичайні люди, без крайньої потреби, намагалися з магами не перетинатися.
Горса йшов один. Це було більше схоже на прогулянку, ніж на подорож.
Він не квапився. Були ті, хто квапився за нього.
На другий день, як він увійшов на територію Кема, його зустрів загін солдат.
На чолі був офіційний маг першого рангу. За ним стояла розкішна карета, запряжена четвіркою статичних коней. — Пане Горса, велика герцогиня Кіра послала нас зустріти вас.
— Кіра не стала б посилати за мною карету, — посміхнувся Горса, глянувши на мага. - Хіба ви не знаєте, що я і сам непогано ходжу?
- Пані Кіра знає, що ваше тіло... Тепер, можливо, не найкраще, що я міг зробити зараз. - У нашій кареті вам буде зручніше.
Після невдалого підвищення магів наступав період слабкості. Дехто навіть зазнав важких травм і потрапив на межі мутацій. Цей період міг тривати від кількох місяців до декількох років.
В очах мага, хоч Горса і не виказав ніяких ознак слабкості, його тіло напевно було пошкоджено. Коли він говорив про поганий настрій, то лише намагався зберегти його гідність. — Не потрібно, — Горса недбало махав рукою і, спираючись на палицю, пішов далі. - Ваша швидкість нижче моєї.
Вузьких ротів мага дёрнувся. — Якби ти не йшов пішки, замість того щоб використовувати магія, і не добирався до кордону два місяці, нам би довелося так потрудитися?» - він подумав.
Але вголос, звичайно, цього не сказав. Згадавши наказ свого начальника, він злегка випростався. - Пане Горса, велика герцогиня сказала нагадати вам, що деякі речі мають час придатності.