Альфонсо теж стояв поруч.
Хоча Соул тільки - но витримав брудну речовину з тіла Корал, його метод дуже відрізнявся від методу Альфонсо.
Він не знав, чи зможе цей метод запобігти подальшому замученню.
Якщо так... то це було б просто неймовірно.
Альфонсо швидко подивився на Сола і знову втупився у Корал.
Через кілька хвилин. - Рівень бруду в тілі Корал досяг небезпечної для звичайних людей оцінки, — продовжував записувати Альфонсо.
І вони відразу ж побачили, як на щойно виліпленому хвості Корал знову почали з'являтися гнилі рани. - Не працює, — помарнував Альфонсо, але в той же час подумав, що так і повинно бути.
Якби всі, кого лікував Сол, більше не хворіли, то його цінність у цьому світі, який загрожує знищенню від Червоного припливу, була б надто страшною.
Соул також побачив рани на тілі Корал.
Красу з рудим волоссям, здавалося, не відчувала болю. А може, вже звикла. Вона лише глянула на нові рани і продовжувала обережно плавати, намагаючись більше не врізатися.Сол нахилившись знову перетворив свою руку у щупальця та покрив їм нові рубці.
Корал, згадавши про те, що було раніше, хотіла відплисти, але акваріум був занадто малий.
Цього разу Сол не став пити брудну. Він лише трохи стримав щупальцю, а потім забрав його. - Її тіло пережило якусь мутацію. Шкіра гниє, коли рівень бруду перевищує норму. Але ознак зараження немає. Чому ця хвороба, подібна до генетичної мутації, заразна?
Соул вже брав зразки гниючої плоті Корал і проводив експерименти, але не виявив ніяких ознак заразності.
Сол встав і витягнув Корал з води. - Ще раз!
Альфонсо: "М-м?"
Корал: « Айа!»
Знову очищавши Корал від нечистості, Сол отримав ще один флакон з чорним припливом.
Після цього він знову поніс її до акваріуму.
Але цього разу, перш ніж кинути її у воду, Сол раптом помахнув рукою. Чорний клинок, мілину і тіло Коралл, від ключиці до живота, став великим ударом.
Клінак не обходив життєво важливі органи. Шкіра, м’язи, нутрощі та кістки — усе це було абсолютно розрізнено.
Тут же хлинула кров.
Але Соул, перш ніж вона встиг його забризкати, кинув її в акваріум.
І без того не дуже чиста вода тут же пошкодила в червоний. - Йа-йа, Айа! - Коралл, здається, нарешті зрозуміла, що їй загрожує смерть, і почала лягати на неї. Кров з рани хлинула ще сильніше.
Але навіть у такій мутній воді Сол і Альфонсо, стоячи біля акваріуму, уважно спостерігали за змінами в її рані.
Час минув. На хвості Корал знову з’явилися гниючі рани.
Соул подивився на них і знову зосередився на її грудях та животі.
Ще через кілька хвилин Корал почала борсатися слабше.
— Якщо ти не хочеш її зараз вбивати, то може вже вистачить? — Сказав Альфонсо.
Якщо почекати ще трохи, то навіть сильне тіло руска не витримає.
Соул кивнув і витягнув з різанини Корал.
Цього разу він діяв ніжно. Поклавши її на лабораторний стіл, він відразу почав очищати рану і заклинати її.
Але хоч рана була оброблена, через її розмір і велику втрату крові та те, що вона пробула кілька хвилин у морській воді, Корал закочувала очі, втратила свідомість. — Дані тіла Кораль не дуже відрізняються від даних інших русалок, - Сол взяв записи Альфонсо. — Зараження, мабуть, пов’язане з змінами в її ментаційному тілі.
Хвост Корал смикнувся. Здається, вона от-ось прокинеться. - Але зараження ментального тіла все ще не пояснює чому ця хвороба заразна.
Сол насупився. Він не стикався з ситуацією, коли в нього немає жодної зацітки. У нас ще є час, — підійшов до нього Альфонсо. « Навіть якщо нічого не вдасться, можна компенсувати втрати, як пропонує Рой.
— Навіть якщо їх буде багато, але коли кількість носіїв хвороби досягне певного рівня, вона почне поширюватися з неконтрольованою швидкістю. І тоді ніяких русалок не вистачить.
Соул повернувся і подивився на море. Прибережні води були сліпучо-червоними.
Ніби пофарбовані кров'ю. - Альфонсо.
- Що?
- У морі ще є руска-аватисти?
— Хоча більшість з них я вже зібрав, але в цьому морі, такого великого, мабуть, ще залишилися.
— Я піду подивлюсь, — сказав він. Сол підняв з землі русалку-Кейта. - Ми підемо разом.
Хоча Альфонсо не відповідав за те, щоб доглядати дерево Червоного моря, він міг провести Сола в Червоному морі.
Цього разу було вибрано вдало. Коли Сол і Альфонсо спустилися, натовп русалок не валялися ліниво на дні, а, оточивши коріння Деревів, своїми гострими зубами гризли щось.
Придивившись, можна було побачити коричневі клуби, які висіли на коренях, як пухлина.
Вирази облич у русалок були дуже дивними. Вони насолоджувалися їжею.
Коли Сол і Альфонсо проходили повз нас, жодна русалка не відволікалася. - Ми розділимося — відпустивши Кейта, тихо сказав Соуле. — Якщо ти бачиш створіння з подібним запахом, клич мене.