Але коли він повернувся, то почав свідомо вбирати у себе заразу з води і пливти до поверхні. Він також не сидів постійно в Чорному припливі, а при першій же нагоді.
Фліїм не перешкоджав Солу випливати.
Навпаки, коли чорний скелет Сола з'явився на поверхні, він виловив його і повернув всередину свого світського шару.
Заразу навколо зникла, тиск спала. Соул розслабився і без жодного опору втратив свідомість.
І справді, дії Сола знову підняли на бурхливу поверхню величезні хвилі. Але жодна з них не могла дістати кульку теплого світла, що ширяв у небі.
Шар трохи висів у тиші. « Фізична трансформація дозволяє вільно пересуватися заразою. Він опирається на надлюдську ментальну силу і протиставляється її блювозі. Тобто, він запечатав очі бурі, покладаючись лише на свій талант і трансформацію? "
Талант людини змінити не можна, але ось фізичної трансформації...
Фліім подивився на чорний скелет Сола. У нього з’явилося бажання покласти його на лабораторний стіл і розібрати на частини. Але, подумавши, вирішив не різати курку з золотими яйцями. Яка тут зустріч з Глаздо Бездні?»
Шар світла подивився на воронку на горизонті.
У цей момент з воронки вирвався водяний стовп, і могутня хвиля заразилась у всі боки. Навіть Фліїму довелося відступити. Горса, звідки у тебе стільки сміливості, щоб хотіти заглянути всередину? "
Шар світла не затримався надовго. Спалах - і він зник.
Фліїм повернув Сола в Корідор Свитання і відразу пішов, але перед відходом залишив йому зілля та магічні кристали для відновлення.
Ледве Фліїм пішов, як Сол сів.
Він прокинувся майже відразу, але, будучи все ще у полоні Фліїма, просто не хотів приходити в себе.
Тепер, коли той пішов, він помітив на підлозі залишені речі і без церемоній ними скористався. Йому й самому не подобалося перетворюватися на купу кісток.
Поки Сол лікував себе, Фліїм вже покинув Коридор і з'явився в Трібунал.
Снаружи його чекала Лія і ще один чарівник. Рой тут не було. Він був зайнятий відновленням Дерів Червоного моря. Це було важливе завдання. Протягом трьох років Мідорі була змушена відновити більшість рощів і довести їх аж 80 відсотків, щоб знову протистояти роз’єднувальним континентам Чорного припливу.
Вийшовши, Фліїм спочатку подивився на Лію. Гарна відьма другої ранги стояла з непроникним обличчям, опустивши руки. - Сол серйозно заражаний.
Лія здригнулася, її очі розширилися, але вона не підняла голови.
— Так, Лія зробила три кроки вперед без запитань. На четвертому її тіло раптом повернуло вліво і, наче увійшовши в невидимий щілину, зникло.
Тільки тоді заговорив інший маг: - Пан глава, Лія, здається, занадто турбується про Солу.
— Неважливо, — Фліїма зовсім не хвилювалася, що може зробити маг другого рангу. - Скажи Юлі, щоб вона поквапилася.
Інший маг теж пішов.
Він пішов, як з'явився третій.
Світлова куля Фліїма проковтнула лист. Папір всередині нього відразу ж згорів, не лишивши й попелу. - Запрошує Сола в гості? Впізнали, що я його замкнув? — Ниже вимовил Флиим. — У нас важливі дослідження, нехай чекають.
Ради Клана Сяючих не варто було турбуватися. Все одно, як тільки Горса помре, вони стануть ворогами. Отже, тепер не було потреби виявляти їм доброту.
Звичайно, якщо Горса не помре, а навіть прорветься на четвертий ранг, у Фліїма з'явиться головний біль.
Чи матиме головний біль у Фліїма, ніхто не знав, але в Кіри вона вже була.
Вона глянула на свою сестру Юлу, яка сиділа на троні. Та, невідомо чия підтримка заручилася, просто взяла її під варту і захопила весь замок Кема.
Діяла вона так майстерно, що зовнішній світ навіть не знав, як у герцогстві відбувся переворот, і реальна влада перейшла від великої принціні Кіри до Юлі.
Хоча формально герцогинею залишалася Кіра, вона була не більш ніж полоненою.
І найважливіше, що він досі не знав, чого хоче Юла.
Вона дивилася на обличчя Юли. Таке знайоме, але Кіра не вважала перед нею її сестра.
Хоч Горса і говорив, що це вона, і вона сама це заявила. Але Кіра відчувала, що щось не так.
Її сестра Юла мала бути одержима знаннями, особливо в області темної магії і душ. Але тепер Юла думала лише про помсту.
Навіть про місця Горсе, який її воскресив.
Юла знала, що Кіра дивиться на неї, але не звертала уваги. У неї зараз були важливіші справи. аби перевірили ще раз. Я не хочу чути жодних виправдань. Ні найменшої помилки. Якщо я знайду хоч один недорах, я поставлю їх голови вирости з дуп. Хе-хе-хе-ха...
Здавалося, що Юла сама себе розселила і почала сміятися.
Кілька людей, поширених ниць біля підніжжя трону, не знаходили в цьому нічого смішного. Каплі пота з їхніх лобів падали на підлогу, залишаючи темні плями. - Досить сміятися, — зітхнув Кір. Люди, які схилили коліна, колись були її вірними міністрами, а тепер Юла знущалася над ними, як зі жартами.