Сол кивнув і пішов.
Після того як він пішов у двері лабораторії, з’явилася Ванесса. Вона побачила обеззброєного сина на столі, і її очі відразу наповнилися сльозами. Але вона лише мовчки плакала, не сміяючись просити Ройі припинити експерименти.
Рой, звичайно ж, помітив її поява. Його настрій був далеко не такий спокійний, як при Солі. Череда невдач, відсутність будь-яких даних, що вказують на наближення до успіху - все це його надзвичайно дратувало.
Побачивши Ванесу, він кинув одне слово: - Вон!
Ванесса затиснула рот рукою, щоб не видати ні звуку, і, розвернувшись, втекла.
Саме тоді, коли Рой збирався зайнятися лікуванням Гаррі, в кутку лабораторії раптово запалився непримітний свічник. Тепло-жовний вогник був неясним і навіть не освітлював свого кута, але Рой відразу ж відклав інструменти та швидко обернувся. — Він втручався? — Його розум був низький.
« Ні », — шанобливо відповів Рой.
« Наступного разу візьми його з собою на трансформацію русалок, — не змінився голос із свічника.
Рой замер. Він хотів сказати кілька слів на захист свого експерименту по злиття крові, але замість цього з його губ зірвалося: - Так, пане.
Щелк!
Підсвічник зник.
Голос з полум’я так і не запитав ні слова про об'єднання крові.
Кулаки Ройе повільно стисувалися.
Це відчуття, коли в тебе не вірять, було дійсно огидним.
Він вирішив поки не чіпати Гаррі. Все одно за ніч той не помре. Він мав розлучатися. Тільки не з Ванессом. Вона була корисною і мала жити.
Через кілька годин Рой підвівся з ліжка, вкритий відірваними кінцівками і повільно обблизав свої закривачені пальці.
Тепер він був спокійний.
« Альфонсо, Альфонсо... Я так тобі допомагаю. Тільки не звертай на цю дорогу, з якої немає повороту!»
Континент Іскайп.Одна з резиденціей, що належать Раді Зоряних Ворота.
Керрі закінчила розбирати документи і відкинулася на високу спинку крісла.
Сучасна праця завершилась, але здається, що решту часу можна було витратити лише на медитацію. На більш складні експерименти і дослідження його вже не вистачало.
Керрі, як завжди, не могла висловитися, але їй було прикро. Коли вона програла в боротьбі за право на підвищення до третього рангу, їй потрібно було сама копіювати ресурси та окуляри вкладу. У результаті її поглинула рутина нескінченних завдань, не залишаючи часу на самовдосконалення.
Навіть якщо настане той день, коли вона збере всі необхідні ресурси чи зможе він все ще зробити прорив?
Керрі похитала головою, відганяючи ці думки. Зараз вона не могла думати про це. Останнім часом у порту, за який вона відповідала, відбувалося багато дивних подій. Навіть деякі маги почали поводитись незвично.
Особливо маг Олер. Його недавні вчинки були настільки дикими, що Керрі почала підозрювати у нього мутацію через забруднення!
Після зіткнення з Солом характер Олера ставав дедалі більш непередбачуваний. Раніше всі його думки були зайняті вирощуванням демонічних рослин, він плекав нездорову пристрасть до всячу флори і тому волів їсти м’ясо з байдужістю. Але останнім часом він почав їсти траву.
Керрі не могла цього зрозуміти.
Але якби справа була тільки в цьому, Керрі б знехтувала цим просто дивністю і не стала думати про мутування. Але її турбувало дещо інше.
Керрі помітила, що маг Олер має галюцинації.
Одного разу, коли вона розповідала йому про цю роботу, Олер, слухаючи її, раптом змінився в обличчя. Він надряпав щось на аркуші паперу, встав і підійшов до передаваючого пристрою. Але, поклавши записку всередину, він не почав активувати апарат, а просто повернувся на місце і наказав Керрі продовжувати звіт.
Хоч це й тривало мить, Керрі встигла помітити, що в переданому пристрої вже лежить ціла стопка таких самих записок. Навскидку, штук десять.
« Якщо ці записки не потрібно передавати, навіщо класти їх в апарат? Тоді Керрі здивувалась. - А якби їх відіслали, їх б вже знищили.
Олер робив це вже багато разів. І, ймовірно, жодна з його повідомлень так і не була відправлена.
Керрі не знала, що було написано в тих записках. За правилами, вона і не повинна була цим цікавитися. Можливо, там містилася інформація, до якої її рівень не давав доступу. Тому, хоч їй і здалося це дивним, вона мовчала.
Згодом Керрі помітила ще одну дивність. Коли Олер виходив на вулицю зі своїм дерев’яним труном, він міг довго перебирати коріння всередині. А іноді він починав хапати руками повітря і засовувати його в труну, ніби справді щось зловив.
Але Керрі нічого не бачила. Навіть її ментальна сила не відчувала присутності будь-яких об'єктів.
І найголовніше, коли Керрі спробувала обговорити дивну поведінку Олера з іншими магами, вони не бачили нічого незвичайного.
— А хіба маг Олер не завжди був таким? - Казали вони.