Тому, навіть якщо Фліїма мала лише свідомість, Альфонсо мав прорватися звідси. Вибачте, пане Фліім.
Чорний туман миттєво розширився, окутав і Альфонсо, та куля світла.
Темно-жовста куля світла спалахнула ще яскравіше, але чорний туман продовжував наполегливо і повільно поглинає світло. На щастя, тут була лише частинка свідомості Фліїма, інакше Альфонсо не мав би шансу на опір.
Фліїм не розлютився, коли він зіткнувся з відчайдушним протистоянням Альфонсо. Тільки світло, яке виходить від нього, стало ще тепліше.
Поки вони боролися, Рой, дотримуючись вказівок Фліїма, вже знайшов точку виходу з телепорту. Тільки могутній маг четвертого рангу, як Фліїм, міг в момент активації простору визначити напрямок виходу. Рой лише рухався в одному напрямку, щоб знайти слід русалок.
До того ж, це був малий, миттєво активований коло, так що далеко телепортації була невелика. Якщо б це був заздалегідь підготовлений великий коло, відстань була б непередбачуваним, і Рой не зміг би їх так швидко наздогнати.
Вітер трепав мантію Ройе, наче прелюдія до битви. На його обличчі поступово з’явилася весела усмішка. Але через це з’являлася величезна розчарування і гнів. Предал наші ідеали! Я давав тобі стільки шансів, а ти все одно поставив цих пробних русалок вище Трибуналу, за нашу столітню дружбу! Зараз я вб'ю всіх цих цінних русалок, до єдиної, і подивлюся чи будеш ти вважати їх майбутніми власниками цього світу! "
Рой навіть вирішив не пощадити принцесу Жемчужину. Потім скаже, що це була випадковість. Навіть якщо його за це накаже глава Трібунала, йому було все одно. Він просто не міг змиритися з тим, що його друг поставив якихось русалок вище всього решти!
Можливо, Альфонсо не ставив на перше місце їхні інтереси вище за все, він просто хотів відпустити кілька русалок. Але зараз, в пориві гніву, думки Ройї стали екстремальними. Він лише одного хотів знищити те сміття, яке збив Альфонсо.
Не минуло й п'яти хвилин польоту, як очі Ройї блиснули. Він знайшов їх!
Рой швидко понісся вниз. Слідуючи за знайомою, слабкою і преривною силою русалок, він виявив їх у густому лісі, з важкодоступними по землі.
Серед них, наче ранкова зоря у нічному небі, сяяла принцеса Жемчужина.
Кутики губ Ройе вигнулися в усмішку. Не чекаючи на посадку, він підробив руки. Небо над ним раптово потемніло. Біла хмара над головою, немов те чорнило, швидко почорніло.
Потім з чорної хмари вирвалися величезні оранжево-червоні вогняні кулі і з нищівною силою кинулися вниз. Прямо на десятки русалок, які намагалися врятуватися в лісі.
Низка лави. Короний прийом Ройе. Неймовірна міць, величезна зона поразки. Один удар — і весь ліс разом з усіма його мешканцями перетвориться на попіл!
Русалки на землі нарешті помітили рух над головою. Вони підняли голови в паніці, і їх охопило розчарування. Корал мертвого вчепився у руку Лазурі. Її гострі нігті ледь не прокололи шкіру брата.
Через те що телепортаційне коло Чорнориби було майже зруйноване, вони опинилися далеко від точки повторного телебачення. Корал збиралася спочатку відправити брата, принцесу і ще кількох, а потім з іншими, слабшими, піти в інший бік, щоб відволікти переслідувачів. Якби вона протрималася хоча б півгодини, то Лазур встиг би завести принцесу Жемчужину в море і навіть сама Корал не знала б куди вони направляться.
Але вона ніяк не очікувала, що цей жахливий маг на ім'я Ройі дожене їх всього за п'ять хвилин.
Коли Корал дивилася на вогненні кулі, які наближалися, то думала лише про одне: « І Лазур не зможе врятуватися ».
Постріли в їхніх очах ставали все більше, майже закриваючи собою весь світ, як раптом картина застигла! Ніби хтось натиснув на паузу.
« Ні, це не зупинка часу! - Першим зрозумів Ройе. - Щось зупинило рух усіх об'єктів поблизу!"
Він перебував високо в небі, тому його ефект був мінімальним. Він швидше всіх зрозумів, що зупинило його « Невиверження лави».
Капли воды! Крихітні, непомітні, але всюдисущі краплі води в повітрі!
— Фух...
У Лазурі принцеса русалок раптом зробила глибокий вид. Її світлі вії здригнулися, і вона повільно розплющила очі.
У жіночих зрях тут же відбивалося вогняне-червоне небо і крихітна точка небано-блакитного кольору. Ця точка займає мізерну частину її поля зору, але миттєво прикувала до себе увагу Перлчужини. — Перлина відкрила рота, не маючи ніякого звуку.
Цей звук, наче клацання вимикача, знову привів у рух застиглий світ.
Але коли вогняно-червоні кулі лави продовжили падати, перед ними виник блакитний бар'єр, який зловив їх усі. Величезні клуби білого пара тут же змітнулися вгору, супроводжувані шипінням. Хвиля піднялася до Ройа, що ширяв у повітрі.