Соул розумів, що протягом стількох років він мав на увазі силу. Для того щоб, ставлячи це запитання тепер, Сол не хотів обманути його.
Але сьогодні Фліїма, здається, не була терплячою слухати пояснення. Я сам подивлюся.
Він схопив Сола за ліву руку. Серце Сола, в якого залишилася лише одна рука, стисалося.
Але Фліїм не почав відривати і її. Він тільки спалахнув світлом, і весь квадратний коридор раптом перетворився на плоский аркуш паперу, який почав складатися по діагоналі. І Сол і Фліїм, коли опустилися всередині, також були складені як паперові фігури.
Соул не бачив, на що перетворився зовнішній світ. У його сприйняття світ на мить занурився у темряву. А коли він знову відкрив очі, то вже ширяв разом з Фліімом над бурхливим морем.
Фліїм знову перетворився на кулю гарячого світла, а Сол був всередині нього, як букашка в бурштині.
Вони з'явилися над морем і полетіли на південний схід.
Шар, хоч і здавався круглим, летів дуже швидко.
Під ними проносилися порожні острови і монстри, які вже не могли вгадати їхнього первісного вигляду.
Соул ніколи не був тут, але запах Чорного припливу в місцевій воді був набагато сильніший, ніж біля Нефрайтового узбережжя.
Вода була темно-синій, і в її глибині виднілися якісь тіні.
Прикинувши відстань і час, Сол зрозумів, що вони вже далеко в океані.
Згадавши слова Фліїма, він зрозумів, що той збирається перевірити його здібності на Чорному припливі.
Але такий метод перевірки у Сола по спині пробіг холодок.
Якби Фліїм кинув його в звичайний чорний приплив, то ще півбіди. Він би, витративши всю свою ментальну і магічну силу, втягнув би у себе заразу та вибрався.
Але якщо Фліім кине його в Око Бездні...
Він обережно просканував його своєю магією.
Вона була безхребетна, як море. Спроба Сола потонула в ній, не досягнувши дна.
« Достойно мага четвертого рангу», — із захопленням подумав Сол і відкликав свою магія.
Зараз він був лише на третьому ранзі. Хоч завдяки трьом цілям « Сімфонії долі» його ментальна сила і зросла, а магія стала чистішою, але в порівнянні з Фліїмом, який був на четвертому ранзі вже кілька сотень років, він був як човник у океані.
Зрештою Фліїм не кидав Сола в Око Бездні.
Ситуація там була складною і небезпечною, навіть він сам рідко стримувався. До того ж, він все ще вважав Сола корисним. Йому потрібно було лише переконатися, чи він може врятувати тільки його сам або цілий континент.
Якби з його допомогою можна було знайти спосіб викоренити око Бездні...
Фліім подивився на Сола. Навіть якщо за цим хлопцем стояв Горса, Клан Сяючих ... Йому було байдуже.
Фліїм не став кидати Сола прямо в Око Бездні, але і легкою прогулянкою йому не обіцяв.
Він привів його в глибини океану, куди зазвичай ніхто не плив. Вдалеку, на горизонті, виднілася розкрита воронка. — Там - Глаздо Бездни, — сказав Фліїм.
— Ви ж не збираєтеся мене туди кинути? — Нервно посміхнувся Сол.
- Ти ще корисний. Але якщо перестанеш бути...
...то летиш саме туди.
Сказавши це, куля теплого світла, яким був Фліїм, лопнув, як проколоте повітряне кулька.
Соул почав падати. Він не встиг закликати магію, як відчув, що його духовне тіло обпалило. Він не міг зробити жодного опору і впав у море з пліснем.
Вода тут була близько до Око Бездні. І хоча до нього було ще далеко, концентрація зарази була набагато вищою, ніж у Червоному морі під час Чорного припливу. Навіть вище, ніж у тому потоці, що вирвався з очей бурі. Єдиною доброю новиною було те, що тут не було якорів.
Одяг Сола майже миттєво розчинився у воді. Захисні кола на його мантії розтанули, як паперові.
Півчища зарази, наче зграя вовків, яка накинулась на вівцю, кинулися до нього, проникаючи в кожну пору м'язи, руйнуючи, заражаючи та мутнувши...
Соул різко відкрив очі під водою, і його окулярні яблука відразу розчинилися. Він щільно стиснув губи, але це не допомогло. Його тіло тяла, обнажена моторошний оскал зубів.
Невдовзі вся його тіло і нутрощі зникли, залишився лише чорний скелет, який почав опускатись на дно.
Фліїм, незважаючи на залежний рівень зараження, все ще міг відчувати, що відбувається з Солом.
Він дивився, як той перетворюється на безрукий скелет і тоне, але не втручався.
Якщо це все, на що здатний Сол, якщо він помре тут, то Флієм не буде шкодувати.
Соул був готовий до зустрічі з заразою. Але він не сподівався, що Фліїм, перш ніж кинути його, позбавить його будь - якої охорони і хоче побачити, як він буде рятуватися.
Не встигши захиститися, Сол був роз’єднаний аж до кісток.
На щастя, він вже не перший раз мав такий вигляд. Хоч його духовне тіло і сильно вібрувало, а магія хаотично металася всередині, він відчував, що його свідомість все ще ясно.
Але яскрава свідомість означала, що біль не зменшувався.
Соул почав стабілізувати свою ментальну силу, наче його серце вирощені цвяхами.