Вона заговорила.
Перлина, яка ніколи не говорила, почала говорити!
Асо.
Соул знав, що вона його не звала.
Він підняв голову. Кривавий згусток, яким став Альфонсо, вже був атакований монстрами. Невдовзі від нього не залишилось і червоного цятки. Лише щільна, кіпотіла маса тварей, що виготовляє хруст. — А... Со...
Перлина дивилася вдалечінь, простягаючи руку.
Сотні монстрів оточували Альфонсо, все нові і нові підпливали до нього. Со... — Знову покликала вона. Її голос був таким слабким, що навряд чи його можна було почути далі трьох метрів.
Чорна маса, що котиться наступної секунди вибухнула.
Без вогню, без звуку. Тільки хмара чорного туману, яка раптово розширилася, поковтнувши всіх монстрів в радіусі п'ятсот-шістьсот метрів.
На мить Сол перестав чути навіть шум хвиль. — Асо...
Він чув лише слабкий, тьмяний, повний сліз голос.
Вибух відбувся в одну мить. Але наслідки цього тривали довго.
Багато монстрів Чорного припливу після вибуху все ще вперто пливли до місця, де був Альфонсо. Але в той же час з’являлися чорні тумани і більше не починались.
Жертва Альфонсо зробила великий спад на сектор оборони. Магі, які були на межі виснаження, нарешті отримали перепочинок.
Але Сол знав, що ще нічого не скінчено.
Самогубний вибух Альфонсо знищив більшість монстрів, що оточували його, але частина з них вижила. І коли чорна туманність почала розсіюватися, вони знову стали одержимими Альфонсо і вирушили до дерев Червоного моря.
Правда, щільність і сила ворога стали значно нижчими. У поранених магів нарешті з'явилася можливість відпочити.
Але Сол не покидав Червоне море. Він залишався в самому центрі битви, продовжуючи лікувати кожного прибульця мага.
Він уже був оточений безліччю ниточок долі, яких він врятував. Вони радісно кружляли довкола нього, показуючи свою близькість. Але Сол знав, що ці нитки не примушують своїх власників піти за ним проти Трибунала. Однак у відповідний час вони могли стати його підтримкою.
Однак найбільше спостерігачів помітили, що після самопожертви Альфонсо Сол лікував усіх лише лівою рукою. Його права рука була міцно стиснута в кулак. І час від часу він кидав на неї погляд.
Він дивився на перлину.
Звичайну, не дуже велику і навіть не ідеально круглу. Але все одно ясність, що не змінює своєї краси під поглядами світу.
Це була сльоза, пролена принцеса Жемчужиною. Коли вона впала на долоню Сола, то стала перлиною.
Принцеса, яка весь цей час була в забутті, опритомніла і зрозуміла біль усвідомлення. Після вибуху Альфонсо вона видала крик, пролила одну сльозу і її життя наче догоріла свічка з шипінням погало.
Російська дівчинка, про яку читав Сол, перетворилася на морську піну і полетіла в небо. А от перлина стала чорною, і вона викинула в море.
Соул не почав тримати пил на своїх пальцях. Таким, напевно і повинен був бути її кінець.
Зловивши Жемчужину, він зрозумів, що в її тіло вселялася високорангова сутність і використовувала його для управління енергією, яка перевершує її можливості. Через це свідомість Жемчужини багато в чому відновилася, але її тіло було повністю зруйновано. Воно навіть не могло залишитись після смерті.
Тільки ця крапля сліз, що впала на долоню Сола, була останнім проявом її власного "я". Але разом з його Жемчужиною він залишив Альфонсо.
Щоденник, який давно не робив цього, сам відкрився.
❑25 січня 321 року Епоха, що росте на Місяці, ясно. Русалка — це морські духи.Слеза рулки - зітхання моря.
Може, через особливі здібності Жемчужини, можливо через її кров або навіть через вплив бога води Флоко, але перлина в руці Солу виявилася магічним артефактом, визнаним Днівцем.
Після того як Сол прочитав опис, він вже здогадався про його здібності, але для точного розуміння використання потрібно було експериментувати.
Він подумки перемістив сльози руска у своє сховище. Це було нелегко.
Сховище було лише просторовим артефактом, створений магом другого рангу. Після того як я був там, у мене з’явилися сльози просторової енергії. Схоже, в майбутньому Солу доведеться зайнятися його вдосконаленням. З давніми магічними артефактами таких проблем не було. Їхні власні печатки не могли впливати на звичайні просторові сховища.
Ця битва продовжувалася, і праця Сола не припинилась.
Невідомо, скільки часу пройшло на полі бою раптово з’явилося світло. Всі зраділи, подумавши, що перезапустили оборонне коло. Але Сол знав, що дві години ще не пройшли.
Він підняв голову і побачив друге сонце в небі.
Тепло-жовте, яскраве і тепле, воно розв'яяло холод з морських глибин. - Це глава Трібуналу! — Глава Трибунала тут!